- Її тимчасова покоївка, Бекі, з мого рідного міста.
- ....
- Вона втратила батьків у пожежі і тому прожила один рік в моєму домі.
- И?
- Паланці зазвичай не приймають сиріт у слуги, леді, тому що, якщо вони будуть залучені в інцидент, ніхто не буде нести за них відповідальності.
- ....
- Ми не дуже ладили, але моїм батькам вона подобалася, і вони написали нам обом "гарантійні" листи, коли ми влаштувалися у герцогство, - ще тихіше прошепотіла вона мені на вухо. - Якщо я пригадаю це "гарантійне" лист, вона з радістю все зробить.
У її карах очах мілинув відблиск божевілля. Я на мить поспішала, а потім насупилася і уточнила:
- Ти серйозно?
- Звичайно! - з ентузіазмом кивнула Емілі.
- Що, якщо ця дівчина хотіла зайняти ваше місце, поки знаходиться в особняку? - діловито глянула на мене.
Хоч би як я подивилася на це, мені здавалося, що за її словами не стоять якісь приховані цілі. Коли я побачила її обурений вираз обличчя, вона сказала:
- Тоді нам потрібно заздалегідь підготуватися.
Емілі, глибоко задумана, пізно помітила мій сміх.
- Леді! Зараз не час сміятись! - Ображало вона, дивлячись на мене.
- Вибач. Ха...
Зрештою мені вдалося перестати сміятися, і я відповіла:
- Просто це дуже схоже на банальний злодійський план.
- Я серйозно! Інакше я б запропонувала шантажувати свого друга з рідного міста...? - З зітханням прочинила вона, наче дійсно сильно турбувалася.
Не знаю, чи вона турбувалася за мене або за своє майбутнє, проте... Її слова трохи зігріли моє серце.
- Ладно. Дякую за турботу, кивнула я і подякувала їй.
Емілі глянула на мене сяючими очима:
- Так ми будемо слідувати моєму плану, так?
- Хм... - Я подумала на мить.
Було б зручно, якби хтось надав мені інформацію про неї, але не думаю, що інформація про повсякденне життя Івони будуть для мене великим підмогу. Я все одно знаю весь сюжет і історії нормального режиму...
« Ні.
Доійшовши до цієї думки, я зрозуміла, що занадто самовпевнена. Історії нормального і складного режимів були абсолютно різними. Тепер я вже не могла повірити, що Івонна буде такою ж як у звичайному режимі.
- ...Мені не потрібно знати кожне її рух. Зрештою, все таємне стає явним і ліпше не ризикувати.
Я поміркувала ще трохи.
- Скажи Бекі доставляти тільки тоді, коли вона робить щось підозріле.
- Це підозріло?
- Так, наприклад...
Я почала думати про білу жінку, яку бачила на острові Солей. Маска, реліквія, уламки розбитого дзеркала.
- ...якщо вона здається одержимою чимось або поводиться дивно.
Емілі відповіла мені рішучим поглядом:
- Так! Вас зрозуміла, залиште це на мене, леді.
Чесно кажучи, я дуже нічого не чекала. Якщо головна героїня дійсно є членом клана Лейла, вона не буде діяти так безглуздо і викликати підозри у своєї покоївки. Проте рішуче настроєна Емілі виглядала мило, тому я знову трохи усміхнулася. Здається, вона помітила, що мені стало краще:
Леді, а тепер ви повечеряєте?
Мені ледве вдалося втримати зниклий з обличчя веселощі.
'Тепер у мене є людина, яка піклується про те, щоб я хоча б не померла з голоду.'
Утримуючи емоції, що з’явилися всередині мене, я схвильовано сказала:
- Эмили.
- Да?
- Ти так старанно дбаєш про мене.
Здивована моєю несподіваною реплікою Емілі незабаром з ніжною посмішкою проговорила:
- Звичайно, леді. Я ж ваша покоївка.
- Да.... Що ж, неси мені вечерю.
- Так, леді! Я скоро повернуся! Одна нога тут, інша там!
Емілі вибіг з кімнати. На щастя, навіть після цієї сумоти, викликаної появою Івони, в цьому особняку все ще є хтось, кому небайливо, чи морить Пенелопа себе голодом.
***
Наступного ранку після мого сніданку до мене прийшов палацовий лист від герцога: "Я скоро закінчу, підійди в мій кабінет".
Вчора я дізналася від Емілі, що Івону залишили в особняку, тому не думала, ніби мене викличуть сьогодні. Однак, я не зовсім для того пішла за палацом до кабінету герцога.
Тук-, Стук-.
- Входи.
Отримавши дозвіл, мій палац відчинив мені двері. Я увійшла всередину з легкою тривогою. Мені потрібно було багато чого поговорити з герцогом.
Герцог сидів за своїм столом з товстою сигарою в роті. Перед ним лежала стос паперу.
- Отец.
- Ти прийшла, - подивився він на мене.
За його виснаженою обличчям і синцями під очима я могла відразу сказати, що він не спав всю ніч, розбираючись з папірами.
- Присаживайся.
Я сіла на диван. Він теж встав зі свого місця і влаштувався навпроти мене.
Коли служниця розставила закуски на столі, герцог вийняв ще одну сигару і, нічого не сказавши, запалив її.
Атмосфера ставала дедалі спокійнішою. Нарешті герцог повільно заговорив, погасивши сигару в попільничці:
- Пенелопа.
Я трохи поспішно відповіла спокійним голосом:
- Так, Отче.
- Ти попросила свого брата знайти для Ікліса наставника таємно від мене.
- ....
- Чому ти не почала повідомляти мені?
Насправді для мене це було більш серйозною проблемою, ніж проходження Івоної всіх тестів. Як я й очікувала, він не закривав на це очі.
Врешті-решт, я виклала свої правдиві думки:
- Я думала, ви будете проти.
- Ха ...- герцог глибоко зітхнув, ймовірно, подумавши, що це дитячий лепет.
Хоча він був лише персонажем гри, я дуже зітхнула від нього тяжкої аури.
- Минулого ранку твій брат арештував рабів з Дельмана, що збиралися бігти з порту Прибо, і передав їх в Імператорський палац. А сьогодні вони були страчені.
- ....
- Покаж Ікліса були підтверджені.
Коли я говорив про кару, моє серце стиснулося. Але оскільки палац уже передбачав таку можливість, то я була шокована.
Поки я мовчки прислухалася до його слів, герцог продовжував приглушеним голосом:
Раби Дельмана планували втекти на гроші, виручені з продажу трав, які ти дала Іклісу.
- ...
- Якби Імператорський палац першим помітив це і почав розслідування, не тільки ти, але й вся сім'я Еккарт була б причетна до цього.
Мої руки, які старанно лежали на колінах, збили спідницю. Я щиро жалкувала за свої імпульсивні вчинки. Я навіть не задумувалась над тим, що може статися.
"Добре, що я не дала йому відразу золоті монети".
Від думки про те, що могло статися, передай йому гроші замість лікарських рослин, у мене потемніло в очах. Я висловила жаль, упустивши голову:
- Мені шкода, я зробила необдумано. Це моя вина.
- ....
- Я готова прийняти будь-яке покарання.
- Я все чув від палацового, - раптово зупинив мене герцог. - Ти знайшла йому наставника і дала трави не через погані наміри.
- ....
- А просто через м'яке серце.
Я повільно підняла очі і здивовано втупилася на нього.
На відміну від Пенелопи, герцог не міг піднімати через цей шум, навіть якщо і знав, що в особняку був раб з захопленої країни.
Чорт забирай, я навіть дозволила цьому рабу входити і виходити з особняка, як він хотів, і майже загрожувала цій сім'ї.
Хоча я не задумувалася так, все склалося саме таким чином. Виродок Ікліс спробував. Я знала, що герцог розсердиться на мене.
Але він сказав:
- Вчора сталося щось неймовірне, чи не так? Я покликав тебе, тому що турбувався. Я не дорікаю тебе.
Незважаючи на те, що він дуже втомився, він уважно стежив за моєю реакцією. І тому зі слабким зітханням заговорив про головне:
- Пенелопа.
- ....
- Це дитя, Івонна, я вирішив дозволити їй ненадовго залишитися в особняку.
Я знала це, але не відчувала себе пригніченою за останню слабку надію.
'Звичайно, вона залишається.' - холодно засміялася я всередині.
Зрештою, довгий вступ і прощення за провину були тільки підготовкою до основної страви.
Незважаючи на слова, які він промовив, той уникав дивитися на мене з почуттям безстрашності. Я витріщилася на нього і запитала:
- ...Вона пройшла всі тести?
- Не все, оскільки втратила пам'ять, але...
Герцог помедлив мить і продовжив:
- Вона правильно відповіла на всі питання про свою матір.
- ....
- Крім того, розташування родимок теж виявилися правильним. Як і Евелін... Тобто як і моя померла дружина, у неї є батьківщина в центрі правої руки.
- Ясно.
Це не справило на мене особливого враження, тому що також і в грі. Я запізнювалась і подумала, що відповіла надто неприродно. Тому я сказала собі:
- Вітаю, Отче.
- ... Що?
Герцог виглядав спустошеним.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert