Мені було дуже ніяково.
'Чому він тут?'
Зустріч з двома чоловіками, окрім дуета Рейнольда і Деріка, була рідкістю.
У розпалі несподіваних і хвилюючих подій його голос звучав тихіше.
- Пенелопа Еккарт.
По задній стороні моєї шиї пробіг холод.
'Це не добре.'
У всякому разі, мені треба було швидко вийти з ситуації. Я поспішно намагалася вирватися з рук Ікліса. Але гарячі долоні, що лежали над моїми кистями, не зрушилися ні на сантиметр.
- ... ікліс?
Я знову вивернула зап'ястя, звезнувши його. Але чим сильніше я боролася, тим більше зростала його хватка.
- Ікліс, відпусти. Мені боляче.
Нарешті, я підняла до нього голову. Сірі очі подивилися на мене.
Вони на мить зустрілися з моїми, після чого їх власник все ж розстелив пальці. Раптом моїм рукам, що позбавили додаткового джерела тепла, стало холодно. Я поспішно вислизнула з його обіймів і привітала Деріка вклоном.
- Що ти робиш?
Але у відповідь мене вдосконалили лише холодного погляду.
'Що це він такий сердитий?'
Недавно Дерік успішно завершив свої справи з лицарями і герцогом. Протягом наступних кількох днів ми майже не розмовляли, і я нічого не зробила за що мене можна звинуватити.
Опустивши очі перед роздратованим Дериком, я слухняно відповіла:
- Я практикувалася в стрільбі з арбалета зі своїм супроводжуваним...
- Схоже, ти й не згадувала стрілок нашої сім'ї.
Виморожуватий погляд зміщався на Ікліса, який стояв позаду мене.
- Ви не можете знущатися над лицарями під час тренувань.
Я дістала Ікліса і захистила його від Деріка.
- І мій охоронець знав про арбалети достатньо, щоб навчати мене.
- Щоб навчати тебе?
Я побачила, що його сині очі висміювали. Шкала над його головою загрозливе застигала. Але мене більше лякало його стрімке кам'яне обличчя, а не індикатор інтересу.
Дерік презирливо дивився на мене, то на Ікліса.
- Тобі бракує здорового глузду для елементарного - привітати своїх однолітків, чого ти можеш навчитися?
- Мені не личить, і тому я просто намагаюся трохи освоїти стрілянину перш ніж їхати на змагання, перший молодий пан.
Я не почувалася задіткою, бо не робила цього.
- Якщо вам не подобається, що я використовую поле, я кудись піду.
- .......
- Ходімо, Ікліс.
Я спробувала ретируватися, взявши з собою Ікліса. Вона пішла повз Деріка, а потім. Хвати-.
- Куда.
Зупинилася, схоплена за руку.
Я здивовано озирнулася і побачила, як він зблід.
- Я навчу тебе, якщо тобі потрібні такі настанови.
- ....Так?
- Ти.
Він раптово відвернувся від мене і втупився на Ікліса.
- Якщо у тебе більше немає занять, повертайся до себе.
Я не мала права говорити щось про зухвалий наказ Деріка. Хоч би як ви писали про те, що я приведу його і зроблю своїм ескортом, Ікліс все одно зміг взяти участь у навчанні лише завдяки негласне розв’язанням Деріка, лідера.
Як і в будь - якій армії, лицарі родини Еккарт були надзвичайно виконавцями. Так що я подумала, що він повернеться в свою кімнату.
Але замість того, щоб піти, Ікліс обережно взяв мене за зап'ястя, поставивши арбалет на руку Деріка, якою він мене зловив.
Моя пані хоче, щоб я її навчив.
І відповів, нахиливши голову набік.
'Що з ними не так?'
У цій незручній ситуації, з обезсиллями руками, мені залишалося тільки дивитися на них тремтячими очима.
Коли Ікліс почав бунтувати, Дерік розгнівався.
- Хтось тут насмілювався навчати інших, будучи рабом?
- Імперська армія також зазнала нищівної поразки в Лівійській битві з військом Дельмана.
Від відповіді Ікліса в мене відпала щелепа. Це була відверта провокація.
Я почала відчувати на собі сильний погляд шкіри. Не знаю, чий.
Мені б хотілося, щоб вони залишили цю тему і мирно розійшлися...
Але коли я спробувала вирвати обидва зап’ястки, жоден з них не шепохнувся.
- Дельмана?
Дерік, який мовчки дивився на Ікліса, раптом зігнув куточок рота в усмішці.
- А.
- .......
- Країна жалюгідних злобних дикунів, яка була передана дрібними союзними державами і стерта з усіх карт за один військовий похід?*
* Раніше Дельман, звичайно ж, був містом. Хоча, можливо, це просто однойменна столиця країни Дельман.
Ікліс значно зменшив мою зап'ястя.
'Вони зараз порвуться!'
Я дивилася на двох людей з тривогою в очах, неспроможна навіть вдихнути.
Чесно кажучи, я дуже сподівалась, що Ікліс нічого не скаже. Тому що в Імперії, у будь-якому випадку між їх з Деніком соціальними статусами нескінченна прірва.
Проте, незважаючи на моє бажання, Ікліс відкрив рот, не зводячи очей зі свого опонента.
- Тоді давай, полюбуйся, як цей жалюгідний дикун вчить вашу єдину леді тримати арбалет.
- Наглий сопляк...
У Дерика прямо обличчя перекосило від презирства. Полоски над їхніми головами почали небезпечно блукати. Мене охопило занепокоєння.
Якщо це один із епізодів, де вони конкурують, я впевнена, що буду єдиною пострадалаю.
Я затамувала подих, прикидаючи, чи не розірву мене на дрібні шматочки, якщо я зроблю тактичний відступ без надійного приводу, але скоро не витримала.
- Припиніть! Досить!
Я голосно гукала, приклавши всі сили, щоб струшувати руки цих двох. Через неуважність самців, які йшли на бій, вони змогли безпечно повернути свої кінцівки.
А на випадок, якщо мене знову захочуть схопити я схрестила руки біля грудей.
- Я йду. У мене раптово зникло бажання займатися.
Потім повернулася до Деріки і швидко повідомила його про свій догляд.
'Нужно терміново валити звідси.'
Я звільнилася від них і спробувала втекти з очей закоханих цілей. Мабуть, через незручність моєї поведінки вони відразу намагалися зловити мене.
- Пенелопа.
- Пані.
Навіть Ікліс, що здавалося маловірним, кинувся до мене. Я прищурилась і холодно обсадила його:
- Не йди за мною. Я повернуся до своєї кімнати сама.
Хоч я і говорила з Іклісом, насправді ці слова були призначені Дерику. Тому що він міг вв'язатись за мною у особняку.
'Якщо хочете битися, забирайся звідси і не втягуйте у це мене!'
- Що ж, прощаючи.
Про всяк випадок - якщо ця пара захоче побігти за мною - я змилася з тренірового майданчика максимально швидко.
Я відчувала нестерпний погляд на своє затилку. Тому чим сильніше віддалялася від них, тим швидше ставали мої кроки.
- Ох, чорт візьми....
Вийшовши на стежку, я тихо зітхнула і озирнулась. На щастя, мене ніхто не переслідував. Тільки тоді я ризикнула знизити темп.
- Фух... Я мало не померла через нічого.
Мої погані передчуття завжди збуваються. Озноб, який недавно не давав мені спокою, відвідав мене знову і я затремтіла.
Перебуваючи у змішаних почуттях, я безпорадно пробурмотала і сміялася над цією ситуацією з арбалетом:
- Яка ж радість, що мені вдалося віднести ноги неушкодженою...
Невідомо, пішли ті двоє або почали бійку. У будь-якому випадку, тепер це більше не має значення. Гадаю, втрата інтересу мені не загрожує, бо мене там навіть немає.
'Просто прошу герцога найняти мені особистого інструктора по стрільбі і буду тренуватися на задньому дворі в гордому самоті.'
Я знову перейшла на крок, сто разів пообіцявши собі поки не наближатися до герцогського спадкоємця.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Радійте - перерва закінчено, і тепер я буду поступово повертатися до далі графіку _(:3 ae)_ (Але мені так ліниво....)
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert