Коли я сварилася з Каллісто, страви майже закінчилися.
- Ваше Високість, вибачте. Але мені потрібно терміново сказати вам...
- Що?
Я люто їла диний щербет на десерт, коли один з його підлеглих вдерся у їдальню.
Якщо він робить це, навіть знаючи про характер свого господаря, то справа справді невідкладна.
- Бляха.
Каллісто, який вислуховував звіт, закрив руки і почав кричати. Мій прогноз виявився точним.
- Перепрошую, леді, але мені потрібно йти. У мене терміново нарада.
Він вибачився і почав вставати.
У цей час я закінчила їсти і поклала чайну ложку, яку тримала в руці.
- Все в порядке. Я теж йду.
- Тобі потрібно їсти більше. Чому ти так поспішаєш ковтати їжу, наче боїшся, що її хтось вкраде?
- Хіба це було квапливо?
Я була рада першого десерту за довгий час, але все одно не їла його так поспішно, як він сказав. Коли я втупилася на нього, Каллісто повністю випростався і мило посміхнувся.
Водночас я згадала про більш важливе питання, ніж прощання.
- Ви ж не забули, що сенатор повинен був відвідати вас після обіду? Обов'язково зверніться до лікаря перед цим.
- Угу.
Каллісто, здається, навіть не думав про це.
Хоча він був дорослим, йому не подобалося звертатися до лікаря або приймати ліки.
'Ти вже не дитина.'
Він все ще був складним пацієнтом. Якщо я не скажу цього двічі або тричі, він буде уникати лікаря під приводом своєї зайнятості.
- Обіцяйте і йдіть. Спочатку покажіться лікарю, і тільки потім працюйте.
- Леді, підійди сюди на секунду.
- Ні, не міняйте тему. Пообіцяйте спочатку. Я чекаю.
- Правда? Тоді я сам підійду.
Він ступив на бік свого підлеглого, не слухаючи мене.
Каллісто посміхнувся і наблизився до мене, хмуро подивившись на нього.
- Ось, ти просила.
- Що ви...
Він впевнено простягнув руку.
Його теплий великий палець торкнувся моїх губ, після чого Каллісто підніс його до власного рота.
- Ти не дитина, але така незграбна.
Я здивовано замерла і відразу почервоніла, почувши сміх. Щербет був такий смачний, що я навіть не помітила, як з'їла його. Як він і сказав.
'Ні, він уникає цієї теми, тому що не хоче приймати ліки!'
Мене також бентежила ця ситуація через те, що це робив Каллісто, а не хтось інший.
- Що ви тепер повинні ска...
Чмок-.
Це було тоді. Замість грубого великого пальця моїх губ торкнулося, наче припечатавши щось м'яке. Я не зрозуміла, що тільки що сталося, і тупо розкрила рот, окаменів.
- Солодко.
Як тільки Каллісто побачив мене, він досить сильно обходився. Тільки тоді я озирнулася і роздивилась.
- Ви здуріли?
На щастя, він був настільки широким, що його підлеглого і слуг не було видно. Але моє обличчя було гарячим. Як некультурно - робити так посеред дня.
- Ні? Я достатньо змінений, щоб цілувати свою наречену.
- Це...
Безкровний виродок!
Але ще до того, як я почала виражати свій гнів, Каллісто примусив мене до себе.
- Угх!
І я вдарилася лобом про його тверді груди.
- Эй!
Я з усіх сил намагалася вибратися з обіймів безжалісно стискаючого мене.
- Я не хочу йти, - пробурмотів Каллісто, потираючись лобом об моє плече. - Боюся, мені доведеться відкласти медичний огляд до вечора. Це не виправдання, правда
Правда це чи ні, але його голос звучав досить стомлено.
Пальці, які вхопили прядь світлих волосся, щоб вирвати її, розжарилися.
Я вагаючись запитала, чи взявши його голову руками, не трясучи його, незважаючи на очі і навіть не обіймаючи.
- Ви так зайняті?
- Я боюся, що коронація зламає мене.
- А що з коронацією?
- Всі ці старі люди обурюються, що "Так не повинно бути", і взагалі, "це не за правилами"...
Каллісто, який тримав обличчя у моєї шиї, глибоко зітхнув і прошепотів, жартуючи:
- Якби це дійсно було так, навіть я був би проти свого сходження на трон.
Каллісто був єдиним, хто залишився принцом в Імперії, так що цього не могло бути. Я знала, що це жарт, але все одно розлютилась.
- Хто цей божевільний?
Він мало не віддав своє життя, щоб захистити палац від дракона, хоча й казав, що міг відразу відмовитися від імперії.
Він зміг позбутися навіть марки Еллен, так хто посмів ...!
- Пропустіть мене!
Я негайно поборола цю звичку і знову спробувала вирватися з його рук. Але Каллісто не відпустив і лише посміхнувся.
- Я просто кажу.
- Чому ви говорите це тільки зараз?
- Хто міг зі мною не погодитися? Поруч зі мною героїня, яка підтримує мене і підвела мені трон після вбивства жахливого монстра, здатного знищити світ.
Він хитро замахався, підняв голову і знову поцілував мене в щоку.
- Ви знаєте, наскільки я сильна?
- Звичайно!
Я відчайдушно ухилялася від його губ, натягнувши його волосся.
- Не кажіть такого навіть жартома. Ви знаєте, які про нас ходять чутки?
- Ай, ай!
Каллісто поморщився і слабо закричав.
- Якщо ти збираєшся так жорстоко поводитися зі мною, навіщо тобі робити мене імператором?
- Я неодноразово казала вам, що мене не хвилює імператорський трон.
- Мене теж не хвилює. Хіба ти не казала, що все гаразд, якщо мене вважатимуть жахливим злодієм?
- Дякую, не треба! - Закричала я, нарешті вирвавшись і відійшовши від нього щоб уникнути повторного захоплення. - Я хочу бути впевнена, що побачу вашу чудову коронацію, навіть якщо ви впадете в моїх очах максимально низько.
Це було не просто щоб заткнути потік його беззв'язкового марення.
Перш ніж почати нове життя в цьому світі, я вирішила побачити як Каллісто стане імператором. Те ж саме було, коли я отримала останній запис від системи.
У світі, захищеному не тільки від Івони, але й від убивць і конкурентів. Я хотіла побачити, як він зійде на трон, про який мріяв.
Хоча в той час я відчула полегшення, побачивши його усмішку, тепер розумію, що все скінчено.
"Здається, мрія стати ідеальним імператором кланула в льоту"
Можливо, через мій похмурий вигляд Каллісто заспокоїв мене:
- Не турбуйся так сильно.
- ...
Я здивовано подивилася на нього, нічого не відповівши.
Каллісто підійшов на крок ближче.
Я спробувала відступити, думаючи, що він знову схопить мене, але він зупинився і просто простягнув руку.
- Знову. Не хмурься.
Він великим пальцем розгладив складку на моєму чолі.
У відповідь на мій спантеличений погляд Каллісто потиснув плечима і сказав:
- Ти ж знаєш, ці чутки - нісенітниця собачка. Вони забудуть про себе, коли ти вийдеш заміж.
- Що? Так ви знаєте?
Я збиралася представити йому пару претензій, коли подумала, що він прикидається, Що нічого не знає, але дивне слово збило мене з пантелику.
- Замуж?
- Так, дуже складно провести коронацію і весілля одночасно.
Він відкрив причину, через яку у нього виникли проблеми з людьми похилого віку.
- Раніше не було прецедентів, тому старші не можуть заспокоїтися.
- Зачекайте. Чия це весілля?
- Що?
Я більше не могла слухати, тому поспішно перервала його і запитала. Каллісто із здивуванням відповів:
- Звичайно, наша.
- Що?
- Хто ще може бути цим божевільним, який вирішив одружитися на коронації імператора, якщо не імператор? - Посміхнувся кронпринц, бачачи мій відкритий рот.
Я тупо кліпнула і запитала:
- Це... Випадково не пропозиція?
- Чи повинен я займатися такими роздратованими речами?
- Хах...
Я могла тільки сміятися.
Якби це була пропозиція, я б вирішила відмовитися. Але це не було воно.
Крім того.
"Такими подразнюючими речами?"
Господи. Хто взагалі повідомить дівчину про майбутнє одруження? Я довго заїкалася в шоці.
- Що означає "святку"?
- Це коли наслідний принц стає імператором, а населена принцеса відповідно - імператрицею, - повільно розжував мені все кронпринц як дитині.
Я міцно стиснула зуби.
- Чому це я наслідниця?
- А ти не збираєшся нею бути?
- Так.
- Що?
- Я не збираюся виходити за вас.
Усмішка повільно випарувалася з обличчя Каллісто.
Мене обурювало те, що я сухо описувала мій шлюб.
- Якщо... Якщо ти вийдеш не за мене, то за кого? - Його очі задрижали, і він запнувся. - Скажи мені, хто цей виродок.
- За кого я вийду заміж? Я хочу жити сама. На жаль, у мене немає планів виходити заміж найближчим часом, Ваше Високість, - потиснула я плечима, злегка зачепив його.
Він відразу запитав:
- Тоді що щодо мене?
- А що ви? Ви повинні жити самі по собі.
- Ха!
Цього разу Каллісто розсміявся.
Використовуючи всі свої козирі, він зменшив голос і наблизився.
- Пенелопа Еккарт, ти серйозно?
- Так.
Ми з Каллісто мовчали один на одного.
Його похмурий погляд і сильне бажання стояти на своєму пригадали мені нашу зустріч на мисливських змаганнях.
Здавалося, в повітрі витікала напруга і сяяли блакитні іскри.
- Ва-ваше Високість. Вибачте, але ми дуже затримуємося...
Потім між нами з блідим обличчям вкинувся його підлеглий.
Коли шалений погляд Каллісто звернувся на нього, він з писарем стиснувся.
- Тц. Досить твоїх жартів.
Каллісто намагався контролювати вираз свого обличчя, коли зрозумів, що не може здаватися таким перед своїм підлеглим.
- Пошли. Поговоримо про це ввечері.
- Це не жарт. І ви не питали, але я все одно скажу.
Я ніяк не могла зрозуміти, що він намагався звести все просто жарт.
Поспішаючи зробити крок назад, я заговорила, не збираючи нічого відкладати:
- Ваше Високість Каллісто Регуус.
Каллісто здивовано розкрив рот, коли я назвала його повне ім'я.
- Я не вийду за вас заміж!
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert