Велетенські ікла змії наближалися до моєї голови.
Я прогнулася в спині після знайомого крику.
У той же час. Резь-!
Роздався свист розсікаючого повітря.
- Ша-а-А!
Голова монстра, який вискочив з щілини між каменів із відкритою пащеницею була відрубана чиїмось мечем.
Здається, я вже була в подібній ситуації недавно.
Але чоловік, що відтяв голову змії і пнув її з краю скелі, на якій я стояла, не був Ікліс.
Я дивилась на чоловіка, що з'явився нізвідки.
Він був у повсякденному одязі, як ніби тільки встав з ліжка.
Зі зморщеним носом він виглядав трохи кумедно.
- Що за...
Підійшовши до мене, він подивився на мене і глибоко зітхнув.
- Коли ти перекваліфікувалася з археолога в мисливця на монстрів?
- Це...
Його очі горіли в темряві.
Я не знала, що відповісти на це.
- Сш-ш!
Інша підкрадена змія висунула язика за його спиною.
- В-ваше Величність! Вітряної Фісон!
Я розірвала сувій, який тримала в руці перед тим, як попереджала його про це.
Ву-ву-у!
Змію вдарив сильний порив вітру.
- Ша-а-А!
Каллісто, що зуміє вивернутися і ухилитися, встромив меч у горлянку монстра, дезорієнтованого через магічний напад, і нервово обурився:
- Ха, значить ти тепер і на нареченого свого збираєшся атакувати?
- Що значить нападати, я вас врятувала! Обережно!
Як тільки з'явився перший, інші монстри один за одним почали повзати на скелі, де ми стояли.
Я швидко розірвала новий сувій.
- Прикрий мене ззаду!
Каллісто закрив мене, борючись з камінними зміями, які виповзають знизу.
Після його команди я розірвала ще один сувій.
Кількість сувоїв швидко зменшилась від п’яти до двох.
Шурх-, Сользь-...
- Шш-ш...!
- Сш-ш!
У той час велетенські змії почали з’являтися всюди.
Каньйон заповнили змії, і важко було розрізнити, де закінчується тіло однієї рептилії та починається хвіст іншої.
- Чому цих довбаних монстрів не беруть закляття? - Сварився Каллісто, коли магічні атаки не спрацювали.
- У них настільки товста шкура, що сувої, які я взяла з собою, майже не завдають урону! Огнений Фісон! Заморозка!
- Ша-а-А!
- Чорт! Їм немає кінця. У тебе є сувої телепортації?
- ...Свiток більше немає.
- Ха, яке щастя. Йди сюди!
Коли сувої закінчилися і я підняла порожні руки, він стиснув зуби, підійшов і перехопив мене поперек тулоги.
Не дивно, що кут мого огляду раптово змінився і змусив мене кричати.
- Ай! Ч-що ...?
Коли я прийшла до тями, Каллісто тримав мене однією рукою.
- Постарайся не заважати і просто висять, леді. Ти все одно не зможеш битися з мечем.
- В-ось так? Як мішок...?
- Хочеш розмовляти у мене на спині і грати роль живого щита?
- Обов'язково використовувати такі вульгарні слова?
- Я краще буду вульгарним імператором, ніж виродком.
- Не хочу чути цього від вас!
Хоча я хотіла закрити живіт на випадок, якщо дитина почує, через постійний скачучий Каллісто я не могла рухатися.
Перед очима все завертелося.
'Ох, мене зараз вирве!'
Я почала швидко блювати, можливо через ягоди, які з'їла нещодавно.
Але я не могла зараз сказати це Каллісто, який тримав в одній руці мене, а в іншій меч, наступав на голови монстрів і чудесним чином вибирався з заходу.
Я відчайдушно намагалася тримати рот закритим, поки ми не опинилися на вершині каньйону.
- Леді, ти в порядку?
Але Каллісто, який носив мене на боці, побіг вперед і не думав відпустити мене.
- Угх, Ваше Високосте. Будь ласка, відпустіть мене.
Коли мене знову потрясло, мої нутрощі перемішалися.
Тому я поспішно зайшла по його руці і попросила.
- Ні. Ці гребані змії все ще переслідують нас.
Шурх-, Сользь-...
Мені не потрібно було озиратися, щоб побачити, як за нами женуться змії, що йдуть по каньйону.
Я боюся, що ви не зможете так легко піти звідси.
Чому мені зараз на думку приходять слова втікача?
'Ха... Я прийшла сюди, щоб перевірити, чи вагітна я, але що це, чорт візьми?'
Хоча я багато разів досліджувала місцевість, але не могла точно сказати, коли кам’яні змії перетворилися на монстрів.
- ...Ваша Величність, ви знову погрожували палацовим чарівникам? - запитала я Каллісто, намагаючись відволіктися.
- Ти змусила мене змусити їх завжди пересувати мене до тебе, коли ти в небезпеці.
- Тобто вас викликали, поки ви спали? Значить, маги стежили за мною і вдень та вночі...?
Тудх-, Тулк...
Це було тоді.
Легка вібрація землі переросла у божевільну тряску.
Каллісто зупинився, відчувши незвичайний потік повітря.
- Що...
Він повернувся назад, присоромившись.
І я, яка висіла на його боці, повернулася разом з ним.
У цей час.
Б-бах-!
Здійснився жахливий вибух, наче каньйон підірвався.
- Шу-у-о!
Ми з Каллісто тупо втупилися на скелі, коли на нас впала величезна тінь.
Одна, дві, три.
Мутант з трьома зміїними головами і трьома хвостами дивився на нас палаючими жовтими очима.
Він був таким моторошним, що у мене пішли мурашки по шкірі.
- Боже, що це?
Це була не змія, а найвища сходинка еволюції монстрів, яких я зустрічала до цих пір.
Воно було схоже на стародавню потвору, яка от-от перетвориться в дракона.
Монстр нахилив голови, ніби виміряв відстань до нас, і раптом застиг.
- А-а!
Ми з Каллісто загородили в унісон.
Бах, Ба-бах!
Триголовий змій кинувся на скелю біля нас.
Небо і земля здригнулися.
Каллісто, який втримався на ногах, міцно обійняв мене і побіг до лісу.
- Ха, ха! Куда! Швидко скажи мені, в якому напрямку село!
- Там, там! У тому, де прапорець! - Я швидко вказала на місце розкопки.
Щоб потрапити в село, потрібно пройти ще трохи по лісі і зробити щось зі зміями.
На місці розкопок було створено тимчасовий захист проти нападів монстрів під час роботи.
Прапорець - це магічний жезл, знайдений там, де ми зупинилися перед прибуттям до Мальтбану. Він створює слабкий бар'єр, який перешкоджає проникнення монстрів.
Монстрів було занадто багато. Крім того, з’явилася гігантська кам'яна змія з трьома головами. Ми були в безвиході.
Чесно кажучи, я не знала, як довго протримається захист зношеного магічного жезла.
Але нам потрібно було виграти час.
Каллісто без слів помчав у вказаному напрямку.
- Сш-, Ш-Ш-!
Перед тим як пересічна зміїна голова проковтнула нас, нам вдалося пройти прапорець.
Дзинь, Звяк-!
Паща змії зупинилася в повітрі, наче наткнулась на невидиму перетинку.
Однак пара ікла розміром зі слонову кістку проштовхнула бар’єр, що прямував за Калісто.
Як і очікувалося, перешкода була непростою
- Шш-ш!
Перед тим як ми зрозуміли, монстри почали кидатися на нас і облітати собі бар'єр.
Звиваються змії, які поступово закривали нам очі.
- О боже... Черт...
Поки я намагалася вирівняти подих, то знову відчула нудоту.
- Ваша Величність, що нам тепер робити?
Я встала на ноги, подивившись на Калісто.
Він дивився на прапорець з серйозною особою, роздумуючи над планом дій.
- Леді, цей прапорець.
- ...А?
- ... Мені здається, він трохи дивний.
Я повернулася до прапорця.
Це була правда.
Дзун-н-нь!
Зазвичай все було добре, але зараз він тремтів і дивно світився.
'Що... Це через навантаження?
Всередині бар’єри, які зазвичай неможливо було помітити, були абсолютно темно.
Нас щільно окутав клубок змій.
Єдине джерело світла було химерне біле світло, яке виходило від прапорштока.
Дзин-нь-н...
Дивлячись на вібрируючу палицю, я чомусь відчула дежавію.
'Зеркальна паличка...?'
Як тільки я несвідомо потягнулася до нього.
Вжух-...
Довкола жезла ширилося біле світло.
- Леді, йди сюди! - поспішаючиво покликав Каллісто.
Коли я відвела очі від прапора і подивилася на нього.
Під моїми ногами утворилась дивна порожнеча, і обличчя Каллісто зникло.
- А-а!
Ми впали в темряву.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert