Розділ 42 — Повернення додому через п’ять років (Часть 3).
Коли Тео вибрався з карети, на нього з блідим обличчям втупився кучер. Чому так багато мирних поселень, як володіння Міллерів, стали такими жахливими? За всю свою довгу кар'єру кучера він вперше зіткнувся з чимось подібним.
- Ох, шановні чарівники! Що тут відбувається?
- Пане, йдіть всередину карети. Ми зробимо це і повернемося.
- Так, будь ласка! І стережіться!
За словами Тео кучер, втекло у кареті. Очевидно, він вже мав справу з бандитами і монстрами, оскільки його рухи були швидкими та рішучими. Таким чином, Тео міг не турбуватися цілісністю самої карети і кучера.
Замість цього він змінив погляд на натовп мерців, які бредять прямо до них.
- Гобліни, кобіди і орки... Тіл великих монстрів поки що не видно. Хіба десь тут не повинен ховатися сам чорношкірий?
Некромантія ставилась до такого типу магії, який вимагав контролю. Неконтрольовані мерці стали б без розбору атакувати живих, викликаючи безладдя та хаос по всій області. У зв’язку з цим було б негайно відправлено лицарів, представників Башен Магії та інших людей, щоб зачистити територію.
Отже, більшість темношкірих були змушені ховатися. Вони не були впевнені у успіхі відкритої конфронтації, бо проти них завжди виставлялися надзвичайно могутні сили.
Тео прислухався до свого сенсорного сприйняття, але так і не зміг відчути чорнокнижника.
– ... Ну, тут вже нічого не поробиш.
Якщо так, то єдине що він міг зробити — це стерти з лиця землі всіх монстрів, які підвищували його сторону.
Фду-ду!
У повітрі почала резонувати магічна сила чотирьох кіл. Вона почалася з невеликої іскри, а потім трансформувалася в вогненну стрілу. І ось, через кілька хвилин над головою Тео було створено величезну кількість стріл. Це було щось на зразок 100 крижаних стріл, які Сильвія використовувала у фінальному матчі турніру.
Слабкістю нежиті були божественна сила, світло і вогонь. Раптова поява вогню змусило трупи, що наближаються до нас, зупинитися. Тіла, які використовувалися для висушування, перетворили на чудові дрова.
Тео співчував їм, але він не збирався залишати біля свого дому армію мерців.
- Вперед.
Коли Тео віддав команду, на його голову завалилися вогняні стріли.
Ф'ю-фью-фу-фтью...
Це було не просто моторошне видовище, але й справжня криза для нас. Мертві тіла не могли захиститися або уникнути подібної атаки, тому огненні стріли наносили трупам нищівний урон. Прокололи їхні шкури, а вогонь спровокував їх до черги вибухів.
Дух! Дух! Ду-дух!
Їхні шиї були зламані, а відірвані голови по землі. Крім того, скрізь були розкидані осколки з їхніх рук і ніг. Зомбі-гобліни і зомби-орки повалилися на землю. Деякі мерці, втративши кінцівки, почали повзти вперед, в той час як інші перетворилися на нерухомі шматки гнилого м'яса.
Це було пекельне видовище, але Тео не виявляв жодних ознак збентеження.
« Вони не використовують зброї, оскільки мають нижчі фізичні можливості. Якщо так, ми зможемо впоратися ще з тисячею таких тварей."
Існувало три фактори, які визначали повноту нежиті: їх здатність до відтворення і вміння самого некроманта; наявність здібностей; а також інтелект, яким вони володіли під час життя. Якщо у нього були всі три характеристики, то він вважався просуванням. Два фактори поставили їх на рівень середнього рангу, тоді як володіння лише однією здатністю зарахувало їх до нижчої нежиті.
Якщо взяти до уваги вищепораховані стандарти, то це означало, що нежити слід було віднести до найнижчого рівня.
Якщо Теодору не доведеться мати справу з неживою-ограмами, то він цілком зможе попіклуватися ще кілька сотень інших мерців.
Тео викликав нову партію зі 100 вогняних стріл. Перш за все він подбав про те, щоб тіла довколишніх мерців перетворилися на вугільні печі.
Проте попереду з'являлося все більше і більше оживих трупів.
- Гра-а- а-А!
З гнилих легенів мертвих орків то і справа виривалася голий рів.
Тео глянув у самий епіцентр монстрів і побачив, як через кущі вибіг ще один монстр-нежити. Він був напрочень позбавлений очних яблук, при цьому по його шкірі і прогнилі тіла повзали личинки, а навколо стала магічна сила.
Ця істота була чотириметровим двоногим монстром, який жив у болоті або в лісі частіше. Тео вже зустрічався з такими під час супроводу каравана в Мана-віль.
- Троль...!
– Угро-о-ох! - Збудив троль і кинувся вперед.
– Ку-а-ак!
Розчищаючи собі дорогу, троль помахнув своєю дубиною, і кілька нещасних зомбі-орків лопнули, немов перезріла хурма. Не було майже жодного видимого доказу, що троль втратив свою силу після смерті. Можливо, він втратив свою природній регенераційну силу, але залишався дуже грізним противником. Навпаки, він втратив деякі свої недоліки.
- Чорт, Магічна Ракета не дуже гарна проти клоги...
Ці монстри продовжували рухатися, навіть втративши голови. Можна було зустрітися і з такою незвичною неживістю, як дулахани, які спочатку були позбавлені голів. Але якщо говорити про зомбі та упир, то вони продовжували функціонувати доти, доки не було знищено власне ядро. Використання чогось на зразок Магічної Ракети було для них як уколу голкою.
Щоб знищити все тіло, йому потрібно було використовувати щось велике, як, наприклад, Поверхня Снаряд. Проте, не можна було зловживати магією 4-го Круса в ситуації, коли ще навіть не був знайдений сам чорнокнижник.
Тео потрібно було знайти спосіб перемогти їх, не використовуючи багато мани. Йому потрібно було зібрати їх разом. Але саме в цей момент...
Вшу-у-вух!
- Ер-р-ргх?
Раптом перед неживою з’явився водяний змій і кинувся в атаку.
- Рідкий Змій? - Пробурмотів Тео.
Це було заклинання стихії, якою Сильвія використала в фінальному матчі. Водний змій скрутився навколо ніг зомбі-троля і почав стискатися. Масивне тіло зомбі-троля деякий час ще не тривало, але незабаром його кістки не витримали і поламалися. Його тіло лопнуло і впало на землю, перетворившись у безжиттєву грудку м’яса.
Завдяки тому, що про зомбі-троллу подбали, Тео мав час подивитися в напрямку, де була Сильвія. Йому було цікаво, як Сільвія справилася зі своєю прямою фронту.
Коли Тео зрозумів, що сталося, то не міг стриматися.
– ... Ха-ха, та вже так воно і є.
Там, де вона стояла, були сліди величезного водного змія, а земля навколо карети перетворилася на бруд.
Вага була зброєю, яку можна було придбати. Коли не було божественної сили, то Німезіда ставала чистою фізичною силою. Рідкий Змій Сільвії знищив усе нежить, включаючи зомбі-орків і змбi-гоблінів.
- Рідкий Змій є магією 4-го Коло, але вона досить економна в витратах енергії. Так, у таких випадках вона дійсно досить ефективно пробурмотів Тео.
Сильвія, яка маніпулює Жидким Змеєм, кивнула, ніби його слова дійшли до її вух.
- Так, мій дідусь сказав щось схоже про Тео.
- Справді, чому б не спробувати магію контролю?
Це відрізнялося від заклинань вогню, які використовували велику кількість магічної сили для підтримки. Звичайно, у випадку з Жидким Змеєм також було витрачено кошти на конденсацію вологи та формування форми.
Однак для того, щоб контролювати і підтримувати водного змія, потрібно було набагато менше магічної сили. Таким чином, це відрізнялося від магії вогню або вітру, яка зникала відразу ж, як тільки контроль бив будь на мигновені.
Хоч Тео не використовував магію води, він отримав просвітлення в інших галузях.
- Мітра, ти можеш це зробити?
- Хой! - Мітра гарно відповіла і вистрибнув з його рук.
Як дух землі, вона могла вільно оглядати місцевість і проникати в землю. Крім того, магічна сила Теодора була на 4-му колі і наблизилася до 5-го.
І нарешті, найбільш ефективною стихією для управління й підтримання змія була зовсім не вода. Отже, чи вдалося б у нього відтворити щось подібне за допомогою землі?
Мозок Тео миттєво симпровізував.
- Як же його назвати... Земляний Хробак!
Навколо Мітри почала повільно підніматися земля.
Дум-дум-меди-думати!
Грязь, пісок і галька почали змішуватися разом, обнаходячи риси якоїсь істоти. Невдовзі черв’яка підняла голову. Як і водний змій Сільвія, ця істота була частиною мистецтва, але її грубі риси свідчили про те, що навіть язик не повертався до краси. Однак такі незначні проблеми, як Тео, тепер майже не турбували його.
- Ух ти ...
Сильвія відкрила рота, дивлячись на тінь, яка не могла жити. Це була тінь Земляного Хробака, відкинута місячним світлом. Тіло хробака було принаймні кілька десятків метрів завдовжки. Навіть нежити, нанести нерозсудливу думку, зупинилася на місці, дивлячись на цю нереальну сцену.
І серед цього мовчання, Сильвія посміхнулася і запитала:
- До речі, а ти зможеш контролювати його?
Її запитання не безпідставне. Цілком імовірно, що будь - який маг, котрий бачив щось подібне, розчавився б цілий потік зривів по відношенню до Земляного Червія Теодора. Зазвичай складність магії контролю збільшувалась пропорційно до розміру покликаного створіння. А Теодор не був настільки могутній, щоб контролювати щось такого розміру.
Однак усі ці твердження були правдивими, якби Черв’яки Землі були « унікальною » магією.
"Мітра, ти мене чуєш?"
І ось, як тільки голос Тео дійшов до свідомості духу...
- Гру-у-о!
Земляний Хробак потряс своїм величезним тілом. Побачивши знайомі жести, очі Сильвії полізли на лоб.
- Ах, це можливо...!
- Верно. Я його створив, але контролюємо Мітра. Таким чином, я можу контролювати черв'яка незалежно від його розміру!
Для звичайного духу це було б неможливим без самосвідоміння, але Мітра була не чим іншим, як стародавнім духом. Вона могла контролювати землю і не мала іншого вибору, окрім як грати роль Земляного Червя. Іншими словами, ця магія стала можливою завдяки кооперації.
Наступного разу Земляна Черв'яків кинувся до неживи.
Ду-ду-ду-гу!
Гру-гру-гру-гу!
Земля почала ходити ходуном!
Щоразу, коли Земля Черв'яків опустила своє масивне тіло на землю, вона не могла розлетітися. Дерева падали, а не могли жити черв’яки.
Потім Земляний Черв’як подався до лісу, де топталися залишки неживої землі. Все це не дуже відрізнялося від того, як якби хтось розтоптав мурашник рою.
Те, що сталося насправді було гідне того, щоб називатись знищенням.
Якби хтось це бачив, то і зацікавився б про те, яка з стихій є найсильнішою.
Лише через три хвилини на околиці лісу з'явилася справжня порожнеча. І судячи з того, що на цьому битву було закінчено, навряд чи чорношкірий був десь поруч.
- Вражаюче...
Хто б міг уявити, що ця сцена була викликана магом 4-го кола? Викрадення Сільвії Теодором було цілком обґрунтованим.
Магія, яку продемонстрував Тео, набагато перевищувала здоровий глузд і була трюком, неспроможним без участі багатьох змінних. Тео відчув запаморочення, бо самому йому було важко в це повірити.
- Акх!
У той же час тіло велетенського Земляного Хроба завалилося, наче піщаний замок.
- Тео?
Сильвія поспішно підбігла до Тео.
На його обличчі була гірка усмішка. Тео зрозумів, що майже помер від колосальних витрат магічної сили.
Він вже зазнав чогось подібного, коли за раз отримав занадто багато знань від обжерливості. Хоч би якою щільною була їхня співпраця з Мітроєм, він не міг повністю усунути тягар контролю над Землею.
Але замість того щоб засмучуватися, він пообіцяв собі: « Я зробив це... Наступного разу я зроблю це трохи краще. Є ще багато вдосконалень, які можна внести до цього заклинання, і я обов'язково над ними подумаю ...."
У нього сильно боліла голова, але водночас він відчував задоволення від того, що заклинання здійснилося. Наполегливість Теодора Міллера, яка протягом п’яти років не дозволила йому відмовитися від шляху мага було набагато рідкіснішим явищем, ніж відсутність навичок у суспільстві.
***
Через деякий час Тео та Сильвія вдалися до тями і відкрили двері карети.
Кучер здригнувся, але відразу привітався двох чоловік:
- Ох, господа маги! Ви подбали про всіх цих потворних тварях!
- Поки що так. Але їх може бути більше. Ми повинні якнайшвидше покинути це місце.
- Так, я розумію. Я негайно вивезу нас звідси!
Побачивши те, що сталося в околицях, кучер зблід і швидко помахнув хлистом. Краще вже їхати в кареті вночі, ніж знову зустрітися з цими жахливими створіннями. Кучер ще раз помахнув хлистом, змусивши коней нестися вперед якомога швидше.
Тух-тух! Тух-тух!
Знову за вікном мчить карети, і миттю почали вимальовуватися поля та ліси.
- Ух-ху, – зітхнув Тео, дивлячись у вікно.
Тривога, про яку він на деякий час забув, повернулася знову.
« Заспокойтеся. Виходячи з цієї кількості, недовгий час був активним. Очевидно, чорнокнижник і нежити з'явилися зовсім недавно. Незалежно від того, наскільки віддалено володіння Міллерів, я б вже почув про катастрофу."
Тіо намагався заспокоїти себе, але хто міг би легко подолати свої тривоги?
Потім Теодор зрозумів, що по його пальцях стікала кров, яку він несвідомо стиснув.
Радість, яку він отримав від успіху створення Земляного Черв’яка, здавалася йому не так. Тео дивився у темряву за вікном карети. Десь там, за її межами, знаходився і його будинок, про теперішній стан якого він не знав гладким рахунківом нічого.
Зрештою, він не міг стримати жахливого назовні прокляття.
– Чёрт.
Ця подорож поступово опустилася в справжнє болото.