- Ха...
Коли я бачила вікна квісти, то почала сміятися.
- Необбивайте мені мізки. З якої стати я повинна виконувати цей довбаний квіст?
Чому я все ще блукаю в грі, якщо складний режим закінчився?
Неспроможність втекти змусила мене деякою мірою здатися. Інакше, думаю, я б зійшла з розуму. Я не могла вийти, тому просто хотіла усунути причину мого страху. Я більше не боялася бути убитою грою.
Тому я намагалася позбутися сюжету гри.
- Знижений світ чи ні, який це має зв'язок зі мною? Просто віддайте його Івоне або комусь іншому, мене це не стосується!
У цей момент сталося щось дивне.
Під вікном квеста з’явилися нові білі написи, ніби мене зрозуміли.
<СИСТЕМА>
Після закінчення сюжетної гри ви зможете врятувати життя людей за допомогою нагороди [Клик Золотого Дракона].
Однак я не отримав потіхи від цієї системи.
Чому я маю рятувати життя інших людей?
Я затремтіла всім тілом, проклинаючи жорстоку долю
- Я вже померла. Мене затягли в цей довбаний світ, я пройшла через багато чого і тепер мені нікуди повертатися. Так чому я повинна ...!
Розчарування і розчарування, які я видала в собі, вирвалися назовні.
Навіть до того, як Івен зможе промити мені мізки. Я думала про це вже з тих пір, як прийняла отруту і побачила своє спляче тіло у дзеркалі.
"Може бути, моє справжнє тіло вже мертве".
Якщо я вже мертва, то все це ілюзія. Або я потрапила в пекло і це моє покарання.
Інакше ситуація Пенелопи і моя не були б так схожі. Хіба це не болісно?
'Але якщо це реальний пекло, тоді в чому я винна? Грати в ігри цілу ніч - це такий страшний гріх?'
У мене з’явився гострий смуток через несправедливість.
Не дозволяючи собі заплакати, я стиснула щелепи.
Це було тоді. Білі літери у прямокутному вікні повільно зникли, поступившись місцем відео.
Пік-...
Я почула дивний звук.
Він застав мене зненацька, і я перестала дихати.
Пік-...
На екрані була лікарняна палата.
Я дивилася на себе, що спала в кисневій масці.
Пік-...
Він знову отримав письмове обладнання. Я поверну голову.
Поруч з ліжком, на якій я лежала, хтось міцно тримав мою руку і опустив голову. Я широко розплющила очі.
- Як довго ти ще збираєшся так спати, дурна.
Це був другий сучий син.
- Ми всі помилялися. Прости. Будь ласка, відкрий очі, гаразд?
Він щиро благав, уткнувшись чоломом в мою руку.
Я не розуміла, що відбувається переді мною. Потім... Щелк-. Хтось відчинив двері і увійшов у лікарняну палату.
- Брат.
Це був перший виродок. Другий підняв голову і запитав:
- Наш батько...?
- Він в поспіху поїхав до США цього ранку. Ми знайшли хірурга, який провів кілька успішних операцій за видаленням пухлин у пацієнтів в комі. Можливо, скоро ми переїдемо туди.
Перший сучий син замовк.
У лікарняній палаті настала тиша. Потім другий виродок тихо заговорив:
- Брат... Думаю, наша сестра всією душею нас ненавидить.
Він все ще не відпускав мою руку.
- Ха... Чорт. Молодша донька заможної сім'ї в комі через рак шлунка, усушеного перевтомлення... - Пробурмотів він, з'ївши волосся вільною рукою.
'...Ра-рак шлунка?'
Коли я дізналася про причину своєї коми, то стала збентеженою. Тим часом другий ублюдок з каяттям сказав:
- Мне жаль. Чому я був таким придурком у школі?
- І ти, і я, й наш батько. Мабуть, все через те, що ми були сліпі і глухі, - коротко відповів перший сучий син. Це була правильна відповідь.
- Я повинен був здогадатися, що це може статися, раз вона вирішила поступити в університет подалі від нас.
- Я думав, що вона попросить батька відправити її вчитися на археолога за кордон. Так роблять всі діти.
Другий син сказав:
- Уявіть собі вираз обличчя батька, коли вона захотіла жити сама? Він закінчив свою підготовку до відправки на навчання за кордон як подарунок для випускної. Напевно, його обличчя було невимовним.
Але сарказм також тривав недовго. У лікарняній палаті знову запанувала трунна тиша.
- Брат... Я думаю, що у неї розвинулася ракова пухлина через мене.
- ...
- Я думав, вона буде їсти з нами, якщо я не дозволю їй їсти ночами, як щурі.
- Я теж, - миттєво відповів перший син. - Я думав, вона повернеться додому, злякавшись тієї вбогої кімнати. Звідки мені було знати, що вона буде загинатися на трьох підробках?
Вони, мабуть, нічого про мене не знали.
У якому розпачі я жила, боячись повернутися в той дім і визнати свою неповносправність проклятому батькові.
- Якби міг, я б хотів забрати її рак шлунку собі, - з жалем прошепотів другий ублюдок, знову притиснувшись лобом до моєї руки. Сумний тихий голос викликав у мене гнів.
"Огидно."
Як тільки я відкрила рот, щоб виплюнути прокляття, відео помінялося.
- Будь ласка, врятуйте її. Будь ласка!
Я побачила свого батька, який поїхав до Америки. Він благав допомоги іноземного фахівця.
Після того як з його налитих кров’ю очей неймовірним чином впали дві краплі води, екран повільно зник. І.
<СИСТЕМА>
18% проклять [Контроль свідомості] знято!
Поглянувши на прямокутне вікно, я згадала про те, чому прийшла сюди.
- У мене... Рак шлунка?
Я запіймалася, тільки зараз починається приймати побачене за реальність.
Хоча, працюючи на підробках і навчаючись у школі, я думала, що помру від перевтоми, але навіть не підозрювала, ніби в мене може бути рак.
Раптом я пригадала жахливу сцену, яку показала мені Івонна під час промивання мозку.
Члени сім'ї, які після моєї смерті неохоче хмурилися в поминальному залі і лаяли мій портрет.
Дзеркало правди показало мені, що я не померла. Я вважала себе мертвою, але все ще була жива. Моя смерть не дратувала жодного члена родини.
Це все було ілюзією.
- Чому зараз...
На моєму підборіддя раптом скочувалися гарячі краплі. Тільки тоді я зрозуміла, що плачу.
- Чому мене забрали зараз, чому...! - в агонії закричала я, дивлячись на вже зниклого зображення у дзеркалі. - Це все через вас! Я тут через вас!
Зрештою, заради чого я стикалася з усіма цими труднощами?
Мене охопило сильне розчарування, наче цунамі.
У той же час я відчувала себе безнадійно нещасною через нездатність бути поруч з сім'єю, яка не зламала мене в комі.
У цей момент.
<СИСТЕМА>
Супутний квіст: [Схованой рут складного Режим]
{Хто є справжнім злодієм?}
Хочете продовжити свій шлюб?
(Нагорода: [Свята кінцівка], [Клик Золотого Дракона])
[ Прийняти.\ Відкинути]
Після цього знову з’явилося вікно кешу.
Тепер я знала. Нагородою цієї системи було повернення до мого початкового світу. Мене нудило від вигляду вікна квоста, але я могла лише зробити вибір.
Ридаю, я з злобою нажадала [Приняти]. Нове системне вікно почало з’ являтися.
<СИСТЕМА>
Як винагорода для вас, що пізнала правду [Зоряний жезл правди].
Хочете забрати нагороду?
[Так.\ Ні.)
'Зеркальний жезл?'
Коли я тнула [Так], з чорної порції щось вилізло.
- Боже... Що це?
Побачивши нагороду, я нахмурилась.
Цей магічний жезл був ручним дзеркалом з ручкою, довгим, як тростина.
Коли я взяла його, що гущало і блищив, наче той, хто вимагав від мене забрати, написи змінились.
<СИСТЕМА>
Тепер ви можете використовувати [Дивня магія] за допомогою [Зоряний жезл правди]!
<СИСТЕМА>
Зупиніть [Сили Зла] і врятуйте світ, що знаходиться на межі знищення!
<СИСТЕМА>
Однак [Дивня магія] Відбирає багато фізичних та ментальних сил! Використовуйте її з розумом!
Після цього було додано ще декілька рядків.
<СИСТЕМА>
Наостанок душі стародавніх чарівників залишили вам послання.
(...) Дороги нащадки, дякую вам за те, що змогли захистити дзеркало правди до цього моменту!
- Чортова...!
Темна порожнеча почала руйнуватися перш, ніж я встигла хоча б вирубатися. Скзіння тріщини пролилося світло.
Перед моїми очима знову стало світле.
- Леди!
Коли я ледь приховала засліплені очі, хтось грубо смикнув мене. Бах-, Дзинь-!
У той же час щось прогріміло.
- Уй...
З тихим стоном прибувши в себе, я знайшла себе на підлозі у обіймах кронпринца.
Мені довелося докласти чимало зусиль, щоб повернути голову і озирнутися. Колишнє, розбите дзеркало правди було зовсім розсипане.
- Ти в порядку? Не поранена?
Спадкоємець, який врятував мене незадовго до того, як дзеркало впало на мою ногу і оглянув мене.
- Як тільки ти торкалася до дзеркала, навколо нього раптово з'явився сильний бар"єр, і я не зміг підійти до тебе. Що, бляха, там сталося? І що у тебе в руці?
- Ва-ваше Високість...
- Чорт, що з тобою? Чому ти плачеш?
У його червоних очах відбивалася я, плачучи з дивною магічною паличкою в руках. Я не хотіла вірити в те, що бачила.
Дзеркальний жезл у моїй руці виглядав дешею дитячою грою, і я заридала навігацію.
- Що з тобою не так, леді? Не плачь. Це я винен, добре?
Каллісто розгубився і обійняв мене.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert