Я підняла руку і доторкнулася носа. Пальці загарбували алаю.
'Якого біса. Такого не було навіть коли я вчилася всю ніч перед вступом до університету...
Я була роздратована, коли втерла мокрий ніс і губи рукавами одягу.
- Не чіпай.
Тоді Каллісто відібрав мою зап'ястя.
Він прикрив мені ніс невідомо звідки з'явленим хустком і закинув мою голову, тримаючи підборіддя.
- Ви носите його з собою? - запитала я гнусом голосом.
Він видихнув, здається, зтримуючи злость:
- Через декого я все ношу з собою.
- Я в порядку, - боязко відповіла я.
Я опустила голову, тому не могла сказати, який у нього вираз обличчя.
Але коли я переконала його, що зі мною все гаразд, то випадково забруднила кров’ю і знепритомніла.
- Мені поки не потрібно приймати зілля ...
- Воно у тебе є, так що не дивись по сторонах, - перервав мене Каллісто, змусив замовкнути. - Ти вирішила зробити те, що хотіла. Тобі не потрібно виправдовуватися. Ти просто знехтувала моїми почуттями.
Він сказав, що в цьому немає нічого страшного.
Але я не могла зрозуміти, чому це сталося так неохоче.
- Пенелопа!
Я почув знайомий голос.
Я злегка підняла голову і помітила герцога, який знехтував мною та допоміг палацу.
- Отец.
На щастя, на той час кров з носа зупинилася. Завдяки хустинці. Я відійшла від кронпринца.
- Що, чорт візьми, відбувається ... Як працює ця магія...
Герцог передав дворецького одному з присутніх лицарів і подивився на мою дзеркальну паличку.
Я соромливо сховала її за спиною.
- Дюк мене навіть не бачить? - подав голос раптово став невидимим Каллісто.
Очі герцога широко відчинилися, коли він нарешті помітив наслідного принца.
- Ва-Ваше Високість! Хіба ви не поїхали на північ, щоб придушити повстання бунтівників?
- Я не такий черствий чоловік, якого на відміну від інших, не хвилює, куди зникла дівчина.
- Ваше Високість!
Я була настільки вражена, що спробувала заткнути Каллісто на герцога. Проте обличчя герцога затьмарило слова, які вже були висловлені.
Насправді кронпринц помилявся. Герцог запропонував мені допомогу, коли я сказала, що йду з особняка.
Якщо він був сповнений рішучості зупинити мене, йому було важко звільнитися від промивання мозку в день битви з Івоною.
- Це через мене. Прошу вибачення за особняк. Я поки не можу контролювати свою магію...
Я заїкалася через почуття провини.
Судячи з ситуації, герцог, схоже, дізнався, хто така Івонна. Інакше він не став би кликати всіх лицарів родини.
- Але... Я рада, що ми приїхали вчасно.
Я дуже прикусила нижню губу, обережно висловлюючи свої щирі емоції.
Якби герцог відчув полегшення від того, що я виглядає неушкодженою, то чи стала б я дійсно легкою мішенню?
Герцог, який дивився на мене тремтячими від моїх слів очима, раптом підняв руку і погладив мене по щоці.
- Як добре, що з тобою все гаразд.
- ...
- Ти повернулася, але до сьогоднішнього дня я ніколи не радів тому, що тебе не було в особняку.
Мені вдалося зберегти свій звичайний вираз обличчя.
Мені здавалося, що сім'я герцога, до якої я мав повернутися, Івонна повністю промила мізки, і я думала вони приймуть її сторону.
Я часто думала, як я зроблю це, якщо вони нападуть на мене, так само, наче Ікліс.
- Эй, Пенелопа!
Здалека до нас потрапив Рейнольд з прекрасним рожевим волоссям, що розвіваються на вітер.
- Ей, я все ще не протрезів? Мені тільки що привиділося, як ти озброїлася дивною магічною палицею і знищила всіх монстрів.
Минали тижні після втечі. Рейнольд вдарив себе по голові, яка генерувала всяку дурість.
- Хм, чи не рано для такого теплого возз'єднання?
Все повернули голови на звук вкрадального голосу.
Вдалині від саду, де були будівлі, стояла струнка жінка.
- Івонна.
Я припускала, що якщо монстри будуть знищені, вона прийде в сказло, але Івонна стояла осторонь і просто спостерігала за всім.
'Ну що ж. Осколок все ще у мене.'
Набравшись сміливості, я розтягла людей перед собою і пішла вперед.
Нарешті ми зустрілися віч - на-віч з кров'ю та шматками тіла.
- Я думала, ти злякалася і втекла, але ти повернулася, Пенелопа?
Івонна невинно посміхнулася.
Зв'язаний чимось чорним поруч з нею Дерік дивився на мене широко розкритими очима. Мабуть, він був там не з власної волі.
Я знову повернулася до Івонна, зробивши вигляд, що не бачу його.
- Я так сильно тебе збила, а ти так і не прийшла в себе?
- Що?
- На твоєму місці я б вже одумалася і втекла. Ти знаєш, що "промивання мозку" і сила, якою ти користуєшся, більше на мене не діють.
Бо я маю доступ до гри. На відміну від Пінелопи з минулого, тепер у мене є багато чого. Мої слова послабили усмішку на губах Івони.
- Якщо це не працює на тобі, то не означає, що на людях навколо тебе теж не спрацює, - заперечила вона, через мить повернувши самовладання.
У цей момент.
- Угх!
Дерік, який стояв поряд з нею, раптово видав болючий стогін і впав на коліно.
- Дерік!
- Брат! А-а, ця довбане створіння!
Герцог з Рейнольдом приголомшені криками.
Раніше я вбивав тебе першою, тому не могла показати, як одного за іншим з'їдала кожного члена твоєї сім"ї, чиє кохання ти так відчайдушно прагнула.
- Чорт! О-відпусти мене!
Молоді та сильні люди також мають велику життєву силу. Твій брат був хорошою здобиччю.
Івонна повільно нахилилась і погладила обличчя Деріка обома руками.
Дерік запекло противився, але він не міг поворухнутися.
- Цього разу я покажу тобі смерть твоєї сім'ї в всій красі. Щоб дати тобі ...
- Вбий його.
Я відповіла ще до того, як Івонна закінчила розп'ятися.
- Мертвий він чи ні, це не моя справа.
Я говорила це Івоне, але мій погляд був прикутий до Деринки.
Сині очі, що постійно трясуться, раптом застигли. Дерік подивився на мене так, ніби не вірив у те, що почув. Його блідо-білі губи тремтіли.
На жаль, я повернула голову до Івонна перш ніж він зміг це прийняти. Тому що для мене це була правда.
- Що? Ти був такою марною жертвою? - Сумно пробурмотіла Івонна і відпустила Дерика, якого прасувала.
Бух-!
Він впав на землю, наче його грубо штовхали.
- Не вийшло. Ось як.
Івонна повернулася до мене, більше не дивлячись на Деріка.
- Тоді почнемо нову битву.
У той же час. С-с-С, С из-c-s-шу-...
Тіла страшенно розбитих моєю магією наростів, почали тремтіти. Як вібруючий стільниковий телефон.
- Що, що...!
Ті, хто перебував у сутичці лицарі знову занялися.
У цей момент з дергаючих тіл щось вилізло.
- Хі-і-и-І-ї!
- М-мо-монстр! З'явилися нові монстри! - Хтось дуже здивувався.
- Жах...
Коли я побачила монстра, який з захопленням покочується зі мертвого богаола, то відразу зачала до нього ненависть.
'Ні за що. Не може бути!'
- Хі-і-и-І-i-ик-!
Тіла, викопані з мертвих монстрів, дружно кинулися до лицарів.
- А-а! Я вже ситий по горло, реально! В атаку!
Рейнольд витягнув меч і повів решту в бій.
Я просто в стукозі дивилася на те, як вони звивалися. Все тіло зачісувалося, наче по мені щось повзало.
Коли я реагувала на свої емоції, білі слова закрутилися над дзеркальною паличкою.
Догадуючи, як я саме "ненавижу" звиваються тварею, кронпринц закрив мене своїм тілом.
- Залишайся на місці, леді.
- Вогняний Фісон...!
Але це було вже після того, як я втратила розум. Вушах-!
Як тільки я закричала у всі горло, потворні істоти, що вивертаються і накидаються на лицарів, одночасно запалилися.
Рицарі замерли, побачивши раптово спалахне полум’я.
- Хі-і-и-І-ї!
Горять з огидним запахом монстра корчилися як божевільні. Але через деякий час.
Бух-, Тук-. Спалені місця відпали.
Обвуглелені ділянки тіла відпадали, як хвіст ящірки.
Незважаючи на те що половина тіла відгоріла, монстри все ще були живі і дуже активні.
- Хі-і-и-І-ї!
Коли вогонь погас, вони знову почали наступ.
- Що, чому вони не вмирають? Огнений Фісон! Огнений Фісон! Вітряної Фісон! Огнений Фісон!
Я згадала про гігантського восьминога і збентежено затаїла закляття.
Але це було марно.
- По-хоже, магія не працює, Ваше Високість наслідкова принцеса! - крикнув палацовий чарівник, якого наслідний принц залишив поруч зі мною, здригнувшись.
- ...Наслідкова принцеса?
Герцог збентежений на мене, але я була в замішанні і не почула його.
- Хі-і-и-І-i-И-ї-ик-!
- Залишайся в кареті, леді! - крикнув кронпринц, наче той, що чекав цього, і на бігу розрізав щупальцю монстра, який наближався до нього.
Потім він пішов в атаку з мечем.
- Його Високість прав, Пенелопа! Залишайся тут, у безпеці!
- О-отец!
Герцог теж обнажив меч і побіг назустріч монстрам, мабуть, вважаючи, що краще атакувати всім разом.
Через принца, герцога та Рейнольду навколо мене з’явилася безпечна ділянка.
Хоча у цих монстрів була дуже слабка атака порівняно з чудовиськом-богом, моя магія не працювала, тому довелося розрізати їх вручну кілька разів.
'Що? Насправді вони не такі вже й страшні? Дуже добре.
Я трохи заспокоював свій вид розчленованих монстрів. Тому я не зрозуміла.
Чому Івонна кинула битву.
***
Маленькі шматки розрубаних монстрів почали повзатися один за іншим навколо Пенелопи. Вони все ще були живими, але такими маленькими що ось-ось померли б.
Люди не брали їх в рахування.
Маленький обручок монстра вигнувся і торкнувся розрізування кучок інших недобрих речей поблизу.
Невдовзі вони звисали між собою місцями розпорошення і сліди розрізів зникли без сліду. Шматки монстрів склеювалися між собою, стаючи довгими шматками.
А потім вони знову зросли один до одного.
Після кількох повторень обрубки монстрів досягли довжини половини людського зросту.
'Тупая сука.'
Івонна підняла роти, виявивши, що його зуби прикріпилися до поперечного саджанку наросту.
Існування повільно звернулося на дерево, об'єднавши зусилля з кожною своєю частиною.
Ніхто не звертав на нього уваги.
Над головою Пенелопи звисала довга гілка.
Івонна зраділа, побачивши, що монстр досяг своєї мети. Тепер, коли вона поверне все осколки, усе буде скінчено.
Вона не вбиватиме Пенелопу відразу.
- Але я могла б розірвати це потворне обличчя в клочику.
Івонна дуже усміхнулась.
- Ти помреш найсумливішою і болісною смертю, Пенелопа.
У цей момент.
Хруп-.
У той же час очі Івони, які врізались у тіло гострого об’єкта на Пенелопу, були відчинені.
Вона повільно опустила очі. Обезіння меча обігрівалося кров’ю. Вона знову підняла голову і перевірила свій бік.
- Івонна.
Блакитні очі постійно тремтіли. Вона помітила свого брата, Деніка.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert