'Він встиг зустрітися з героїнем.'
Нехай я і прийшла, щоб переконатися в цьому, це відкриття все одно неприємно мене вразило. Він вже зайнявся волонтерською діяльністю з головним героїнем.
'І що мені тепер робити?'
Це було дуже важливо. Все йшло по сюжету гри.
Але докази того, що Вінтер дійсно зустрів героїню і скоро, ймовірно, поверне її в особняку, привели мене у тихий жах.
Я напружилася, а він подивився на мене з незрозумілими емоціями і спокійно сказав:
Якщо вони візьмуть хліб із собою, сильні діти можуть його забрати, тому краще дозволити їм наїхати сюди.
Він говорить правду. Однак вони живуть у злиднях і мають мало їжі вдома.
- Те, що сьогодні ти наївся, не означає що ти не будеш голодувати завтра, - потиснула я плечима і недбало відповіла, опустившись від своїх думок. - А якщо ви будете чергувати переїдання з голодуванням, то неодмінно станете поганою. У вас такого ніколи не було?
Обличчя Вінтера, видима крізь маски, на мить відбило його замішання.
- Ви говорите так, ніби проходили через це.
- Ох, це так виглядає?
Я видала з себе посмішку, здогадуючись, що́ думає Вінтер.
Як може молода дівчина, коли стала дочкою герцога, робити вигляд, ніби щось знає про життя бідняків? Чи він думає про "справжню леді", схожу на ангела навіть за найжахливіших обставин?
- Ми вже прийшли сюди, тому спробуйте дізнатися про мене якомога більше.
- ...
- Буде нецікаво, якщо я сама вам все розповім.
Тепер не мало значення, навіщо він затягнув мене займатися волонтерством. Історія повернулася на свій колишній шлях.
А в моїй голові на ім'я Вінтер Верданді з"явився червоний хрестик.
***
Коли роздача їжі була завершена, ми рушили далі.
Залишилося ще одне місце, яке нам треба було відвідати.
- Ви в порядку?
Мабуть, через мій незручний одяг Вінтер почувався винним.
- Все нормально.
Я могла відповісти тільки позитивно, оскільки це була моя власна помилка.
Крім того, я не почувалася втомленою через те, що мені треба було лише роздавати хліб.
Ми перетнули село і досягли іншого її кінця.
Чим далі ми йшли, тим менше споруд і людей зустрічали на своєму шляху. Зрештою ми добралися до широкої рівнини на скелі з видом на море.
Там стояли не будинки, а халупи з гнилих дошок.
Проходячи повз мене, я була шокована тим, що виглядало набагато гірше, ніж у виснаженому війною селі.
- Де ми?
- Тут живуть городяни, які були змушені використовувати свою магію.
- Використовувати магію? Ви говорите про чарівників?
- Ні, вони звичайні люди. Їм бракує знань і навичок, щоб називатися чарівниками. Після війни ми принесли кришталеву кулю для перевірки на наявність мани і оглянули всіх.
Ситуація ставала все більш загадковою.
Я вже знаю, що в Імперії чарівники не у пошані.
Але хіба це не занадто? Встановлювати людей, що вбогі, на довільній долі?
- Чому з ними так поводяться? Хіба вони не такі ж громадяни Імперії Інк? - запитала я, нахмурившись.
- Справа не тільки у наслідків війни. Тратан не може відновитися через періодичні напади Нового Царства Лейли.
- Новий Царства Лейли?
- Так, їхня мета - позбутися всіх чарівників у світі. Тому тратанці вважають, що ці люди є причиною усіх їхніх бід.
Почувши в голосі Вінтера якісь емоції, я зрозуміла, що це давній конфлікт, але все ще не могла цього прийняти.
- Чому сюди не посилають солдатів? Хіба тут немає командуючого? Якщо атаки такі часті, можна просто сховатися десь на деякий час і потім знищити їх одним махом, вірно?
Залишки Нового Царства, які втратили свої домівки, ховаються на островах Арчі і використовують магію для своїх нападів.
- Ох.
- До того ж, до них важко підібратися через неспокійне море і облия каньйонів навколо. Це проблема.
Закінчивши говорити, він витягнув щось з рукава. Потім ступив до мене і нахилився.
- Ч-що....
Я не мала можливості відступити, коли чоловік у масці кролика підійшов до мене. Потім я відчула незвичну вагу на шиї.
- Носіть його завжди, леді.
Я поглянула на те, що повісили. Ця річ виявилася зіркою з вставленій у її центр великою білою білизною.
- Це....
Мені було відомо, що це.
За допомогою звичайного режиму Пенелопа була доказом того, що вона отруїла головну героїню.
- Це давній артефакт, - відповів він, і перед моїми очима спалахнуло світло.
<СИСТЕМА>
Схований квест [Артефакт Давнього Мага] Це було успішно завершено!
<СИСТЕМА>
Ви заслуговуєте довір’я чарівника. Як нагороду ви отримуєте +3% зацікавлення [Вітер].
Вінтера над головою мігнула фіолетова лампочка, ніби на знак його зацікавлення. Я з недовір’ям дивилася на несподіване системне вікно.
- Якщо поблизу є токсична речовина, колір артефакту змінюється. І чим більше він змінюється, тим небезпечнішою є ця речовина, тому й не робіть цього, — розповів Вінтер про призначення подарунка.
- Навіщо ви мені його даєте?
'Чому мені? Чому не головний героїн?
- Це всього лише запобіжні заходи на всяк випадок, - відразу дав він відповідь на моє питання.
Але це була не та відповідь, яку я хотіла.
- На відміну від того місця, де ми працювали нещодавно, тут кілька небезпечно для сторонніх. Можливо, тут є залишки Нового Царства Лейли.
- ....
- Не пийте нічого, навіть якщо ви хочете втамувати спрагу - суворо попереджав мене Вінтер.
- Дякую. Я буду обережна.
Я кивнула, хоча все ще була спантеличена.
Видимі крізь прорізи маску кролика очі чудово зігнувся.
Оскільки населення тут мало, ми швидко впораємося з розподілом їжі і повернемося до столиці.
З цими словами він випростався, і ми продовжили йти. Коли ми йшли по нетрях, люди один за одним виходили зі своїх будинків з похмурими людьми, мабуть, впізнавши Вінтера.
На відміну від села, де діти з радістю бігали по околиці, тут такого не було. Вони здалека шукали, скільки їжі принесли. Я задихалася від почуття безнадійності.
Вінтер встав на краю скелі і повторив те, що зробив у попередньому населеному пункті.
Дістав з кишень всю свою установку.
Різниця полягала в тому, що він без ускладненого використовував магію перед володарями ману. Я швидко зрозуміла, що він зробив це спеціально, щоб дати надію в розпачі. Коли все було підготовлено, люди почали підходити до кошиків з їжею.
Процес роздачі їжі повторився знову.
Можливо, через невелику кількість людей чергу швидко вичерпалася.
- Схоже, ми закінчили, прошу, присядьте і відпочиньте, леді, - раптом дістав і привів до мене стілець Вінтер. Коли я подивилась на нього, він сказав, що йому потрібно відлучитися. - Я хочу на хвилинку зустрітися зі старою.
- Старостой?
- Він теж маг.
Було дивно, що в цих нетрях є стара-чародей. Я не стала тягнути час і відразу відпустила його:
- Робіть, як вам зручно.
- Дякую,
Вінтер швидко попрощався зі мною і поспішив вниз по схилу.
Це було добре. У мене вже затікали ноги.
- Ох, мої бідні ніжки.
Я з хворобливим стооном опустилася на стілець.
У цей час підул прохолодний морський бриз, що зніс жар і втому. Я присунула стілець ближче до краю скелі.
Було смішно навіть подумати про несподіваний волонтерство замість побачення. Але насолодитися видом чистого моря - теж приємно.
- ...Що ж, іноді не так вже й погано побути хорошою.
Безкрає синє море, алове західне сонце.
Ця картинна сцена не підходила прямо позаду неї нетрів. Я споглядала гарне море під скелями. Щоправда, він простягався не до лінії горизонту.
- Може, це ... східна Арчі?
Якщо так, то вони були ближчі, ніж я думала.
Я вирішила запитати Вінтера про це, коли він повернеться.
- Хи-хи!
- Ха-ха-хо!
Діти весело б'ються на задньому плані.
- Пенелопа!
Хтось покликав мене ззаду.
Обернувшись, я помітила Лео, який махав мені в оточенні дітей. В іншій руці він тримав палицю.
'Среди дітей, які теж використовують магію, він відчуває себе комфортніше?'
Лео, який колись старанно приховував свою магію, тепер вільно видавав свій жезл напоказ.
- Можна мені піти з друзями на пляж під обривом? - голосно запитав він з сяючим обличчям.
- Ні, я відрізав.
Лео не вважав, що його розчарувало моя відповідь.
- Чому?
- Запитай свого вчителя.
- Я питаю Пенелопу, тому що його тут немає...
Так.
Я подумала, що мушу дати дозвіл чи все ж не варто. Невдовзі я відмовилась від цієї ідеї. Я планувала повернутися до столиці, як тільки Вінтер закінчить зі своїми справами.
- Як би там не було, це небезпечно, тому ні. Залишайтеся тут.
- У-у...
Коли я знову відвернулася, залишивши сумно вояючого Лео за своєю спиною, захід сонця раптом сяяло яскравіше.
<СИСТЕМА>
Супутний квіст: [У пошуках зниклих безвісти дітей.]
{частина 1. Волонтерство в нетрях з Чарівником. }
Успішно завершено!
Як нагороду ви отримуєте +5% зацікавлення, плюс 50 Репутації.
(Всій Репутації: 460)
'Все закінчилося? Це був дуже продуктивний день. "
З усмішкою дивлячись на системне вікно, я раптом зрозуміла, що стало підозріло тихо. Ніхто більше не шумів.
Відчувши тривогу, що підкрадається до серця, я поверну голову і покликала хлопчика в лев’ячій масці:
- .... Лео?
Там, де нещодавно грали і сміялися діти, тепер нікого не було.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert