- Батьку!
Дерік різко підвищив голос. Зтиснув зуби.
- З цієї причини, зачарований арбалет ...!
- Здається, після інциденту з місіс Дон тебе дуже занепокоїв випадок на треніровому полі.
Герцог суворо обірвав протизапорушного Деріка.
- Я чув, раб придушив лицаря за те, що той відкрито негідно говорив про Пенелопе. Ти знав про це?
- Це....
Дерік закрив рот. Він почув про це, хоч і пізно.
Саме тому він вирушив на тренірові майданчики, коли дворецький згадав, що вона пішла тренуватися в стрільбі з арбалету. Щоб повідомити про звільнення ворожки, який посміявся образити благородну леді.
Але побачивши, як її стріляє з арбалету локшину цей щенок-раб, він забув про свою ціль. І в результаті нічого їй не сказав.
- Вона вирішила замкнутися в собі після домашнього арешту і навіть не хотіла брати участь у мисливських змаганнях. Що мені робити?
- ....
- У потіху я віддав їй арбалет. Не можна ж дозволити їй постійно сидіти вдома, вірно?
Почувши наступні слова герцога, Дерік на мить замовк.
- ... Я відразу звільнив Марка і його прибічників.
І через багато років холодно відповів.
- Якби вона доклала про це батькові або мені через палацового, проблем б не було.
- ....
- Але вона щоразу...
Все ускладнює.
- Дерік.
Незвучні слова повисли в повітрі.
- Не ненавидь її так сильно.
- ....
- Це я винен в тому, що Пенелопа стала такою нещасною. Я привів її тільки заради задоволення своєї жадібності і навіть не намагався доглядати за нею.
- ....
- Схоже, вона трохи дорослішає останнім часом, так що, будь ласка, позаботься про неї. Хіба вона не твоя єдина молодша сестричка?
Дерік спростував останнє аргументування герцога, зтиснувши кулаки:
- У мене лише одна сестра Івонна.
Через стиснуті губи пролунав скрип зубів. Герцог дивився на нього, зітхнув і відвернув голову.
-Забудь Ивонну.
- Отец.
Він приголомшено втупився на герцога, не довіряючи у почуте.
Як у нього мова повернувся сказати це? Він, а не хтось інший був їх з Івоною загальним біологічним батьком.
- .... Івонна загинула в нещасному випадку.
Тим не менш, герцог не зупинявся.
- Я ніколи не припиняв шукати її, але не знайшов жодних слідів її існування. Час визнати, що її більше немає в цьому світі.
- Батьку!
- Минуло шість років відтоді, як Пенелопа стала благородною леді.
Погляд герцога, спрямований на похмуре обличчя його сина, був повний туги.
- Це правда, що я привів її сюди, не питаючи вашої думки, і дав вас самим собі, без втручаючись у ваші відносини незалежно від того, як відбувалося в будинку.
- ....
- Але як довго ти будеш звинувачувати її в пропажі Івони і виводити?
На цьому зауваженні блакитні очі Дерика широко розкрилися. Він волів просто терпіти її витівки і ніколи не думав про таке.
Не відомо, що зробив би Рейнольд. Він сам не буде гнобити дівчину, яка зайняв би місце його сестри.
- Я....
Дерік відповів дуже гостро.
- Я ніколи не знущався над Пенелопом, Отче.
Він не любив Пенелопу з однієї причини - через її злість і поведінку.
Тому тепер, коли вона стала більше схожа на людину, він не міг погано до неї ставитися. Саме через це він тепер рідко бачився з нею...
У цей момент.
(...) Ні, перший молодий пан.
Він раптом почув холодний голос з недалекого минулого.
(...) Вас попросила Емілі?
(...) Я прийму будь - яке покарання, котре ви мені дасте, перший молодий пан.
Дівчинка, для якої він завжди був "братом", почала називати його "молодим паном". Вони віддалилися, хоча й були поруч.
Він настільки роздратувався, коли вона називала його братом, що кожного разу відчував огиду.
(...) Я житиму так тихо, що ви навіть не будете помічати моєї присутності.
Тепер же вона провела між ними межу, а її обличчя завжди застигало при вигляді нього. Усвідомлення цього шокувало Деріка.
- Швидше, це вона мене ненавидить...
Коли він спробував щось розгадати.
Б-бах-!
- Батьку!
Двері безцеремонно відчинили. Рейнольд вдерся до будинку.
- Рейнольд.
- Знайшовся чоловік, який бачив Пенелопу.
Рейнольд з порога ошарашив герцога і Дерика свіжими новинами.
- Що? Хто це!
- Барон Тюльє.
- Барон Тюльє? Він....
- Він молодий леді Келлін.
Дерік швидко договорив за герцога, який зіткнувся з труднощами при спробі вивчити щось зі своїх сумних спогадів. Для герцога барон був настільки дрібною людиною, що він навіть не запам'ятав його. Тюльє вдалося отримати титул окулярними шляхами, приєднавшись до фракції імператриці по схемі марказа Еллен.
На початку цього року змова барона і дочки графу зробила фурор. У той час велися чутки про те, що дві сім’ї, які мали лише дочок, вступили у шлюб з далекими родичами. Ці чутки не були безпідставними, адже обидві сім’ї ставилися до прихильників другого принца.
- Итак. Барон Тюльє. Де він, чорт візьми, бачив Пенелопу?
Герцог наполегливо закликав Рейнольда до відповіді. І той, зам'янувшись на секунду, з незграбним виглядом сказав:
- Він був підстрелений з арбалета Пенелопи в лісі.
- Чт .. Що?
- Він називає її богинею полювання, пуська слини, з тих пір, як його знайшли, і продовжує щось ліпити про малінових волосин.
- Ха...
У герцога відібрався язик і впала щелепа. Але це ще не кінець.
- А також... Кілька десятків аристократів твердять, що втратили пам’ять.
Побоюючись, Деріка стала яв’ю.
***
Аъ±вАЦѕо
Я прокинулася з несподівано ясної головою.
Зелень у печері, мабуть, був дуже помітним. Костер, який спав цілу ніч, вже потьмянілий і залишив після себе тільки розжарене вугілля. А Каллісто дрімав, притулившись до стіни.
'Мені потрібно одягтися, поки він спить.'
Під накидкою мені майже нічого не було, тому вітер в печері дув для мене досить холодно. Я як можна тихіше піднялася зі свого місця. На щастя, під час багаття одяг висохло.
Коли я забирала свої речі, намагаючись не розбудити крон-принца.
У---у... ..
Повіяв легкий прохолодний вітерець. Моє волосся ледь помітно зісковзнулося в повітрі. Застібаючи піджак, я згадала про те, що не давало мені спокою ще уві сні.
'Ветер....'
Він дув не зовні, а з глибин печери. Затамувавши подих, я подивилася у темну протилежну від входу сторону. У цей момент.
Уу--вуш~!
Мимо мене знову пронісся вихр. Мені не здалося. З печери справді дуло.
'На іншому кінці печери є ще один вихід?'
Якщо я відчуваю подих вітру з іншого боку, це означає, що печера неглибока і слизька. Але переді мною була лише темрява.
Пічера, в якій зовсім не було світла, була маленькою.
Аъ±вАЦѕо
У цей час з її недр знову задув вітер. Я повернулася і швидко підійшла до наслідного принца.
- Ваше Високість, прокидайтеся.
Він не прокинувся відразу. Схоже, міцно заснув. Хоча мені не хотілося торкатися його, оскільки він був одягнений, у мене не залишалося іншого вибору, окрім того, як схопити його за плече і застрелити.
- Ваше Високість.
Але Каллісто не відкривав очі. Мені раптом здалося, що його рука була холодною, як лід.
'Це через те, що він віддав мені плащ і всю ніч спав напівголим?'
Крім того, крон-принц провів весь цей час у мокрих штанах, ймовірно, з власних міркувань.
- Ваше Високість, Ваша Високість.
Хоча Каллісто не відкрив очей навіть після ретельної зустрічі, мене налякало. Я раптом згадала, що він вчора був поранений стрілою і мечем.
'Він ... Він помер?
Я захвилювалася головою до його грудей.
Тук-... На щастя, його серце билося.
Опустивши голову, я злегка вдарила наслідного принца по щоці, щоб розбудити.
'Він не прокидається, так що я більше нічого не можу з цим вдіяти.'
Хлоп-.
- Ваше Високість, відкрийте очі!
Хлоп-! Хлоп, Шлеп-!
Удар, який легко торкався землі, ставав сильним. Хочу зауважити, я робила це не через якісь приховані мотиви, а тому що дійсно більше не могла нічого зробити. Тому що від слабкого бавовни крон-принц не прокинувся....
- Ваше Високість, Ваша Високість!
Шлеп-! Тресь-!
Хрючись-!
Коли в печері пролунав сильний удар.
- Умх....
Наслідний принц насупився. Його повіки здригнулися, і червоні очі відкрилися.
- Ваше Високість, ви в порядку? Вам погано?
Я занепокоївся, запитавши руку за спину підняту для наступного удару.
-Леди.
- Так, Ваша Високість.
- Ти тільки що... Дала мені ляпаса?
- Що? Цього не може бути! Як би я посміла?
Я помотала головою, широко розкривши очі. Мій погляд був прикутий до його щоки.
- Дивно. Я напевно відчув удар по обличчю.
- Мабуть, вам приснилося. Швидше, вставайте.
Перш ніж він згадався, я підскочила і принесла йому його одяг з бронею. Мене трохи гризло сумління.
- Зараз не час обговорювати ваші сни, Ваше Високість. З печери дме вітер.
- ....Ветер?
- Так. що це зовсім не маленька печера.
У---у... ..
У цей момент, як на підтвердження моїх слів, з печери знову повіяв прохолодний вітерець. Кран-принц, який надягнувся мною речі, розгубився озирнувся кам'яні стіни.
- Це....
Його обличчя застигло.
- Що... Щось не так?
- Я відчуваю магію.
Він подивився на мене з серйозним виразом обличчя.
- Схоже, у печері хтось є.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert