Финал розповіді мене приголомшив.
'Що за нещасний випадок може закінчитися обезголовленням ведмедя?'
Здавалося, що історія, яка дуже добре складалась, несподівано змінилася і вона різко розійшлася.
Крон-принц посміявся наді мною, ймовірно, прийнявши моє мовчання за шокований ступор.
- Хіба леді не хоробра? На відміну від безпринципного мене, ти сама спробувала впоратися з ведмедем.
Перш ніж я зрозуміла, він повернувся до своєї звичайної поведінки. Обличчя наслідного принца було спотворено жахливою ухмилкою...
Можливо, він глузував не з мене, а над собою в ті роки.
- Твоє вміння стріляти краще, ніж я думав.
- ....
Навіть найдосвідченіші мисливці не могли б зберігати самовладання так само, як ти, коли б раптом зіткнувся з ведмедем. Вони б втекли від нього, а потім мишка нагнав би їх і порвав на ганчірки.
- ...
- Тому відкинь свої марні думки і пишайся своєю інтуїцією та здатністю володіти собою.
Він несподівано почав заспокоювати мене. Я витріщилася на Каллісто широко розкритими очима.
Звичайно, це було через подібність наших ситуацій, але незважаючи на грубі і бездушні слова, у мене відлегло від серця.
І, як не парадоксально, це говорив мені саме крон-принц, а не хтось інший.
- Дякую за похвалу.
Через досить довго я почала несприйнятливо реагувати.
- Ваше Високість теж був дуже хоробрим в дитинстві.
І зробила йому відгукний комплімент.
Я більше ніяк не могла прокоментувати історію, розказану наслідованим принцом.
Мені стало шкода його, але мій жаль тривав лише мить.
В тій частині, де він відрубав голову мертвим ведмедю і виграв з нею полювання, я передумала.
'Він був безнадійний вже з тих пір'
У цей момент крон-принц мимовільно на мене подивився, ніби я в чомусь винна, хоча і підлещила йому.
- Це вона?
- Що?
Я була в замішанні. Наслідний принц зсунув брови сильніше.
- Твоя оцінка моєї історії?
- Так, це вона.
- Невже моя розповідь не викликав у леді ніяких емоцій?
- ....Що?
Від його раптового дорікання я розгубилась. А потім крон-принц, склавши мене червоними очима, видав:
- Чому ти така черства?
- Що...?
Я широко розплющила очі, почувши те, чого не могла до мене ставитись.
'Хах! Він сміє говорити мені подібне?
Коли я була вражена, він продовжував звинувачувати мене:
- Коли я розповідав цю історію солдатам під час війни, вони ридали в три струмки.
- .......
- Хіба леді не шкода бідного, нещасного маленького мене?
Я просто злісно усміхнулася, коли він розповів причину свого обурення.
'Не шкода, ні крапельки не жалію!'
Кого мені тут жаліти?
Найбідніша і нещасна в цій проклятій грі була я. Принаймні, наслідному принцу не потрібно плазувати перед жінкою, яку він ненавидить, через страх втратити її інтерес.
Дивлячись прямо в алі очі, які чекають від мене відповіді, я промовила:
- Ви досі живі. По-справжньому сумна історія закінчується смертю.
Ти ніколи не зрозумієш, скільки сил я прикладаю щоб уникнути такої сумної кінцівки.
- Ха.
Почувши мою відповідь, він клацнув язиком і пробурчав:
- Слухи були праві, ти жорстока і безсердечна стерва.
'Хто сказав....!'
Жоден інший чоловічий персонаж не був таким нестерпним, як цей сучий син. Готовий вирватися на волю гнів розчинився в сяяння індикатора інтересу невгамованого чоловіка. Я зітхнула, набираючись терпіння.
'Чортов ублюдок.'
Коли я мовчала, то намагалася тримати свої бажання у вузді.
- Ха...
Його погляд раптом став м'якше, і він зітхнув.
- З леді мені дійсно не нудно.
І.
[Интерес 34%]
Його зацікавлення з’явилося разом із появою легкої усмішки на обличчі. Мої очі поволі округли. П'ять відсотків. Це був досить великий стрибок.
Я не могла стримати сліз, коли милувалася його золотистою головою. Інтерес крон-принців перетнув кордон початкового інтересу в нормальному режимі. Він, так би мовити, далеко від смертельного.
Але мені не стало приємніше. Напевно, тому що це здавалося нереальним. Дивлячись на його посмішку, я почувалася дивно.
- Твоя тремтіння припинилася.
У цей час руки, які стискають мене в обіймах, послабили. Каллісто, намагаючись створити контраст з грубим захопленням на початку, відпускав мене дуже обережно.
- А тепер лягай спати.
Він піднявся і без коливань повернувся на іншу сторону від багаття. Тепло, яке дарувало мені його тіло, зникло.
Як він і сказав, моє тремтіння дійсно припинилося.
***
- Отец.
- Ти повернувся?
Герцог Еккарт, нервово стукаючи пальцями по столу, засмучувався, побачивши свого старшого сина, який тільки-но увійшов у будиночок. Однак Дерік похитав головою.
- ... До цих пір нічого?
- Рейнольд відвів собак назад у ліс. Він скоро дасть нам знати.
- Останній, хто бачив її?
- До мене дійшла інформація, що вона питала, як потрапити в зону полювання на дрібних тварин.
- Значить, вона пішла туди?
На цей раз Дерік тихо кивнув. Бах-! Герцог відчайдушно вдарив кулаком по столу.
- Все пропало, неповнолітня дівчинка буде одна в лісі...!
Хоча вона сказала, що подивиться на мисливські угіддя, її справжні плани виявилися іншими. Пенелопа завжди була невдалою.
А втім, район полювання на дрібних тварин розташовувався біля поля, де проводилася організаційна змагання по господарству. Що б не трапилося, сторожа могла швидко її знайти.
Проблема полягала в тому, що вона пішла у глухий ліс, де випускали великих хижаків. Герцог запитав, масажуючи хворі віскі:
- Фракція наслідного принца...?
У цей момент Дерік поморщився. Герцог ніколи не бачив, щоб його син був так напружений.
- ...Імператорський палац нещодавно відправив пошукову групу.
Пропала не тільки дочка герцога. Незважаючи на те, що сигнал про збирання давно пролунав, крон-принц теж не повернувся.
- Я попросив повідомити мені, якщо вони знайдуть її, так що нам залишається тільки чекати.
- Не може бути, цей покидьок знову нашкодив Пенелопе і кудись забрав її...
- Отец.
Дерік зупинив герцога.
- Тут багато зайвих вух.
У нього теж були такі думки. Але це був не просто табір Еккартів, а центр мисливських змагань, де зібралися різні аристократи. Невідомо, чи немає біля стін вух.
Рейнольд, який брав участь у першому пошуку, помітив дещо дивне.
Дерік почав говорити тихіше.
- Обезголовний труп бурого ведмедя в секторі з золотими мітками.
- ...Труп ведмедя?
Від серйозності ситуації герцог понизив голос.
- Так, але відрубана голова з незрозумілих причин лежала досить далеко від тіла.
- Хм.
- А на його туші були підпали. Круглої форми.
- Чт... Що!
Бусинки - круглі. Без сумніву, це були сліди пострілу арбалета, подарований Пенелопе. Герцог, зрозумівши, про що говорив Дерік, невпізнай обронив.
- Можливо, ведмідь напав на людину....
- Я впевнений, що цього не було.
Дерік категорично заперечував цю можливість. Герцог перестав турбуватися про це:
- Итак. Що сталося з тілом ведмедя?
Той, хто прибув на марказ Еллен забрав його так що Рейнольду довелося вийти з гри після огляду тіла.
- Маркиз Еллен?
Темні брови герцога зігнулися, коли в розповіді про мілину з'явилося ім'я, яке він не очікував почути.
- Тоді... Маркіз Еллен осилив ведмедя?
- Виключено. Він напевно користується славою наслідного принца.
- Ну, старий, який навіть з лука не вміє стріляти, навряд чи справиться з ведмедем.
- Він би приніс відрубовану голову.
То було лише дві косулі, а голову ведмедя в його трофеях зовсім не носили.
- Ха... Що твориться-то.
Герцог зробив глибокий вдих, наче у нього захворіла голова.
- Пенелопа, чому вона пішла туди, куди випустили небезпечних звірів? Я не повинен був віддавати їй тоді цей арбалет...
- Отец.
Дерік, який уважно слухав його бурмотіння, різко запитав:
- Арбалет, який ти дав Пенелопе, яким заклинанням ти його осідав?
- ....
- Що за магія змусила її стріляти в ведмедів?
- ...Кхм!
Герцог кашлянув і відвернув голову, неумло намагаючись змінити тему. Дерік побачив свого батька.
- Невже це бойова зброя, яка ти посилив магію?
- Він не бойовий! Нічого подібного.
Герцог помотів головою і відразу додав:
- ...., всього лише втрата свідомості при потраплянні кулі. Це не порушує правила полювання, тому він пройшов перевірку.
- Це точно все?
Дерік був розумним хлопцем. Герцог здався під поглядом свого мовчазного старшого сина, якого було важко обманути.
- Ще.... Втрата спогадів про те, що було до пострілу.
- ...
Незбагненна особа Деріка раптом змінилася. Деякий час в наметі стояла тиша. Потім Дерік запитав:
- ... Чому ти дав їй його?
Покосившись на сина, герцог спокійно відповів:
- Я сказав їй, що якщо вона хоче в когось вистрілити, нехай заводить його і стріляє не на людях.
- Ти, знаючи її характер, дав їй таку небезпечну річ в руки?
Голос Деріка став ще тихішим, наче він дав у собі гнів.
- Тепер, як і минулого року, вона божеволіє та стріляє в усіх без розбору.
- ....
- Якщо ті, кого вона підстрелила, знімуть шум, що ти будеш робити?
- Тц, не продовжуй.
Герцог намагався виправдатися, притулившись.
- Я просто підготувався на всяк випадок. Я впевнений, що вона не прийде на ті ж граблі і буде обережна.
- Графа Келлін тобі не вистачило, і цього разу ти вирішив поступитися нашими копальнями всієї знаті?
- Дерік Еккарт.
Герцог рішуче перебив Дерика. Для Еккартів було великою втратою передати цілу алмазну шахту графу Келлін, який до самого кінця настояв на тому, що його дочка стала жертвою знущань Пенелопи.
Але вона - благородна леді, офіційно визнана членом родини. Як можна було просто спостерігати, як цю дитину кинули до в'язниці за її провину, прикидаючись не при справах?
- .... Переверни. Я дав їй його, тому що так було потрібно. Хіба ти не відчуваєш провину за все, що відбувається в нашій сім'ї останнім часом?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert