Незважаючи на те, що Каллісто малював, я згадала про незабутню історію.
Що сталося? Ми впали зі скелі.
- Під уривком був водоспад. Ми вижили, тому що потрапили у воду.
Крон-принц вяло відповів, копішилася у вогні дерев'яною палицею.
- Поблизу я знайшов цю печеру, поки ніс тебе.
Тільки тоді я вирішила озирнутися. Наш костер був розведений неподалік від входу.
Здається, що злива закінчилася раніше, ніж я це помітила. Але за межами печери панувала непроглядна темрява. Мене оточували звуки води, які підтверджували існування водоспаду поруч.
Я знову повернулася і окинула очі печері. Вона виявилася досить глибокої - всередині теж було темно.
'Що, якщо це територія хижака? Або змій....'
Мені в голову приходили цілком реалістичні ідеї. Пошаривши рукою, я знайшла свого арбалета неподалік.
- Це не звірне лігво.
Дивлячись на моє тривожне обличчя, наставлений принц швидко додав:
- Поки ти спала, я обстежив печеру. Вона була на диво порожня.
- Ви знаєте, де ми?
Спочатку я запитала про найважливіше. Навіть якщо тепер сонце сіло, і ми не можемо йти, день треба буде якомога швидше повернутися назад. Незважаючи на те, що я покладала великі надії на правителя Імператорського палацу, той безсило похитав головою:
- Нехай мисливські змагання і проводились щороку у північному лісі, я не знаю, що це за місце.
Я зітхнула.
'Напевне, я вже божеволію".
Чекаючи початку пошуків пропавої дочки герцога і крон-принца, я мовчазно дивилася на останнього. На одному його плечі, освітленому багаттям, виднілася засохла кров. Там стріла в нього потрапила.
Я згадала, що перед тим, як ми впали зі скелі, його також проколов меч вбивці.
- Ваші рани... Ви в порядку?
Його майже вбили через мене.
- Ти питаєш це тільки зараз? Навіщо ж так рано? Дякую за турботу.
Я трохи соромилась саркастичних зауважень. Чесно кажучи, я не дуже хвилювалася через його смерть.
- Наскільки все серйозно? Дозвольте поглянути.
- Ні, дякую.
Він стримано зупинив мене, коли я почала вставати, щоб оцінити отриманий урон.
- На мені була броня, так що рани неглибокі. Просто кровь.
Це було добре. Але я не могла нахмуритися, почувши про кров.
- Хотіла б я, щоб ми повернулися і вам надали допомогу...
- Невже ти турбуєшся?
- Звичайно.
Не задумуючись ні на секунду, я несперечно відповіла. Звичайно, мене насправді не турбувало його стан.
- Не умирайте в мене на очах.
Я турбувалася тільки про себе.
'Якщо хочеш відкинутися, Відійди куди-небудь подалі і спокійно втихомирись. Головне - не у мене на очах...."
Бормоча про себе, я відчула його дивний погляд.
Я занадто пізно зрозуміла, що він може неправильно зрозуміти мене і почервоніла.
'Звучить так, ніби я не хочу щоб він помирав!'
Роздратувавшись, я поспішно перевела тему:
- І...
- ...
- Хоча вже пізно, дякую, що врятували мене.
У будь-якому випадку, я мушу це визнати. Якщо не розрахувати прокляту систему, Каллісто постраждав через мене. Крім того, він не кинув мене після падіння зі скелі і приніс сюди.
'Якщо я скажу це зараз, мені що-небудь з цього буде?'
Я й досі чітко пам’ятаю, як він відчайдушно питав мої останні слова і притиснув меча до шиї.
Коли я знову подивилася на нього, наші погляди перетиналися. У нього все ще був загадковий вигляд. Мені стало трохи незручно, і я відвела очі першою.
[Интерес 27%]
Його інтерес піднявся. Він зігнув роти.
- Якщо ти так вдячна, тобі слід знову закохатися в мене.
Його упертість змусила мене нахмуритися.
- Ви знову починаєте?
- Хіба зараз не найкращий час для того, щоб леді запилювала до мене пристрастю?
- Ни разу.
Я відразу ж відповіла. І запитала знову:
- Чому ви так одержимі причинами моєї закоханості?
Він був настільки привабливий до них, що навіть надіслав мені листа з погрозами, нагадуючи про мою обіцянку. На моє запитання наш наслідний принц побудував ще більш безглузду мсьєчку, ніж була у мене.
- Мене досі інтригує, чому ж леді того дня раптово пішла за мною і зізналася в любові.
- Ну, це...
Я не могла сказати йому, що намагалася покінчити життя самогубством, щоб подивитися, чи є тут "кнопка скида".
Обливаючись кривавими слізьми через ідіотський вчинок минулої мене, я промовляла:
- .... Тоді я, мабуть, була не в своєму розумі. Вибачте, Ваша Високість.
- Ха.
Крон-принц холодно розсміявся.
- Я тижнями чекав, коли ти одужаєш, а ти раптом передумала і сказала, що ненавидиш мене. Хіба ти не відчула б себе ображеною на моєму місці?
У мене з’явилося сильне бажання заперечити слова того, хто отруїв мене металом.
Але я більше не хотіла згадувати той день. Тому тільки виправила його неправильно отримані факти.
- ....Я не говорила, що ненавиджу вас.
- То ти досі кохаєш мене?
- Ні!
Я знову змінила своє рішення, здригнувшись.
- Тоді розкажи мені, чому раптом стала мене ненавидіти.
'Так тому що ти постійно питаєш про причини!'
Однак принц, що був на задній план, огорнувся, наче злий привид.
- Це ідеальна тема для особистої розмови в камері тортур підземної ув'язнення Імператорського палацу, де тебе заголосять за образу імператорській сім'ї. Чи ж це не правда?
'Чортов ублюдок....'
Я з подивом розкрила рота.
Печера потонула у холодному мовчанні. Поки я відреставровано споглядала танцюючі полум'я, ворожячи, як, чорт візьми, так вийшло.
- .... Чому ти ненавидиш мене?
Крон-принц запитав ще раз.
- ...А?
- Чому ти несподівано передумала?
- Ви сказали, що це образа імператорської сім'ї.
- Цього разу я дозволяю, тому скажи мені.
Я глянула на нього, впанувши у ступор і скривдила.
"Ти впевнений, що не знаєш?"
Бо ти найгірший з усіх злих людей цього світу.
- Ви намагалися мене вбити.
Тепер, коли він дав дозвіл, я сміливо назвала причину. Ту, через яку безліч разів закреслювала його ім'я. Який божевільний сподобається психопат, у здоровому розумі який намагався її вбити?
Хоча у наслідного принца було таке обличчя, як ніби він взагалі про це не підозрював.
- Коли це?
- Коли це...?
Я розгубилась. А через мить обурено закричала:
- У той день, на банці на честь дня народження другого принца! У саду-лабіринті Ваше Високість намагалося перерізати мені горло! Ось чому я ...!
Багато днів я боролася з різними кошмарами. Мене навіть не чіпали герцог і Дерік, тому що з забинтованою шиєю я виглядала хвора.
- А, тоді...
Мої слова викликали в крон-принца неввічливе йому здивування.
- ...Насправді я не збирався тебе вбивати.
'Брехня.'
Я не могла вимовити це вголос, тому висловила все, що про нього думаю, поглядом. Проходячи гру, я так часто помирала в саду-лабіринті, що відмовилася від переходу рута наслідного принца.
- Тоді у мене був по-справжньому невдалий день. Я був не в собі. І скеровував меч на всіх, хто попадався на очі.
Спадкоємець, який не розповів мені про мої думки, оправдувався.
- Але хіба леді не залишилася живою через те, що мене зацікавило твоє несподіване визнання?
- Я зворушена до сліз, Ваше Високість.
- Це сарказм?
- Зовсім ні.
Відповівши, я різко відвернула голову. Однак я не хотіла закінчити розмову.
- Тоді скажи мені, чому закохалася в мене.
- Ха.... Я вже говорила.
Я глибоко зітхнула і втомилася пробурнила:
- Через вашу красу, мужність, майстерність володіння мечем.
- Що за нісенітниця. Ти думаєш, я сліпий дурень?
Крун-принц виблискував алими очима, спостерігаючи за моїми вдачами.
- Ти дивишся на мене з таким виразом обличчя і хочеш, щоб я тобі повірив?
- Що не так з моїм обличчям?
- У тебе такий вигляд, як ніби ти вляпалася у собачі фекалії.
- ....
Він настільки добре описав мій настрій, що мені було нічого додати. Дивлячись на мене, втративши дар мови, настав перший принц трохи тихіший голос:
- Відповідай чесно. Тебе погрозами змусили зізнатися?
Я замислилась.
"Знаюся, так зійде...."
Не знаю, чому я зморозила таку дурницю в той час, але якщо він досі випитує у мене причину, що мені ще залишається?
- ....
Зустрівшись очима з пильно втупленим на мене крон-принцем, я покірно сказала:
- Мені сподобався ваш колір волосся.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert