Море полум’я з пащі монстра поширювалося по палацу на великій швидкості. Я відчувала жар, здавалося, палить мою спину. Очевидно, втекти від драконячого вогню було нереально.
'Води! Вода! Щось на зразок магії льоду!'
Я подивилася на дзеркальну паличку, яку тримала в руках. Але, хоч би які магічні закляття кружляли над нею, вони вже були запізно вигукувати.
Прямо перед тим, як нас накрила палаюча тінь.
- Пенелопа!
Каллісто смикнув мене на себе, і я боляче вдарилася носом про його броню. Вшу-! Нас охопило полум’я.
Я закричала, закривши очі, але як не дивно, я не відчувала ні жара, ні болю.
Я обережно розплющила очі. Каллісто запалився так само сильно, як і я деякий час тому, прикриваючи мене своїм плащем.
Вуш-! Полум’я позаду нього поширювалося по обидва боки від нас, розділившись на два потоки. Як море перед Мойсеєм.
"Що сталося? Чому вогонь поділився ...?
Розгубившись, я побачила у повітрі щось світле.
'Коли, чорт візьми, вона ...?'
Це була суверенна троянда Вінтера, яка лежала в моїй кишені.
(...) У критичній ситуації активується захисна магія. Але існує механізм запуску. Це...
(...) Ваш крик.
Після мого втечі Вінтер на всяк випадок дав мені магічний захист. Вона спрацювала відразу після мого крику, хоча я навіть не згадала про неї.
Було дивно бачити квітку, яка ширяє прямо в центрі всюдисущого полум'я. Квітка, яка гарно розцвіла і засох, як тільки потрапив у мою руку. Вияв любові того, хто підозрює всіх і вся Вінтера.
- Ваше Високість, відкрийте очі.
Я покликала все ще неспроможного наслідного принца. Його повіки здригнулися, і він знову подивився на мене червоними очима.
- Що, ми вже зустрілися в потойбічному світі?
- На жаль, ми ще не померли.
Моя відповідь спантеличила кронпринца, і він оглянувся. Червоне пламне море розступилося перед нами, і я зовсім не відчувала жару.
- Як це сталося?
- Ось так.
На його спантеличене запитання я звернула увагу на квітку, що пливе в повітрі. Нехай він виглядав дуже крихким на тлі палаючого вогню, його прозора мембрана повністю захищала нас.
- Це була захисна магія, про яку я говорила раніше.
- ... Захист магічного артефакту, подарований босяком.
Каллісто сильно нахмурився, коли я невпевнена в цьому.
- І намисто... Ти кожного разу викидаєш мої подарунки, а у нього береш все, так?
Поки він зволікав, як ніби йому щось не подобається, полум'я навколо нас нарешті погашило. Збочений дракон перестав дихати вогнем. У той же час троянда, яка ширяла в повітрі, кинулась у пил і зникла.
Обуглий палац був зруйнований бурею.
- Грар-...!
Пожежа ще не втихла, а дракон вже приземлився, струшивши масивним тілом. Перед тим як я це помітила, чорний дим охопив всю золоту луску.
Хрючись-, Бабах-!
Передня лапа, на яку зійшов дракон, зламалася як дерев’яна паличка для їжі. Я відчайдушно шукала очима Івону в цьому хаосі.
- Івонна!
Вдалеку на чорному тлі промайнули рожеві волосся. Івонна швидко прослизнула крізь стіни, що обсипалися, тримаючи в руках світлове дзеркало.
- Куди вона втікає? Декіна...!
Я відразу підняла дзеркальну паличку, не збираючись так просто відпускати Івону.
- Леді!
Але мене зупинили.
- Це небезпечно. Цей божевільний дракон повністю зруйнує палац!
- Грр-. У-у...!
Це було тоді. Наблизившись до нас, дракон раптово відчинив крила і спричинив бурю.
- Угх!
Коли Каллісто під жахливою революцією схопив мене, безпорадно похитнувшись, дракон пролетів над уламками. Незадовго до вистояння будівля почала розвалюватися, як пісковий замок.
- Божевілля...
- Зараз же йдемо звідси!
Я поспішно побігла разом з спадкоємцем. Як тільки він відкрив уцілілі двері палацу сонця і ми вилетіли назовні, за нашими спинами впала колона, яка закривала вхід. Це було дуже близько. Мене пробрав озноб.
- Господи...
Ми з принцем дуже дихали, дивлячись один на одного з блідими обличчями. Я нервувала, мої руки були в поту.
- ...З тобою я постійно влипаю в різні історії, чи не так?
Каллісто раптом розсміявся і махнув рукою, якою тримав мою долоню. Коли я почула, як він піддерево тоне, то вагаючись запитала:
- Вам це не подобається?
- Навпаки. Це означає, що моє життя стало веселим - спритно викрутився він.
Тільки тоді моє дихання почало повільно приходити в норму, і я переключила увагу на обстановку.
Дзинь-, Лязг-! У саду великого імператора, палац Сонця, проходила кривава битва між імперською армією і повстанцями.
Ух...! Раптом їх накрила чорна тінь. Вона була достатньо великою, щоб воїни з бою зупинили бій.
- Гра-а-аву-у!
Дракон загнав, летів по небу. Я поспішно оглянула палац, побачивши його поява.
- Де Івонна...?
- Вона там.
Незважаючи на темряву, Каллісто швидко зміг знайти її рожеве волосся. Івонна спокійно йшла по кривавому полі битви. Вона була у шпиля, трохи далі від палацу сонця.
- Швидше!
Ми з Калісто поспіхом спустилися сходами на крила.
- Будь обережна, леді.
- Умрі, наслідний принц!
Міцно стискаючи мою руку, він прорубав собі шлях через кілька його бунтівників. Але його не тільки розпізнали повстанці.
- Ваша високість? Ви все ще живі! Ваше Високість, наслідний принц!
Рицар з мечем привітав його.
- Гха!
І прямо переді мною захопився власною кров'ю.
- ...Госпожа.
Потім до мене підійшов чоловік, з клинка якого стікала його кров.
- Якого біса... Знову цей виродок.
Крапринц зупинився через бар'єр, який нам перешкодив шлях мечника.
- Ікліс.
І витріщився на мене, мовчи кров з щоки рукою з мечем.
У нього були порожні очі, як коли ми вперше зустрілися на аукціоні рабів. Він заговорив до неживого вигляду, який робив його схожим на воскову фігуру:
- Я як божевільний побіг до палацу імператриці...
- ...
- Боявся, що вам може загрожувати небезпека через повітряного нальоту, тому хотів вивести свою господиню з палацу...
- ...
- Вам не говорили залишатися в палаці заради вашої безпеки, тому що зовні небезпечно... але хіба так складно повірити мені?
Мутні очі дивилися кудись повз мене. На наші з наслідним принцем зчепленняні руки.
Якби ви залишилися, я б вбив Івону і віддав вам герцогство або всю імперію.
Неемоційне обличчя Ікліса, який б'є себе як він говорив сам із собою, початок мало-помалу спотворюється.
- Але чому ви знову тримаєте його за руку?
Що він несе? - Роздратований почав Каллісто.
- Ваше Високість.
Я відразу зупинила його від нападок на Ікліса і послала до останнього дзеркального паличку.
- Я думала, наша розмова була закінчена коли ти відкинув мою руку.
- ...Госпожа.
- Це твій останній шанс. Іди з дороги, у мене немає на це часу.
Від моїх холодних слів серо-карі очі затремтіли.
- Вы... с ним?
- Ву-ву-у...!
Водночас над нашими головами пролетіла величезна тінь. Дракон повільно кружляв у небі і, наче шукав нас.
'Я нічого не можу з ним зробити.'
У мене не було часу розбиратися з Іклісом. Я з тривогою подивилася на напівчервоне тіло дракона і крикнула:
- Фендсипірум!
Бах-! Блискавка пронизала темне небо. Я не помру від однієї блискавки, тому що, судячи з мого досвіду боротьби з монстрами Лейла, можу тільки впасти в свідомість через виснаження.
'Будь ласка, втрати свідомість, сучий син!'
Я не була впевнена, що варто озиратися на Ікліса, якого вдарила блискавка.
- Ходімо, Ваше Високість!
Але я не подумала про одне.
- Я ж казав, Пенелопа.
Про те, що головний герой може бути в порядку навіть після удару блискавки. Дихаючий Ікліс виглядав моторошно.
- Я вб'ю цього покидька і заберу тебе.
Він побіг на нас з мечем у руці.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert