- Тільки ти можеш врятувати благородну леді, Ікліс.
Івонна підняла перед Іклісом стародавню реліквію. З осколка, який вона тримала, просочувався голубе світло. Ісчаровано втупився на нього. У його сірих очах відображувалися блакитні блики.
- Але благородна леді ненавидить тебе. Для неї ти не більш ніж жалюгідний хробак. Лише раб із завойованої країни шепотіла Івонна, промиваючи йому мізки. - Так що не довіряй їй занадто сильно. Благородна леді холодна і жорстока, якщо ти будеш діяти їй на нерви, вона може відправити тебе назад на невольничий ринок або вбити.
- ....
- Ти ж знаєш про чутки, що йдуть про дочку герцога, адже так, Ікліс? Те, що вона зробила з тобою сьогодні доводить це.
- ....
- Я єдина, кому можна довіряти. Ми єдині люди в подібній ситуації. Ми в одному човні.
- Чому ми в одному човні? Заради моєї пані, одного дня ти повинна померти.
Івонна, яка шепотіла Іклісу на вухо через решітку несподівано запнулася. Він рідко відкривав їй своє серце, хоча вона вже десятки разів показувала йому голубе дзеркало. У нього було більше часу, щоб посіяти в ньому ненависть до фальшивої дочки герцога, яка не любила його. Однак його одержимість Пенелотою не зникала.
Івонна показала своє справжнє обличчя.
- ...Мені потрібно як можна швидше знайти уламків.
Ангельски безневинний вираз розтануло. Вона з диявольською гримасою сховала незавершений артефакт назад.
* Кінец фрагмента*
Через те, що я затрималася, Івонна прибула сюди швидше, ніж мені потрібно було.
Коли я почула звуки кроків під час сходження по сходах, то поспішно сховалася за дверима. Мені пощастило застатись, але це було неймовірно страхітливо.
Затамувавши подих, я піднімалась сходами і спостерігала за діями героїні та тугою серця. Зрештою, вийшовши з будинку, я ледве стримав пронизливий крик.
- Це було по-справжньому.
Те, що я побачив у Солі, не було ілюзією.
***
Я в паніці бігла по лісі, наче за мною хтось гнався. Раптом героїня помітила мене і пішла за мною з цим блакитним дзеркалом?
Кілька разів я мало не падала, озираючись назад. Потім удалеці з’явився яскраво освітлений палац. Через деякий час я вибігла з лісу і добралася до будівлі.
- Ха, ха...
Коли я досягла освітленого місця, то повільно опритомніла. У цей момент сили в моїх ногах відлетіли, і моє тіло майже розвалилося на землю.
Мені вдалося вхопитися за дерево, важко дихаючи. Поступово моє дихання вирівнялося.
У якийсь момент страх усміхнувся, і я зрозуміла, що бігла без маскування. Я поспішно викинула браслет з кишені і наклала його на зап'ястку. Через кілька секунд розкинулися малінові камені.
- Ха...
Зітхаючи від полегшення і болю, я попливла до особняка, біля задньої дверей якого хтось нервово розгулював взад-вперед.
- Емілі, - тихо покликала я.
- Ле...! - підстрибнула і машинально спробувала перекликнути мене Емілі, але закрила рот, побачивши моє інше "я". Вона тупнула ногою, підійшла і швидко прошепотіла мені: - П-чому ви повернулися так пізно! Вона Йди в ліс на прогулянку.
Спочатку я збиралася швидко зустрітися з Іклісом, поки Івонна трапезничає, але плани зірвалися. кивнувши, я обронила:
- Я бачила.
- Ах! В-ви зіткнулися?
- Ні.
- Тоді...
- Ходімо всередину. Багато часу минуло, вони можуть щось помітити.
Я перша увійшла через чорний вхід, не дав Емілі і слова вставити. Виснаження, викликане сильним емоційним стресом, охопило моє тіло. У такому втомленому стані я більше не могла думати про щось.
Ми з Емілі швидко піднялися по центральній драбині. За цей час я зіткнулась з кількома слугами, але очевидно моя нова особистість їх не турбувала.
Коли ми нарешті прибули на другий поверх, я знайшла двох охоронців перед дверима. Через Емілі я наблизилася до підозрілих лицарів.
- Хто ти?
Емілі дала заздалегідь підготовлену відповідь:
- Його покликала леді.
- Благородна леді? Чому?
- Він працює в саду. Кілька днів тому вона втратила аксесуар, коли гуляла, і попросила цю дитину знайти її.
- Це правда? - З підозрою подивилися на мене лицарі.
- Так.
Я закочувала рукава. На моєму зап'ястку був браслет, не влучний такому хлопцю, як я виглядала.
- Я одягнув його, щоб не втратити, - спокійно відповіла я.
Охоронці, які навіть у страшному сні не могли уявити собі мене як підлітка, переглянулися.
- Проходите.
Емілі і я щасливо повернулися в кімнату.
- Зараз.
Я поспішно зняла браслет, одяг і передала все Емілі. Прийшла її черга.
Пообіцявши мені повернутися, вона залишила мої покої в одязі слуги і з браслетом, який подарував мені виродком. На щастя, його магія діяла не тільки на мені.
Емілі, яка знайшла в мене ошуканців, швидко помилася і впала на ліжко. У голові мірошили безладні думки. Я не могла заснути, хоча й хотіла спати. Сон не йшов до мене.
'Головна героїня з клану Лейла, а головному герої промивають мізки артефактом.'
Незважаючи на те, що я помічала сцену, мені було важко сказати, чи промивання мозку не працює на Іклісі. Його поведінка сильно змінилася.
'Більше того, можливо, вона випробувала його не тільки на Іклісі, але і на Дериці та Рейнольд.'
На щастя, артефакт був не в кращому стані.
Я відчувала, що Івонна намагається знайти меншу частину реліквії, яку я знайшла і завершити її.
(...) Не можна дозволити їм активувати його!
Це артефакт стародавнього клану Лейла. Він проникає в свідомість оппонента власника і руйнує його розум, зав'язуючи йому щось, що доводить до розпачу.
У моїх вухах лунав гучний голос Вінтера.
Залишилося три дні до церемонії повноліття. Мій план по завоюванню повноїшка інтересу одного з персонажів зазнав краху. А героїня, яка з’явилася раніше в оригінальному сюжеті, займається полосанням мозку головних героїв.
"...Такими темпами я помру."
Так підказав мій інстинкт. З наближенням кінцевої оцінки складного режиму я відчула, що смерть приносить мені радість.
Раптом мене накрила крімшна безнадега, як я застрягла в тупику. Моє поле зору затуманилося. Як мені вибратися з цього довбаного світу живою?
Я цілу ніч не змикала очей, роздумуючи і відчайдушно прорахувавши наступний крок.
Настав світанок.
Я тихо піднялася з ліжка і подзвонила в дзвіночок. Моя вірна напівсонна покоївка впала до кімнати.
- Леді, ви звали...?
Я подивилася на неї почервоніли очима. Емілі перелякано запитала, яка моя краса:
- Ви не спали?
- Емілі.
- Так, леді. Я вся увага.
- Як проходить церемонія повноліття?
- Що? Церемонія досконалого життя?
Емілі не приховувала свого подиву з приводу раптового раннього виклику і дивного питання. Але вона швидко відповіла, поспішивши на пост:
- Зазвичай з Імператорського палацу відправляють офіційний указ із печаткою. Отримавши його, старші члени сім'ї поздоровлять вас і ви поділите херес з найближчими родичами, щоб відсвяткувати ваше повнолітнє життя.
- Чусно.
Я була рада. Все так само, як і в грі. Я подумала на мить і невдовзі віддала їй секретний наказ, про який ніхто не повинен знати:
- Коли засвітиться, сходи в агентство білого кролика.
- В агенство?
- Так, сходи до власника і ...
Коли я прошепотіла їй на вухо свій наказ, Емілі широко відчинила очі:
- Ох, леді! Е-це...!
- Ти можеш зробити це, вірно?
- Эм, но.... - Одразу висловила сумніви вона зі стривоженим обличчям. - Що, якщо власник відкаже на прохання?
- Скажеш йому, що це не прохання, а вимога повернути борг, який він заробив на днях.
Емілі з виснаженим поглядом розтягнула губи в усмішку. Я холодно запитала:
- Так ти зможеш зробити це? Якщо ні, я попрошу когось іншого.
- Ой, ні! Я зроблю, леді! Я можу це зробити! - поспішно похитала головою Емілі.
Я спостерігала за тим, як вона постійно повторює, що може зробити це, і не могла стримати сліз.
- Емілі, це набагато більш секретна справа, ніж всі інші.
- Ох, леді...
- Ти знаєш, що буде, якщо тебе зловлять?
Емілі представила те, про що я говорила, і зі сльозами на очах повільно кивнула.
- З цього моменту я буду довіряти тобі, Емілі. Сподіваюся, ти виправдаєш мою довіру.
- Я вас не підведу, леді. Я мушу допомогти вам досягти успіху!
Очі Емілі сяяли від цікавості, ніби вона ворожила, що я задумала. У перші дні мого перебування в цьому тілі, я бачила на цій особі лише вираз зарозумілості і нудьги, коли вона колала мене голкою.
'Вона як гидота покоївка злодійки.'
Тільки тоді я розслабила своє одержувачеве обличчя і посміхнулась. Залишився ще один спосіб втекти. Хоча ризик був надзвичайно високий, і я не знаю, чи спрацює він у цій шаленій грі...
'Я не можу просто нерозумно померти."
Мій погляд був спрямований в порожнечу.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert