- Вчитель фехтування?
Його раптове прохання мене збентежило.
- Але ти ж казав, що не можеш використовувати справжній меч? - згадала я його минулі слова.
Дізнавшись, що інші лицарі знущаються над ним, я купила йому гору дерев’яних мечів і тренованих приналежностей, щоб вони не занедбували його.
- Пані, цього достатньо.
(...) Я не думаю, що коли-небудь буду використовувати його.
...але не може стати повноцінним лицарем. Тому все, що мені потрібно - це дерев'яний меч.
До того часу Ікліса, здається, зовсім не цікавився фехтуванням.
Ніби він займався ним виключно через прив'язаність до герцога.
(...) Якщо все це заради мене, просто роби вигляд, що нічого не знаєте. Бо мені байдуже.
Заради своєї власної безпеки я передала йому магічний клинок, оскільки видима відсутність його відданості і прихильності до мене викликали у мене занепокоєння.
Тихий голос вивів мене з глибокої задумливості:
- Так, говорив.
- ...
- Я передумав.
Незважаючи на свої очі, він чітко виклав свою думку.
- Якщо так зробити, я зможу виконувати ваші накази, а не просто відстати в навчанні.
- ...
- Мені потрібен хтось, хто буде наставляти мене.
'Прикази?' - на мить прийшла в здивування я.
А потім, за його словами, зрозуміла, які накази він мав на увазі.
- Я буду багато працювати над своїми навичками, щоб стати хорошим мечником.
- Ікліс, ти маєш на увазі...
- Нічого страшного, якщо я не зможу звільнитися від клейма раба, - не дав мені і слова вставити, продовжував благати Ікліс. - Я просто хочу використовувати меч, який дала мені моя пані. Це ж можливо, правда?
У його очах горів таємничий вогник.
Було так дивно бачити його таким.
'Коли все змінилося?'
Ікліс, який завжди дивував мене своєю байдужістю, раптово почав демонструвати різні емоції.
І навіть рішуче чогось просив, хоча раніше і не заїкався про свої бажання.
А його інтерес, до недавнього часу тільки піднімався, раптом впав.
Але мені потрібно було підтримувати його ще до того, як з’явився головний героїн.
- Тоді... ти будеш старанно тренуватися, правильно?
Я дала йому мізинчик, нагадуючи про причину свого візиту. Він без коливань подивився мені в очі.
- Обещаю.
- ...
- Я ніколи не пропускатиму ці заняття.
Будь ласка, не доставляй мені зайвих проблем поки я не втечу. Ікліс подивився на мій палець.
І схрестив його зі своїм, трохи зтиснувши. Потім я опустила голову і незручно відповіла:
- Обещаю.
Кістка Ікліса була набагато більшою за мою, а пальці - довшою. Я відчула тепло наших пліткуватих рук і повільно кивнула.
- Ладно.
- ...
- Якщо ти хочеш, я зроблю це.
Я була не впевнена, що це не блеф.
Але мені вистачило розуму не ляпнути перед головним героєм, в якого недавно знизився інтерес, що виконання його прохання вище моїх сил.
<СИСТЕМА>
Ви витратили [10 Мільйонів Золота] на перевірку зацікавлення [Ікліс].
(На вашому рахунку залишилося: 70 000 000 золотих)
Я розцвела в усмішку.
- Так що не плач. Добре?
[Интерес 88%]
Лише 12%.
Я зроблю все, що він хоче.
***
Через деякий час я залишила будинок у змішаних почуттях.
- Леді, - покликав хтось мене, коли я підійшла до виходу.
- О, дворецький.
- Все пройшло добре?
- О да....
Я швидко змінила тему:
- А як щодо тих виродків?
- Я виконав все відповідно до ваших вказівок.
- Правда? Чудово.
Чесно кажучи, хоча я наказала йому розібратися з ними, у мене не було надії, що з цього щось вийде. Дерік же не повірить мені, поки не побачить все своїми очима.
'Так навіть якщо і повірить, то намагатиметься звинуватити у всьому мене.'
Я не дуже хотіла думати про це, я поступила до особняка.
- Але....
- Хмм?
- Перший молодий пан з'явив бажання зустрітися з вами в своєму кабінеті з приводу цієї справи, - раптово додав палаций.
- Старший брат?
Я повернулася до роздумів на цю тему.
І нехай часу на створення будь-якого плану у мене не було.
Гріх — це не нагода, навіть якщо справи йдуть надто гладко.
- Ходімо, кивнула я палацом.
***
Кабінет Деріка лежав у західній частині особняка, на протилежній стороні від робочого місця герцога.
Я дуже зраділа, коли слідувала за палацом.
Я впевнена, що мені ноги тут ніколи не було. Як дивно.
Невдовзі палац зупинився біля масивних старовинних дверей.
Тук-, Стук-!
- Перший молодий пан, леді Пенелопа тут.
- Впусти її.
Скрип-.
Дворецький відчинив двері.
Я летів ходою ковзала за поріг.
Хоча я бачила його малюнок у грі, все одно вважала себе зовсім незнайомою.
Як і холоднокровний мешканець цього приміщення, його інтер'єр був стриманим та похмурим. Потім потік моїх думок перервався.
« Що це? »
З вікна падав яскраве сонячне світло.
На вишукану, несхильну атмосферу офісу — клітинку, що стояла посередині кімнати. А всередині неї була невідома мені птах з красивим барвистим пір'ям.
- Війоу-! Війу-!
Пташка, яка купалась у сонячних променях, з пронизливими криками помахала крилами і налякалася чужорідка. На дно клітини спланували кілька пір’я.
Вишуканий колір малінової азалії.
'У цього придурка є домашня тварина?'
Це абсолютно не поєднується з його огидною особистістю. Полюбившись маліновою пташкою, я повернулася до Деринки.
І зустрілася поглядом з холодними блакитними очима.
Господар пташки спокійно дивився на мене, сидячи за переповненим папіром столом.
"Достаті, якщо подумати, я вперше бачу його після мисливських змагань."
Його голова все ще маячила оранжеву шкала, але мене це не турбувало. Я зупинилася на певній відстані від його столу.
Між нами пробігла крижана іскра.
От тільки, оскільки у мене був нижчий статус, мені довелося проковтнути своє невдоволення і схилитися перед ним.
- Ви звали?
Це був сухий діловий привіт, який не мав нічого спільного з звичайними буденними розмовами брата й сестри.
Дерік опустив очі.
- Сядь на хвилинку. Я зараз дороблю, і ми поговоримо, - відповів він з-за столу, що знаходиться навпроти вікна та клітини.
Дерік покликав когось і продовжив робити свою роботу. А я попрямувала до його столу, бажаючи подивитися на пташку.
- Вуо-о! Во-о-у!
Птах скрикнула, зустрівшись. Вона пильно спостерігала за моїм наближенням.
Тому замість того, щоб підбиратися впритул, я влаштувалась на дивані, дивлячись на неї здалека.
Малинова красуня зачаровує своєю зовнішністю. Її довгий виячий хвіст нагадував свій лисий аналог. Незважаючи на те що вона була лише твариною, перната поводилась надзвичайно елегантно.
І не тільки це.
Від кожного її руху все тіло птах мерехтіло.
« Що це за вид? »
Всі частини пташки: дзьоб, кігті, очі і пір'я - все було винятковим.
Вона сяяла і переливалася на сонці, наче діамант.
"Красиво. Неймовірно красиво.'
Вона була схожа на мінеральний камінь або коштовність.
Коли я пішла в себе, спостерігаючи за чудовим творінням, до мене раптом простягнулася рука. Дзяк-.
- Хочеш чаю?
Переді мною поставили чашку.
Поки я повертала в його бік голову, Дерік уже сідав на диван.
- Ні.
Я відразу з ввічливості відмовилася. Я прийшла сюди не пити чай. Дерік, який сіяв навпроти мене, замовк.
Поміркувавши, він байдуже кивнув і нахилив чайник до своєї чашки.
Не важливо, чи він був заварений тільки що або вже пройшло деякий час, але від червоноговатого напою виходив пара. Тук-. Він поставив чайник і сказав:
- У тебе сталася ще одна сутичка з лицарями.
- Так.
Я відразу кивнула.
- Як ви могли чути від палацового, я не шукала неприємності і не планувалася зав'язуватися в конфлікт.
Мені здавалося, що я вибачаюсь. Але краще було відразу перебрати все, в чому він може знайти недоліки.
До того ж, щоб досягти бажаного результату, слід взяти до уваги всі нюанси. Тому я змусила себе продовжити:
- Звичайно, я пішла туди без дозволу.
- ...
- Я хочу, щоб ви про це забули не зрозуміли...
- Досить.
Але Дерік несподівано підняв руку і перервав мене.
- Якого покарання ти хочеш?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert