Чому?
Невже він вважав, що я не могла змінитися? Що ж сталося після того, як ми з ним покінчили?
- Ха.
Коли я начепила напівбезумну умилку, Рейнольд здригнувся.
- Ты...
Але потім різко скам'яніли, ніби подумав, що я з ним глузую. Індикатор зацікавлення знову швидко проминув.
« -1% чи мінус2 відсотків? »
Нічого страшного не станеться, навіть якщо він впаде на 30 відсотків, оскільки його інтерес був менш критичним, ніж раніше.
Я недбало повернула голову, підсумувала припущення про те, скільки відсотків інтересу втратила:
- Івонна, відповідай.
- Що...
- Я схопила тебе, щоб завдати шкоди?
У цей момент мені просто було цікаво, що скаже Івонна.
'Чи буде у цієї героїні такий же милий і добродушний характер, як в нормальному режимі?'
Судячи з того, що мені відомо, не буде нічого дивного, якщо вона розчавиться і заявлятиме, ніби я вдарила та накричала на неї.
Рейнольд, який не бачив цілої картини, сказав:
- Звичайно, вона почне все заперечувати, якщо ти це так скажеш....
- Н-ні, благородний лорд! - Вона приголомшена. - Шановна леді права! Я нерозумно спіткнулася об камінь і мало не впала, а благородна леді зловив мене...
- ... Що?
Обличчя Рейнольда застигло, наче він почув щось неможливе.
- Тоді...
Він здивовано подивився на руку Івони, все ще знаходиться в моїй долоні.
Хоча причиною того, що я досі не відпустила її, була раптова поява Рейнольда, тепер я навмисно тримала її і чекала відповіді Івони.
Я підняла руку Івонн до Рейнольда і повільно розвіяла пальці на його очах. Безупинно встановлена кінцівка героїні.
- На жаль, з тих пір ти не змінився, - констатувала я, потиснувши плечима.
Від моїх слів очі Рейнольда затремтіли, як під час землетрусу.
- Пепенелопа.
Як тільки він покликав мене, я відвернулася і швидко потопала вперед. Ідея вийти на розвідку і з'ясувати, де тримають Ікліса, канула в льоту.
Слова Івони були достатньо переконливими, і я не хотіла знову бачити цих двох. Отже, як швидко мені потрібно йти, щоб протягом пари хвилин повернутися в свою кімнату?
- Пенелопа!
Топ-, Тьуп-...!
Мене захопило гучне топотіння, а через кілька секунд рожеволосий перешкодив мені шлях.
'Що? Я думала, він буде потішати свою "плачуюче" сестричку.'
Я помоститися і ввічливо сказала:
- З дороги.
- Про... - Рейнольд, що задушився, спробував перевести дихання. - Вибач.
- ....
- Я все неправильно зрозумів.
Він без проблем визнав свою помилку. У цей час індикатор інтересу над його головою виблискував.
Раптом мені згадався Дерік, який прийшов до мене в темницю Імператорського палацу.
Невеликий зріст і невелике зменшення інтересу. Я не могла справити на себе враження.
- Добре, забирайся з мого шляху.
- Просто хочу уточнити, в особняку зараз витає непопередбачена атмосфера, тому якщо ти зараз залежиш до історії...
Я не могла впитися в нього пронизливим поглядом, як той чоловік, який миттєво почав вигадувати виправдання, ледь встиг вибачитись і заткнувся. Він був збентежений і навіть трохи почервонів.
- Це все, що ти хотів сказати?
- Я вибачаюся за те, що неправильно зрозумів.
- Правда?
Почувши його вибачення, я кивнула і незабаром усміхнулась:
- Добре.
- Тепер все окей, так? Тільки не дуйся і не зачиняйся в кімнаті ...
- Але мені це не потрібно, - з посмішкою обірвала я видохнутого з полегшенням хлопця.
Його обличчя спорожніло.
- ... Що?
- Мені не потрібні твої вибачення, - люб'язно повторила я йому.
Нерозумна Пенелопа завжди першою робила йому крок назустріч, коли вони з Рейнольдом сварилися. Він ніколи не просив вибачення за свої образливі слова.
'Ах. Насправді після важких випробувань я одного разу отримала перше вибачення. "
Емілі, яка повністю використовувала моє попереднє становище ненуреною "фальшивки".
- Ты...
Рейнольд не сподівався такого повороту. Але потім почервонів ще сильніше і обурено звинуватив мене:
- Тобі подобається грубити людині, яка перед тобою вибачається?
- Тоді чому ти дорікаєш мені в чомусь відразу після вибачень?
- З кожним разом ти все більше ...
- Раніше ти ніколи не приймав мої вибачення. З якого статі тоді твої вибачення повинні бути прийняті, начебто це само собою зрозуміло?
- Що?
Іноді, коли я не хочу прощати тебе, - багатозначно подивилася на нього і вкорила проповідувати тоном, — чоловік не повинен бути таким нахабним. Не змушуй мене приймати твої вибачення.
- Ха! Ти мені так мстиш?
- Так, - кивнула я на його смердючу підколку, більше схожу на порожній струс повітря. - Тобі теж варто це випробувати. Намагатися розмовляти з людиною, яка ігнорує тебе і ставиться до вас як до сміття.
Іншими словами, з цього моменту я буду ставитися до тебе так само, як ти ставився до мене. Як до сміття.
- Ей, ти ... - кинув на мене вбивчий погляд він, немов усвідомивши, що я маю на увазі.
Я доторкнулася до небезпечної шкали зацікавленості та кряжів ока, оцінюючи атмосферу.
Навколо не було жодних каменів, якими можна забити мене, і гострих гілок, які можна зробити в мені кілька зайвих отворів. Звичайно, цей дурень завжди може просто задушити мене в приступі гніву.
На щастя, він ще не робив жодних загроз моєму нещасному тнушку рухів. Схоже, його інтерес ще не настільки сильно впав.
Рейнольд, який досить довго на мене дивився, почухав затилок, коли я знову спробувала піти.
- Ха... да. Я теж помилявся. Мені шкода, - несподівано знову вибачився він, роздратовано зітхнувши. - Ми вже не діти, давай не будемо створювати замкнуте коло сварки і образи. Подумайте, як це вплине на престиж родини Еккарт серед слуг і простих людей?
Він подивився туди, де все ще стояла Івонна, і трохи збавив тон.
Це було просто смішно.
- Престиж сім'ї Еккарт? - Розхопилася я, почувши неймовірно зайнятий анекдот. - Невже ти серйозно не знаєш? Не знаєш, чому покоївка так поводилася зі мною?
- Що? Чому ти раптом заговорила про це ...?
- Через тебе, Рейнольд.
Я перестала сміятися і втупилася прямо на нього.
- Що?
- Бо ти поводився так само і на людях.
- Эй, Пенелопа. Що ти ...
- Ти ставився до мене як до набридливої пивці і зневажав так само природно, як дихав, прямо на очах інших людей.
Оскільки він все ще залишався головним героєм, я відчайдушно стримувала себе. Незважаючи на роздратування, я в певній мірі підлаштувалася під його темперамент.
Раніше я ніколи не згадувала про насилля. Навіть коли я загнала його в кут з приводу крадіжок намиста, він усіма способами уникав цієї теми.
Я знала, що якщо не витримую і принизу "перестиж" сім'ї Еккарт, його інтерес значно впаде. Але ситуація була не з кращих.
Героїня, яка з'явилася перед церемонією повноліття, і страх, що я не зможу повернутися додому, сводив мене з розуму.
Це змусило мене мимовільно видати свої справжні почуття, які я так ретельно заховала в собі.
- Ти. Це все через тебе, Рейнольд Еккарт.
Мої слова несли усю мою відразу до нього. Рейнольд, здається, розгубився через контраст мого холодного голосу і киплячих в ньому емоцій.
- А ти розгадуєш про якийсь престиж?
Лише після цього я відновила самовладання і перестала дивитися на нього так, ніби хочу вбити.
- Не говори зі мною якийсь час.
- Пепенелопа.
- Будь ласка. Якщо тобі шкода, зроби це для мене. Будь ласка, брате. Гарного дня.
Я усміхалася і попрощалася з ним так ніжно, як тільки могла, ніби ніколи не відчувала до нього жодного упередження. І прогорнулася через те, що занурилась у гнітюче оточення і залишила його в змішаних почуттях.
Коли я пройшла повз нього, моя натягнута усмішка розірвала як дим, поступившись місцем сміливої рішучості.
Я відчувала ошорований погляд. Але це не мало значення для мене.
***
Повернувшись у свою кімнату, я попрямувала до ліжка і впала в сплячку. Зрештою я пропустила обід, через що час від часу прокидалась і знову засинала.
- ...лопа. Леді Пенелопа, - обережно розбудив мене Емілі.
Коли я відкрила очі, в моїй кімнаті було темно. Сонце вже сіло.
- Що сталося? - Крипло запитала я.
- Вам потрібно повечеряти. Ви не їли нічого з вчорашнього дня, - Емілі зі схвильованим обличчям запропонувала мені поїсти.
- Ні, дякую. У мене немає апетиту. Я хотіла ще поспати, - відмовилася я і знову безсило заткнулася в подушку.
Я не їла і не перекусувала, але відчувала, що якщо впіхну щось у себе, мені стане погано.
- Леді... - покликала мене вбитим горем через мою відмову від їжі голосом Емілі.
Коли я не відповіла їй, мій ліжко раптово затягнулось. Емілі залізла на неї.
'Що це таке?'
Я повернула до неї голову, не розуміючи, що вона робить.
- Леді.
Емілі пом'ялася на мить, опустила голову і прошепотіла:
- Ця дівчина... Зрештою вона залишилась в особняку.
Я відкрила очі ширше, трохи здивована її поведінкою під час розмови про Івонна.
Але я знала, що так і буде.
Я швидко втратила інтерес до цього, тому не знала:
- Вона пройшла всі тести?
- Думаю, не все, вона ж втратила пам'ять. Її вирішили на деякий час залишити в особняку, щоб спостерігати.
- Ясно.
- Але це траплялося так багато разів ... Очевидно, вона теж підробка, леді.
Напевно, їй було смішно обговорювати "фальшивку" з "фальшій дочці герцога".
- Все гаразд. Тобі не потрібно заспокоїти мене, - відповіла я з посмішкою і зітхнувши додала, — схоже, тобі є що сказати. Можеш починати.
Прийшов час відпустити Емілі.
'Вона знаходиться під початком головної покоївки.'
А покоївки вже почали обслуговувати Івонна, незважаючи на те що її становище було невизначеним.
Нехай наше перше зібрання залишило у мене погане враження, мушу визнати, що Емілі допомогла мені продовжити своє життя тут було доволі комфортно.
Гадаю, я була не дуже хорошою пані. Але думка про те, що вона попросить мене відпустити її, змушувала мене відчувати себе відданою, хоча я не була до неї прив'язана.
Може, тому вчора я вигнала її зі своєї кімнати. Я не хотіла чути, як вона каже, що більше не хоче бути моєю покоївкою.
'Але іншого шляху немає. Мені все одно доведеться піти.
На щастя для неї, я швидко здалася.
Так що спокійно чекала, коли вона вимовить ці слова.
- Я... Я буду доставляти вам про кожен її рух.
- ... Що?
Тим не менш, витягнувши довгу паузу, вона раптом проговорила щось несподіване.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert