Як тільки герцог це сказав, в моїй пам'яті відразу ожили давно забуті спогади.
(...) Якщо вони подобаються тобі, чому б не забрати їх і не поставити вазу?
(...) Ні, не залишай так. Вони розцвітатимуть на своїх кущах.
Тільки тоді я згадала назву квітки.
'...Розы Элен.
Герцог заповнив весь сад на церемонії повноліття цими квітами, пам'ятаючи мої слова про те, що вони прекрасні, хоча насправді я не мала це на увазі.
Я здивовано подивилась на нього і обережно запитала:
- Вы... Пам'ятаєте?
- Єдиною річчю, яку я запам'ятав, був ця квітка.
- ...
- Як батько, я навіть не знав, що тобі подобається...
Прибувши в особняку, я провела межу, звертаючись до нього як до герцога.
Але навіть так, він називав себе "батьком" і гірко бурмотів.
'Не те щоб ця квітка мені подобається.'
Я не наважилася сказати це при ньому, тому ледве відповіла:
- Я не знала, що їх прислали ви. Простите.
- Неважливо, хто їх прислав. Я просто сподіваюся, що вони потішили тебе.
З його очей відразу зникла смуток, і він посміхнувся.
- Їжа охолоджується. Давай, їж.
Перервана трапеза була продовжена після м'якої команди герцога.
Роблячи вигляд, що їм я іскоса розглядала його.
Його зморшкувате обличчя було таким дивним.
Я почувалася незвично.
Я завжди думала, що він буде з гідністю і благородством захищати будинок Еккарт.
'Як жив старий герцог?'
Коли я спробувала пригадати, як він виглядав раніше, на поверхні самі собою спливли спогади про обід в саду.
(...) Тобі... Ви повинні йти?
У той час я думала, що більше ніколи не повернуся сюди, якщо вб'ю Лейла.
Те саме було п’ять років тому, коли я прийшла попрощатися.
(...) Мені теж потрібен час, щоб не звинувачувати людей у цьому особняку, батьку.
(...) Я не можу вам пробачити.
Я думала, що ніколи їх не пробачу.
Рани Пенелопи і мої шрами були занадто глибоко.
Але тепер, п'ять років потому...
'Я все ще ненавиджу людей особняка?'
Насправді я не була впевнена.
Коли я глянула на герцога, який сидів там ще й досі, як п'ять років тому моє серце вперше за довгий час тремтіло.
- У тебе немає апетиту? Чому б вам не перестати їсти й братися за десерт? - Раптом запропонував герцог, що помітив, ніби я лише копаюся в тарілці і зовсім не їм.
Я похитала мить, але кивнула.
Це було навіть не через ранкове нездужання, але мені чомусь більше не хотілося їсти.
Невдовзі страви з’явилися на столі, а чай, закуски та диний щерп.
Мені треба було побачити його світло-зелений колір, як у мене відразу потекли слинки.
Я привезла диний щербет до себе, покладаючись на його мішку.
Невдовзі ложка почала стукати по дну хрустки.
- Кхм. Ти повернулася... - герцог кашлянув і заговорив, ніби більше не міг виносити давню тишу. - ...у столицю назавжди?
Тільки тоді я прийшла в себе.
Піднявши голову, я знайшла на собі дивний погляд герцога.
- Мені намовити принести ще?
- Н-ні!
'Ідіотка, ти забула, де перебуваєш?'
Я втратила голову, коли бачила заднього щерпета.
Почавши заливатися фарбою від сорому, я швидко відповіла герцогу:
- Так, я повернулася назавжди.
Обличчя герцога раптово погрустзло.
- Ти одружишся, як тільки повернулася...
- ...
- Чи треба робити це так скоро?
Коли мене стурбовано запитали, я раптом озирнулася на герцога.
Тоді, з моменту оголошення про шлюб п'ять років тому, герцог був поінформований про все.
Я не розповідала про себе людям герцогства з тих пір, як заручилася.
Тому я повідомила Еккартам лише те, що Каллісто оголосив у імператорському палаці.
І мій останній приїзд до герцогства за речами був виключно актом ввічливості.
Тим часом, завдяки цілковитому підтримці й захисту Еккартів я змогла вільно бродити по світу протягом п’яти років, незважаючи на мій статус невісти імператора.
Якби я мав тільки підтримку імператора, опір двірян був би набагато сильнішим.
Ось чому я прийшла сюди, щоб подякувати йому...
"Значить, ми все ж не розірвали всі зв'язки."
Фактично, після того як я пішла, сказавши, що не можу нікого пробачити, я протягом п'яти років була під захистом Еккартів.
Навіть якщо не хотіла.
Несподівано я був шокований.
- Чому ти повинна виходити за цього сучого ... Тобто, навіщо тобі виходити заміж за Його Величність? Хм?
Це була тема, яку він підняв би в будь-якому випадку.
- Чому б тобі просто не продовжити жити так, як раніше? Навчися, якщо хочеш, вивчай...
- ...
Подорожуючи світом, ти зможеш знайти чоловіка набагато краще. Чому ти вибираєш цього божевільного, в сенсі, цього невдаха, я маю на увазі ... Тьху, цього хворого виродка!
Його блакитні очі все ще були наповнені тривогою про мене.
Він більше не був байдужим до мене і не відкидав мене.
- Отец.
- Хм?
Він чув, як його обличчя відразу прояснилося.
Він лагідно подивився на мене, як на свою дочку.
- Я... вагітна.
Тому я не могла дозволити їм далі страждати від усвідомлення того, що вони дізнаються про стан члена своєї сім’ї останніми.
Хіба так повинно бути?
Хіба це помста?
- ...Ч-що?
Я ніколи не бачила, щоб герцог так швидко бліднув.
- Що тільки що .. Що ти сказала...
Широко відкрити рот, миттєво спітнілий герцог задушливо запитав:
- Ты... Ти сказала, що вагітна?
- Так, так вийшло...
- Бо-бе-обірена?
- ...
- Беремна! Не можу повірити, вагітна...!
Герцог кілька разів повторив це, відчинивши очі.
Я була настільки збентежена, що більше не могла дивитися йому в очі і опустила голову, готуючись до його реакції.
Це було тоді. Тр-р!
- Дворецький!
Герцог, на деякий час проковтнув язик, різко піднявся, відштовхнувши свій стілець, і в поспіху покликав палацового.
Дворецький вбіг до оранжереї, почувши голос господаря.
- Х-ха... Ви звали, герцог?
Герцог гукнув запханому палацом:
- Принеси меч! Збери всіх лицарів!
- Що...
Несподіваний наказ змусив палацового очепеніти.
Я також дивилась на герцога, не розуміючи його.
Потім герцог надривно закричав:
- Я зараз же введу армію до імператорського палацу. Я відтяю йому голову! Як він посмів, мою доньку...! Угх!
Збентежений герцог раптом схопився за серце і завалився на бік.
- Дюку!
- Батьку!
Ми з палацом одночасно розхвилювали його.
На щастя, герцог допоміг не впасти і сісти на стілець підспечений палац.
- Беремна, вагітна. Ти вагітна. Вагітна...
Він наче одержимий з болем бормотів "обірена", ніби у нього вибили грунт із-під ніг.
Реакція герцога не відрізнялася від реакції інших батьків, які довідалися про те, що їхня співчутлива дитина пішла по дорозі.
Я не думала, що вчинила злочин, але побачивши виснажене обличчя герцога, проникла серйозністю ситуації.
- ...Ви в порядку, Отче? - З тривогою запитала я, злегка струшивши його руку.
Страшний герцог з вмираючим виглядом взяв мене за руку.
- Пенелопа, малятко. Це зробив він?
- А? Що...
- Я не хочу, щоб ти виходила за нього заміж. Цей довбаний засранець... Ты...!
- ...
- Як він посмів так брудно вчинити з моєю дорогоцінною дочкою, сучий син!
Дюку, втратив дар мови і заридав.
- О-отец.
Я просто відкрила рот.
Звичайно, я гадала, що герцог розлютиться коли дізнається, але не очікувала, щоб він полагодив.
- ...Простите.
Додаємо цього брудного вчинку... Я не хотіла говорити, що напилася і першою почала чіплятися до нього.
Хоча мені було шкода герцога, але я відчувала себе винною і перед Каллісто, який став "сукиним сином".
- Я не повинен був саджати його на трон... Палаций, дворецький... Армія...
Герцог ледве стримував сльози і весь час літав про якийсь дурний склепіння.
Дворецький, який підтримував герцога, рішуче подивився на мене.
- Не хвилюйтеся, леді. Поки перший і другий молоді джентльмени не повернуться з навчання, я візьму на себе командування армією від імені герцога.
- Що? Про що ти ...
- Особливик Еккартів побудований як фортеця на випадок надзвичайної ситуації. Припасів достатньо, так що якщо ми перейдемо в режим оборони ви будете вільні протягом місяця. А як тільки панове повернуться, ми рушимо до палацу.
- Стоп! Ні! Це не так!
Почувши сильний голос палацу, я відчайдушно замочила головою.
- Я перша почала чіплятися до нього, тому що він красивий!
- ...
Герцог, палаций і всі слуги, які нас слухали, приголомшено озирнулися на мене.
Настала холодна тиша, ніби хтось покатив всю оранжеву крижаною водою.
Я відчувала, як моє обличчя багровіє.
Зрештою, мені вдалося запобігти зраді герцога і повернутися до палацу, сказавши, що я буду часто приїжджати з дитиною.
Так закінчилася історія з моїм визнанням у вагітності.
***
Через два місяці, пізньої осені, відбулося пишне весілля імператорської пари.
Люди славили її як найвеличніше весілля в історії.
А на початку весни, коли почали з’являтися перші бутони.
Ангел зійшов з неба. Ні.
Дитина, схожа на змія.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert