Як і очікувалось. Його обличчя було повно занепокоєння і тривоги. Хоча невдовзі він натягнув маску невразливості, тепер я знаю його досить добре, щоб помітити, що він утікає, бо не хоче бути спійманим з політичним.
- Ви все ще боїтеся, що я піду?
- ...
- Я люблю вас і живу тут, крім того, хіба ми не заручені?
Його червоні очі затремтіли від цього питання. Він довго дивився на мене з засоромленим обличчям, перш ніж відповісти:
Я знаю, що тобі це не подобається.
- ...
- Так.
- ...
- Я думав, що буду в порядку, якщо пообіцяю. Але, чорт візьми, нічого не змінилося.
Він нервово відкинув чолов'ятку і притиснув мою руку до себе.
- Тому що. Ти все ще така красива, і я ...
- ...
- У мене немає вибору, окрім як покладатися на кожну частину твоєї любові.
Каллісто повільно підняв мою ліву руку з блискучим бірюзовим кільцем.
Потім він притиснувся губами до тильної сторони моєї долоні, цілуючи, і прошепотів мені:
- Я завжди думав, що буду робити, якщо ти не захочеш залишитися тут назавжди...
- ...Ваша Величність.
- І якщо одного разу зненавидиш мене за постійні досвіди.
Його слова спонукали мене тремтіти. Минуло п'ять років.
Протягом цього довгого періоду часу я також доклала великих зусиль, щоб захистити його від тривог. Хоча я пропускала дзвінки кілька разів на тиждень, я поверталася до палацу в призначений день, іноді кладу його на декілька днів через зайнятість. Я постійно спілкувалася з ним.
Це було перше, що я робила після роботи...
Але насправді цього було мало.
'Це найгірше.'
Він впізнавав більшість моїх новин від всюдисущого Джина, перш ніж я могла сама це сказати. Але зараз мені здалося, що Каллісто хотів би, щоб я говорила йому навіть те, чого він вже знає. Адже я чула від Маріен, що останнім часом його змушують одружуватися на кожному зібранні і були засмучені тим, чого він не розповідав мені про те, як відбувається.
- ...не так давно я знайшов дитину з приместю крові імператорської родини. Скоро я його усиновлю.
У той час Каллісто підняв несподівану тему.
- Зачекайте... Що?
- Він каже, що йому близько 15 років. Якщо ми помремо протягом трьох років, поки він не стане дорослим, це вже не допоможе.
- ...
- Але я буду з ним до тих пір, коли не передам йому трон.
Він усміхнувся мені, спокійно промовляючи ці слова. Я почувалась дивно, коли бачила його безглузду посмішку. Він ніби з нетерпінням чекав цього дня.
'...Ти дійсно це зробиш?'
Як він знайшов його?
Мені було відомо, що через мене йому навіть довелося приготувати такий план, але з іншого боку, я чомусь ізлилася. Я закусила нижню губу.
- Я б погодилася, якби ви сказали мені кинути все.
- Що?
- "Чому б тобі не кинути це і не повернутися, хіба п'ять років мало?" Ось що ви могли сказати. Чому ви вирішили все самі?
Каллісто замовк. І з ніжною посмішкою сказав:
- Як я посмів би сказати це тобі, віддавши все щоб врятувати мене.
Його слова були для мене наче відро холодної води. Коли я здивовано втупилася на нього, він посміхнувся.
- Ти сказала, що цього недостатньо. Не соромся займатися улюбленою справою, якщо бажаєш. Я подбаю про решту.
- ...
- Якщо якнайшвидше приведу його, у цих мух не буде можливості досадіти мені.
- Не кажіть так. Я не хочу віддавати трон чужій дитині.
- ... Що?
Раптом я розірвалася і випалила те, чого не варто було вимовляти.
'Я не хотіла цього говорити.'
Я дійсно збиралася обережно підняти питання моєї вагітності після того, як розвію його тривоги.
Але з хвилюванням мої руки стисувалися, а язик став жити власним життям.
- ...Як ви сказали? Ви збираєтеся усиновити незнайому дитину?
-Л-леди.
- Він отримає все. Професора археології як матері, і вас наша дитина насолоджуватиметься вашими грошима та владою, усім цим!
- Почекай, заспокойся.
Коли я мало не тхнула його в око, Каллісто відступив. Чим більше я говорила, тим сильніше злилася
'Чому людина, яка хотіла стати бездоганним імператором кидає мене?'
Я ніколи не хотіла, щоб він це робив.
Калісто, як імператор, ніколи не отримував поблажок.
Я навіть думала повернутися до столиці, перш ніж знайшла це місце, і час від часу проливала книжки, обов’язкові для імператриці, які приносили Марієнн. Що це за нісенітниця він почав нести зараз?
- Отже, забудьте про марення типу "усиновлення" і старанно займайтеся своїми політичними справами. Ясно? Я не потерплю, щоб моя дитина схилялася перед іншими!
- Що... Чорт забирай, що це означає?
Каллісто був спантеличений моїми погрозами.
- Ми не одружені. Чому ти раптом заговорила про дитину? Почекай.
- ...
- Квітка місячної тіні, це...
Якби він повністю контролював моє оточення, я б безумовно закінчила дослідження Мальтбану достроково.
Він подивився на мене так, ніби здогадався, що я маю на увазі.
- ...В Мальтбані це народний метод. Лише вагітні жінки можуть їсти його плоди.
- ...
- До вашого відома, я не виплюнула їх, і мені сподобалося.
Каллісто розкрив рот після моєї відповіді.
Я ніколи не бачила в нього такого безглуздого виразу обличчя.
Коли я посміхнулася, він приголомшено подивився на мене:
- К... Коли?
- Одного разу ми не охоронялися...
- Ти говориш про той день, коли ми напилися і ... Умх!
'Заткнись!'
Я поспішно простягнула руку і закрила пащу людині, яка пробудила в пам’яті ганебні спогади.
Потім стиснула зуби і підтвердила:
- Це був ваш день народження. Тож утримуйтеся від лихослів’я і таких речей, як тепер. Дитина може почути.
Від моїх слів його обличчя знову приголомшено витягнулося.
Я вважала, що він більше не буде нести нісенітницю і опустила руку.
Але Каллісто тримав її. І шоковано подивився на мій живіт.
- Ты... Ти вагітна?
Здається, йому було важко повірити в це.
- Причина, по якій я вийшла сьогодні, в тому... Я не збиралася зустрічатися з Іклісом, я просто намагалася перевірити, чи вагітна я.
- Ось чому ти наклала всі щити на живіт, - зітхнувши пробурмотів він, ніби нарешті зрозумів. - Ти якраз збиралася повернутися після перевірки.
Поняття не маю, як, чорт візьми, я в підсумку опинилася тут.
Я мовчки кивнула, стримуючи сльози.
Каллісто все ще стояв у замішанні. Тільки тоді я зрозуміла, що це може бути занадто раптово.
- Ви не хочете його?
- Що? Хто, бл-... Не хоче?
- Ви сказали, що хочете отримати нагороду за свій самотній медовий місяць.
- Ні-ні, я не це мав на увазі...!
Людина, яка намагалася вилазитися з машини, несподівано закрив рот рукою.
Тому що дитина слухала.
'Не можу повірити, що настав день, коли він почав піклуватися про це.'
Його вушка з блискучим золотистим волоссям почервоніли.
Коли я подивилася на нього, він прикрив рот руками і упустив голову.
- Ваша Величність, ви плачете? - запитала я, злегка нахилившись до його обличчя.
Він різко відвернувся в інший бік.
- Зовсім ні.
Але його голос тремтів. Мені було досить ніяково бачити його таким.
- Я не знала, що це зворушила вас до сліз.
- Це не так. Не смій насміхатися з імператора.
- Тоді чому ви закриваєте обличчя?
Він перестав ховатися і опустив руку, остаточно здавшись. А потім подивився на мене і відповів низьким голосом:
- ... Не можу уявити, наскільки гарною була б дівчинка, схожа на тебе.
Його червоні очі горіли яскравим світлом.
У цей момент моє серце охопилося невимовними почуттями.
Усі труднощі були пережиті, і тепер можна було прийняти рішення.
- Каллісто, - тихо покликала я його.
Він озирнувся на мене.
Через п’ять років я знову безпорадно знервувалася і хвилювалася під поглядом його майже заплаканих очей.
Я працювала п'ять років, тому не знаю, чи я можу стати імператрицею.
- Тобі не потрібно бути спроможною, - відрізав Каллісто, як тільки я домовила. - Ти просто повинна робити те, що хочеш. Якщо хочеш продовжувати працювати, працюй. Хіба ти не казала, що хочеш витратити всі свої гроші? Зроби це, якщо вважаєш за потрібне...
- Ваше бажання - це все, що має значення! - І далі я, рішуче обірвав його слова про те, що я можу робити будь-що. - Робити помилки - це природно. Одного дня ви можете кинути все це і піти у вільне плавання. Усі ми стикаємося з труднощами.
Я нічого не могла з собою вдіяти. Раніше я виходила в світ, прикидаючись Пенелопом, але це було частиною моєї натури.
Що, якщо я хочу так жити?
Тепер у мене є людина, яка підтримує мене в усьому.
- Якщо ви не заперечуєте.
- ...
- Будь ласка, поверніться на мені.
Я зняла перстень і наклала його на мізинець Каллісто.
Каллісто, нерухомо, як статуя, який подивився на свою руку, пробурмотів:
- Я думав, до цього ще три роки або на зразок того.
- ...
- Чер-..
Він спробував використати неноманну лексику, але знову поспішно закрив рот.
Почервонілі кінчики його вух змусили мене посміхнутися. Трохи пізніше він стиснув мене в руках, коли я його відпустила.
Дотик до голої шкіри трохи бентежив.
- Я люблю тебе, Пенелопа Еккарт.
Нарешті я знайшла своє майбутнє і щастя в цих обіймах.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert