Тук-. Той, хто ходить по столі замер.
'....Хм?'
Голос палацу видався мені дивним. Я задумалась, чи не зачепила дверей.
- Кхм. Пенелопа, я вхожу.
Скрип-. Як тільки двері відчинилися, я заскочила зі свого місця.
- О-отец?
В кімнату увійшов не палац, а герцог.
'Ч-що за? Чому він так несподівано прийшов?
Він ніколи не заходив до моєї кімнати і навіть у грі ніколи бавився в апартаментах Пенелопи.
- Кхем. Чим зайнята?
Герцог ніяково пройшов в центр кімнати, тримаючи руки за спиною.
- Я щойно повернулася... Що ви тут робите, Отче?
- Я хочу дещо сказати, підійди і сядь.
Герцог попрямував до столу біля вікна. Через його нетерпеливого погляду мені довелося наблизитися до нього.
'.... що тобі треба? Ти прийшов відмітити мене за виявлене на обід неповагу? "
Мій розум був повний питань.
Такий варіант не має сенсу. Чоловік, який звичайно викликав мене в офіс, зараз сам прийшов до мене?
Я в замішанні сіла навпроти нього.
- Вот.
Герцог поклав щось на стіл. Це був товстий паперовий конверт з відбитим гербом роду Еккарт посередині.
- Що це?
Я й гадки не мала, чим це могло бути. Я не могла зрозуміти, як той сухо закаштувався і відвернув голову.
- Відкрий і подивися.
Зацікавившись, я розкрила конверт. І викинула білий аркуш паперу.
- Це свідчення про передачі смарагдової шахти на південному сході, - кинув герцог.
Тон "я підібрав це по дорозі" , викликав у мене підозри.
- Свідчення... Про передачу шахти?
- Знизу підписано твоє ім'я, можеш перевірити.
Почувши слова герцога, я глянула на папір автоматично.
Правосуддя, Пенелопа Еккарт.
Це правда. Я широко розкривала рот.
- О-отец. Це, це все так раптово...
- Пустяки.
- Це...?
- Хіба не ти сказала, що хочеш приватної власності?
Тоді герцог знову запитав, з цікавістю спостерігаючи за моєю реакцією:
- Що не так? Тобі не подобається?
- Ох, нет. Не те щоб мені це не подобалося.
Я попросила трохи кишенькових грошей, а ти пропонуєш мені смарагдову шахту. Що за абсурдність?
- ....Це занадто для мене, Отче.
Я помрочилась і довго мовчала. Чим більше я отримую, тим сильнішою стає почуття обов’язку. Крім того, це зовсім не те, чого я хотіла.
- Я не думала, що...
- Раніше тобі подобалися смарагди, подібні за кольором на твої очі, - не дав мені відмовити герцог. - Я все одно збирався передати її тобі, коли ти станеш старше. Просто це сталося трохи раніше.
Мені здалося, що мої вуха підводять мене.
[Герцог подарував цілу шахту каміння мані своєї єдиної дочки на честь повернення.]
Я раптом згадала сцену з гри. Це було незадовго до отримання функції [Вибір ВУЗЛ\ВИКЛЬ]
Герцог, який вперше почув від своєї дочки слово "батько", був готовий померти від щастя. І тому я отримую шахту, яку призначив головний героїн ще до дня народження.
- Тобі набридли смарагди? Тоді мені варто передати тобі шахту каміння мани? Ти ніби стала цікавитися магією останнім часом, чи я не правий? - знову з трохи неперевіреним поглядом запитав герцог, коли я втупилася на нього.
Мої почуття були невимовні. Стримувати непотрібні емоції було важче, ніж я думала.
- ....Вам не потрібно робити цього для мене, Отче.
Я ввічливо дала герцогу конверт з свідченням про перенесення шахти назад. Все одно, якщо мені вдасться втекти, це все буде належати "справді".
- Я вдячна вам всім серцем.
- Пенелопа.
Обличчя герцога спотворилося. Причина очевидна - я відкинула його подарунок. Хай і сама тепер відчувала гіркоту в роті.
- ...
На якийсь час у моїй кімнаті звисла холодна тиша.
Я хотіла, щоб герцог якомога швидше покинув мене, навіть якщо мені доведеться пустити все свою пихатість. Але довгий час мовчазний герцог.
- Ты....
Раптом порушив тишу, обережно змовивши.
- Ти все ще сердишся?
- .... Що?
- Через те, що сталося під час полювання.
- Заздрість?
Несподівана зміна теми не звільнила мене від бажання закінчити з цим. Герцог квапливо додав:
- Пенелопа. Здається, у тебе з'явилась помилка.
- Про що ви...?
- Я повірив тобі.
- ....Що?
- Я вірив, що ти б не стала відстріляти двірян з арбалету.
Розмова раптом перейшов в інше русло. Я не могла зрозуміти, чому він піднімає давно закрите питання.
Тим не менш, незважаючи на моє замішання, герцог продовжував рухатися свою лінію:
- Мушу визнати, спочатку я подумав, що ти могла б цілком так вчинити. Але скільки разів ти давала мені обіцянку?
- ...Об'єднання?
- Я казав тобі заманити свою жертву туди, де вас ніхто не побачить, і застрелити насмерть.
- Ви маєте на увазі вбивство, Отче?
Мене дезорієнтувала обіцянка, яка несподівано стала такою радикальною. Герцог, який заблукав від почуття провини і той, що погано хворів, теж соромився закашлювався.
- Ну та добре! Зараз ти поводишся досить зріло, тому я вирішив, що тобі вистачило б розуму не робити цього при свідках.
- .......
- А ці ваші з наслідним принцем.... Ця, ця нісенітниця була скороминущим помутуванням розуму.
Герцог різко запнувся, як ніби слова "взаємні почуття" не можна було вимовляти вголос.
- Хоча я хотів поговорити з тобою сам, у мене були зв'язані руки, оскільки за моїми діями стежили і крон-принц та другий принц.
- .......
- ....Прости.
Все вело лише до одного слова. Він вважав, що мене фальшиво звинувачують, а через те що не міг сам потрапити до в'язниці, послав замість себе Деріка.
Нарешті після довгого литуя води було сказано найважливіше.
Герцог був не згоден з вчинком Деріка. Це добре. Але радість від цього факту мені не приніс.
- Але мій старший брат мав інші думки на цей рахунок, - відповіла я безрадісним голосом.
- Він завжди був шкідливою дитиною.
Герцог відразу ж перемкнувся на Деріка, як тільки цього і чекав.
- Я задав йому тріпку після суду. Так що можна вдихнути з легким серцем.
- Батько задав тріпку.
- Так! І про це теж не давай йому знати. Добре?
Герцог знову підсунув мені паперовий конверт, який я повернула йому.
- Він ще зовсім зелений в гірськодобувному бізнесі. Боїться, що ми втратимо гроші, якщо не беремо участі в спільних інвестиційах.
- .......
- А ти тепер законна волоцюга шахти. Вона стала нею набагато раніше, ніж його брат.
Він ніби заспокоював вередливу дитину.
'Хах.'
Дивлячись на герцога, який ругував свого сина і відчайдушно намагався приохотити мене, я не могла посміхатися. Тоді герцог посміхнувся мені в відповідь, дивлячись сині очима:
- Він така виразка, чи не так? Цей хлопець.
Ігривий герцог був дивним і смішним.
- Ха....
Зрештою, я відтіяла і розсміялася.
- Я даю тобі це в таємниці від твоїх старших братів, так що тобі не варто нікому говорити про це, - таємноше пошепки прошепотів герцог, який помітив поліпшення мого настрою. - Особливо Рейнольду! Тримай язика за зубами поруч з ним? Ладно?
- Добре, Отче.
Мені не залишалося нічого іншого, крім як прийняти паперовий конверт. Це не завдасть мені шкоди, а у нього більше не буде приводу набридати мені.
- І... Дякую вам. Ви зробили мені такий чудовий подарунок.
Я шанобливо поклонилася, починаючи задумуватись над тим, що тепер робити з цією шахтою.
- ....Ти була іншою, Пенелопа, - раптом гірко пробурмотів герцог. - А я, дурень, цього не розумів.
Я не могла визначити, що значать його слова. Він шкодує, що тоді бездумно вдочерив Пенелопу? Або мене, відіграваю роль його молодшій дочці?
<СИСТЕМА>
Ви отримали +10 очок репутації за поліпшення ваших відносин з герцогом.
(Всего: 410)
Але побачивши білий прямокутник, я відчула спустошення. Адже це не справжня Пенелопа, а я ніколи сама їх не чула від свого батька.
На щастя, мені вдалося стримати свої емоції.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert