- Хе-хе....
Я тупо глянула на нього, то на його індикатор. Зростання інтересу на 3% здавалося неймовірним.
На мене дивилися прищурені очі і широко відкриті ведмежі. Каллісто був схожий на демона з пекла.
- Це смішно?
- Так. Щойно я спостерігав, як скажена собака Еккартів у страху засліплює. Досить смішно.
- Ха. Вам необхідно було погратися з тілом мертвої тварини?
- Не думаю, що це може говорити мені чоловік, який брав участь у його вбивстві.
'Виродок.'
Коли я пропалила його поглядом, зігнувшись руки в кулаки. Мені на лоб раптом впала холодна крапля води.
- Хм?
Громых-.
Небо потемніло. Темні хмари раптово заволокли сонце.
- Дощ.
Крон-принц пробурмотів собі під ніс. Його похмурий прогноз невдовзі збувся.
Кап-, кап-. Кількість падаючих крапель зростала у геометричній прогресії.
- Ще раз дякую, що врятували мене, Ваше Високість. На добраніч.
Я поспішила попрощатися з нашим принцом. Треба було швидко вийти з лісу, поки не почався дощ. Я не хотіла залишатися в цих клятих мисливських степах на кілька годин.
Тоді як я тужила за ногами, він все ще тримав голову ведмедя і пильно стежив за мною.
- Куди ти зібралася?
- До виходу з лісу.
- Скоро піде дощ.
- Тому я повинна вийти перш, ніж він посилиться.
Я була скупа на слова. Він нахилив голову і посміхнувся:
- Леді, мабуть, забула, що ми знаходимося посеред густого лісу, повного диких звірів.
- ...
Проігнорувавши його, я просто продовжувала свій шлях.
'Якби у творців гри була хоч крапля совісті, такий божевільний раптовий квен буде тільки один.'
Я зробила це через такі припущення. Але в цей момент, мене осінило:
(...) (Нагорода: шкіра гігантського ведмедя, 50 балів репутації, зацікавленість [?] +5%)~
"Інтерес [?"?....?"
Я зупинилася. Якщо подумати, хоча я зустріла наслідного принца в "награді" не був записаний саме його інтерес. Тому я не очікувала, що він мене врятує.
'. ...Це означає, що мене може застати зненацька ще один квіст, поки я не вийшла з лісу.'
Отже, якщо в "награді" немає особливої сексуальної мети, існує ймовірність зіткнення з будь-яким головним героєм, окрім успадкованого принца.
'Чорт...'
Думка про те, що я найбільше зустрічаюся з усіма цими людьми, була страшніша за можливу неждане полювання на звіра.
Я встала на місці, наче закопана, буквально сита цим по горло. Потім викинула з кишені тканину, яка мала запасні намистинки, розкрила арбалет і почала вставляти кулі у нього.
Щелк-, Клац-. Щелк-, Клац...
- Що ти робиш?
Крон-принц зацікавлено підійшов до мене.
'Відвали від мене і йди своєю дорогою.'
Я відповіла, подавши слова, що б'ються:
- Як Ваше Високість може бачити, я вставляю кулі.
- Навіщо?
- Про всяк випадок. Як ви і сказали, Ваше Високість, по дорозі я можу зіткнутися з іншою твариною.
- Ха....
Спадок принц приголомшено розсміявся.
- Ти не зможеш впоратися з великою звірею з такою рушницею, леді. Чи ж ви не відчули цього на собі?
- Дякую за турботу, але я сама про це подбаю, Ваше Високість.
Я не хотіла йти з ним, тому рішуче відмовилася.
Все одно від мене вимагається всього лише слідувативестам. Крім того, дикі звірі теж ховаються від дощу, так що для мене це найкращий час.
- Здається, вчорашній інцидент підбадьорив тебе.
Але в очах крон-принца, який не підозрював про мою ситуацію, мої дії виглядали безглуздо.
Твій арбалет - це зброя, якою можна тільки вирубати дрібних звірушок або людей. Він навіть не розрахований на вбивство.
- ...
- Я вже майже бачу, як в цей раз когось все-таки живцем згризає ведмідь. Хіба це не означає, що я повинен піти за леді?
Зверхнє зауваження усміхаючого чоловіка змусило мене нахмуритися. Я була здивована тим, як багато він знав про мій арбалет.
- ....Як ви дізналися?
- Що?
- Що мій арбалет не призначений для вбивства.
- Інтуїція. Варта ж дозволила пронести його до палацу.
Я знову озирнулася на нього.
Ша-а--
Разом з брехнею пролився дощ.
- Ха....
Закинувши голову, я здивовано подивилася на небо.
'Чому мені так не щастить ...?'
План вилізти з лісу до початку здорового дощу повністю провалився. Ліло як з відра.
Я не могла стримати сліз, дивлячись на темне небо. Я ненавиділа дощі.
У той момент, коли я нерухомо застила під струмками води.
Плюх-. Мою голову накрили чимось важким.
- Надінь його і йди сюди.
Раптом, я відчула щось тепле рукою. Спадок принц нагнав мене і обережно схопив за зап'ястя.
- Э-эм....
Крон-принц підвів мене до місця, де залишив свого коня. Він був хитро захований під пишним кроною.
Він поклав відрубовану голову ведмедя над сідлом. А потім і сам схопився на коня, простягнувши мені руку.
- Забирайся.
Вода капала з золотистої волосини. Він встиг промокнути через те, що зняв червоний плащ.
- Якщо підеш сама, ти станеш здобиччю хижаків.
- ...
- Це плащ з водонепроникним покриттям, так що одягай, і поїхали.
Я пустим поглядом витріщилася на протягнуту чоловічу руку. Потім опустила очі на його червоний плащ, який грубо накинувся на мене.
Це було дивно. Ніколи б не подумала, що буду їхати верхи на коні разом з спадкоєм принцем.
- Хіба можна мені.... А що щодо вас, Ваше Високість?
- Миша думає про благополуччя кота? Якщо щось не подобається, йди пішки.
Він відвернув голову, різко відповівши.
'Що, гордість не дозволяє запропонувати двічі?'
Я дуже прокоментувала себе, я поспішно повернула арбалет за спину і натягнула накидку крон-принцю.
Я знала, що в нас велика різниця у рості, але його плащ для мене був як ковдра. Таке, що якби я їхала на коні або швидко бігла, воно б розлучалося за моєю спиною.
- Дякую.
Я міцно зав’язала його накидку і підняла голову, буркнувши вдячність. Рука наслідного принца все ще була простягнута до мене.
У ту мить, коли я збиралася схопити його долоню.
Футь-. Щось з величезною швидкістю вилетіло з лісу.
Вшик-!
І врізалося точно у груди крон-принца.
- І-і-его-ґо!
Злякавшись раптової атаки, кінь став на диби і тонко завився. Моя рука зникла.
- ....Вашіше Високість?
Спадок принц падав з коня на землю. Мої очі, прикуті до нього, повільно широко розплющилися.
- Ваше.... Ваше Високість!
Коли він, нарешті, звалився на траву, я бездумно кинулася до нього. Не розуміючи, що сталося.
Обличчя закривших очі на спадок принца смертельно побледенло.
Він помирав. Моє серце пропустило удар. Мене охопив жах, якого я не відчувала навіть стоячи прямо навпроти ведмедя.
- Ваше Високість! Ваше Високість, відкрийте очі!
Я як божевільна трясла тіло наслідного принца. Але крон-принц не ворушився. З його грудей стирчала довга стріла.
Я боялася. Я була шокована. Це гра. Це всього лише гра. Чому?
З очей виступили сльози. Перша сцена смерті, яку я побачила у своєму житті, позбавила мене здатності тверезо мислити.
- Ваше Високість! Будь ласка, будь-ласка.
- .... Ти занадто галаслива.
На щастя, його повіки торкнулися і червоні очі відкрились.
- Не панікуй. Я ще не помер.
- Ва-ваше Високість!
Я відчула незрівнянне полегшення. І раптом мене озарило - головний герой не може померти.
Але образ Каллісто, який вилучив стрілу, настільки вразив мене, що я дійсно повірила в його передсмертний стан. Я не хотіла бачити, як хтось помирає в мене на очах, скільки б разів закреслила його ім'я у своєму списку.
Наслідний принц слабо мені посміхнувся.
- Амулет, який ти мені подарувала виявився досить ефективним.
Потім він витягнув стрілу з лівої сторони своєї грудної клітки і передав мені.
- Це....
Наконечник стріли застряг у маленькому круглому жоні. Це було не що інше, як золотий амулет, який він вкрав у мене.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert