* У цьому уривку розповідь ведеться від третьої особи*
Дзинь-!
Викинутий перстень загубився в темряві.
Її різкий рух викликало слабкий порив вітру.
Іс рефлекторно повернув голову до струженої маліновою волосиною.
- Почекай...
Він потягнувся до неї.
- Держа...
Тим не менш перш ніж йому вдалося зловити її, Пенелопа повністю відвернулася від нього. Очі Ікліса затремтіли.
Йому потрібно було знайти перстень і повернути його їй, але його пані вже швидко йшла від нього, не озираючись.
- Ні, не йди, пані...
Він нервово покликав свою пані, все далі віддаляється від його камери. Ікліса обурював його сухий голос, який не передавав йому пристрасних почуттів.
- Пані.
Але це було дивно.
Його пані б вже оглянулася. Вона завжди так робила.
Навіть якщо вона говорила йому щось різке і погрожувала відправити назад в аукціонний будинок, врешті-решт вона завжди пробачала його.
Вона виконувала всі його бажання і завжди тримала поруч. Він з готовністю прощав його, хоча поступово переходив межу. Так що він не міг змусити своє серце забути її.
Ось тільки сама пані, яка приручила його, не звертала уваги на плазуна перед нею пса, що не знаходиться собі місця.
Її струнка фігура все ніяк не зупинялася і продовжувала віддалятися від нього. Йому раптом здалося, що він помилився.
- Пані, пані! Не йди, мені ще є що сказати ..!
Ікліс раптово прийшов в себе, наче його приклали по голові чимось важким. Його безладні думки поступово прояснилися.
'Чому пані викинула кільце?'
- Пенелопа.
Який у неї був вираз обличчя в той момент?
- Пенелопа, не йди.!
Він простягнув руку через вузьку ґрати, щоб зловити покидаючию його дівчину. Хрусть-.
Занадто різкий ривок напружених м’язів спровокував спалах тупого болю.
Звичайно, Ікліс не міг дотягнутися до неї. Малінове волосся розгалужувалося надто далеко.
- Пенелопа!
Вперше після того, як він потрапив у імперію, його охопив страх.
- Пенелопа...!
Топ-, Топе...
І все ж звуки її кроків продовжували затихати, поки не настала тиша.
Це був кінець.
Його єдина господиня пішла, залишивши його на самоті в темній і холодній камері лише з одним доказом їхніх близьких стосунків.
Ікліс, чіпляючись за грати і тупо пихаючи в темний коридор, облизнув губи.
- ...Кольце.
Пригнічений, він кинувся в кут, куди впав перстень.
У в'язниці було так темно, що він не бачив навіть своєї видовженої руки. Ікліс без вагання впав на брудну підлогу і зачепив руками по ньому, шукаючи кільце.
На щастя, кільце застрягло між тріщинами у кам'яній підлозі, ледь не впавши в щілину.
Він міцно стиснув його в руці і повернувся до світла, де тільки що стояла його пані. Алий рубін залишився цілим. Однак золото під каменем було повністю розчавлено.
Його більше не можна вдягнути їй на палець. Пані кинула його з такою силою. Погорнувши перстень і оглянувши його, він несподівано здригнувся.
- Чому? - Пробурмотів Ікліс собі під ніс, нахиливши голову. Йому було важко зрозуміти, що робить його пані.
Безумовно, він думав, що вона буде розлючена, якщо впровадить Івону. Але не думав, що так. Вона ніби відмовилася від нього.
'Госпожа не могла кинути мене.'
Так Ікліс думав. Тому що...
- ...Ти повинна продовжувати використовувати мене, Пенелопа.
Тому вона не може кинути його, поки не досягне своєї мети. Не можу...
(...) Тепер ти мертвий для мене, Ікліс.
Її очі, коли вона кидала кільце, і вираз її обличчя, якщо вона відверталася, не дивлячись на нього, здавалися досить радісним. Ніби вона відчувала полегшення від того, що все так закінчилося.
- Чому... Чому? Чому, Пенелопа?
Його колишня тверда віра в те, що пані не відмовиться від нього, якщо він приведе Івону до особняка, похитнулась.
- Цього не може бути.
Ікліс відмовлявся приймати реальність, стискаючи кільце в руці. Його пані зараз просто сердиться. Вона повернеться, коли її гнів стихне. І знову зацвіте в красивій усміці...
- Ікліс.
Це було тоді.
Хтось назвав його ім'я, яке він сподівався почути з уст пані. Кольорова спідниця м'яко шурхала при її ходьбі.
Проте, замість радості Ікліс відчув розпач. Тому що перед ним була не та, кого він так сильно хотів побачити.
- Ти захворів, Ікліс?
Почувши ніжний голос, він повільно підняв притулку голови.
Лампи освітлювали світло-розове волосся. Блакитні очі з тривогою дивилися на нього зверху вниз. Коли Ікліса побачив її, він раптом охопила неймовірна лють, піднявся з підлоги і схопив її за шию, простягнувши руки через ґрати камери.
- Кха!
Дівчина, якій перекрили кисень з широко розкритими очима. Ікліс з захопленням спостерігав за агонією дивовижного мініатюрного тіла.
- Ти сказала, що якщо я приведу тебе до герцога живою, все буде добре.
- І-і... лис!
- Я не почав розкривати те, що можу використовувати ауру, тому що ти сказала що моя пані засмутиться через це, і мені довелося продати своїх земляків.
- Кх, хыа...
- Я зробив так, як ти мені сказала, Івонна.
Якби поглядом можна було вбивати людей, вона б розірвалася в клочику тисячу разів. Він з кров'яним поглядом продовжував стискати її шию.
- Але моя пані більше ніколи на мене не подивиться. Вона вважає мене мертвим.
- Іклі...с.кх ...
- Чому?
Біле обличчя Івонна почервонів, наче ось-ось вибухне. Її ясні очі налилися кров'ю. Навіть коли вона була на порозі смерті, Ікліс не послабив попит.
- А? Що сталося з Пенелотою?
- Кхыа...
- Відповідай мені.
Коли її очі почали закочовуватися, а вона сама - падати назад, Івонна відчайдушно залучила по руках Ікліса, безмовно благаючи відпустити її, щоб вона змогла відповісти.
З злістю дивлячись на неї, він неохоче забрав руки з її горла.
- Пха! Ха, ха...
Івонна дико закашлялася. Через деякий час, зрештою відкашляючись, вона доторкнулася пальців на шиї і з широко розкритими очима запитала:
- У чому проблема?
- У чому проблема?
Ікліс в шаленстві здивувався на неї.
Якби я сказав, що вмію використовувати ауру, то відразу став би лицарем. Тоді я б не зрадив своїх співвітчизників і був офіційно присвячений в лицарі завдяки...
- А що потім? - перервала його Івонна посередині. Навіть якщо ти отримаєш лицарське звання, то не зможеш залишитися поруч із благородною леді.
Хоча буквально хвилину тому Ікліс мало не задушив її, івонна дивилася на нього з дуже сумним обличчям.
- Так, було б чудово, якби раб з ворожої країни став лицарем. Але без багатства ти нічим не відрізняєшся від простолюдина, Ікліс. А дочка герцога знаходиться на набагато вищій рівні.
- ...
- ...Чим бідняки. Ти чудово знаєш, як справи з такими людьми, якими ми є.
- Чому ти відносиш нас до однієї категорії? - Поцікавився він, відчуваючи себе оплеваним. Івонна тільки сумувала за ним, нічого не відповідаючи.
Хоч це було неприємно, Ікліса не мав іншого вибору, окрім як визнати це. Вони обидва борсалися на дні і відчайдушно намагалися вибратися нагору.
Одного разу йому приснився сон. Він офіційно навчився володіння мечем і доводив свої здібності, а потім гордо стояв поряд зі своєю господинею як лицар, але не раб.
Це був прекрасний і наївний сон.
Коли це почалося? Він був змушений поступово усвідомлювати, що хоч би як працював, він все одно залишиться рабом навіть з наставником та іншими привілеями.
Йому потрібно було чиєсь визнання, щоб піднятися вище по соціальній сходах. У цьому Івонна підтримувала його.
Раби подбали про неї, поранену в результаті нападу монстра на ферму.
Це була їхня перша зустріч. Ікліс з першого погляду зрозумів, що вона справжня дочка герцога і спробував позбутися від неї заради Пенелопи.
Але Івонна почула його непрохану мрію, навіть коли руки були готові скрутити їй шию.
- Благородна леді зараз... просто в замішанні, - заспокоювала вона його розгублене серце сіпким, можливо, через біль у горлі, голосом. - Мабуть, її здивувало і засмутило моє поява в такий невідповідний час...
- ....
- Те, що вони були страчені, сумно, але це на краще, Ікліс. Вони дійсно намагалися втекти.
- ....
- Благородна леді скоро зрозуміє твої почуття. Адже ніхто в цьому домі не піклується про неї так само сильно, як ти.
Вона з ангольською особою потішала і давала надію людині, яка душила її.
Івонна хотіла сім'ї, а Ікліс хотів Пенелопу. Угода була вкрита миттєво.
Вона зможе проникнути в герцогство через нього, а він зможе прив'язати до себе Пенелопу. Ні, так планувалося.
Ікліс часто запитував себе, чи це правильний шлях. І, здається, вона помітила його коливання.
- Подумай про це, Ікліс. Якщо б ти цього не зробив, що сталося б з твоєю господинею?
Івонна говорила мелодійно, ніби співала колискову. Ікліс поринув у свої думки, вислухавши її слова.
Того дня, коли Пенелопа повернулася з Імператорського палацу одна і без екіпажу, став спусковим гачком, який спонукав його до дій. Він не міг залишити ридану дівчину, яка закривала обличчя руками, загинатися в презирстві родини герцога і мешканці особняка.
Іклісу прибагнула фігура Пенелопи, яка оплакує нестерпні страждання:
- Допоможи мені. Убий мене. Ні, врятуй мене. Убий ...
Він повинен врятувати її. Він повинен витягти її звідси, щоб вона могла жити...
Перед очима Ікліса стояло це жахливе бачення з його господинею, що не дозволило йому помітити, як Івонна дістала якийсь предмет.
- Ді Асум.
І прошепотіла закляття.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert