- Л-леді!
Коли я дісталася до особняка Еккарт разом з Екліпсом, то вже настав ранок.
Коли я заздрю, до мене прибігли палаци й Емілі.
- Леді Пенелопа. Де тільки...
- Куди ви пішли посеред ночі!
Емілі запитувала, підвищивши голос, коли палац замучився.
Я зрозуміла, що завдання "незамітно провести Екліпса" не справджується.
- ....Батьку теж знає?
- Звичайно! Це був такий шум! Обидва молоді пани разом з лицарями висунулися на ваші пошуки, а ще вночі приходив работорговець!
Почувши Емілі, я плескла себе по чолі.
Цей виродок работорговець сумнівався в моїй особистості і вирушив за платою з першими променями ранкового сонця. Ще до того, як прийшла я.
І якщо Дерік і Рейнольд зробили таке...
'Чорт.... Я не повинна була брати цих двох з собою.'
Емілі вже проштовхувала мене через ворота.
- Швидше заходьте, леді. Поспішайте!
- Леді. Хто це?
Дворецький перешкодив шляху Екліпсу, що йшов за мною в особняку.
- З цього моменту він мій особистий охоронець. Приготуйте для нього кімнату і відведіть в неї, щоб він міг відпочити.
- Л-леді! Це ....!
Розглядаючи Екліпса з ніг до голови, палац був обурений.
- Ви не можете цього зробити, леді! Не можна допустити, щоб невідомий нам чоловік став...!
- Дворецький. З того випадку минуло лише кілька днів, але ти вже не сприймав мене серйозно.
Я звіроподібно втомилася і тому була вкрай чутлива до подразників.
Прямо зараз я мріяла впасти в ліжко, але спочатку треба було переробити гору роботи. У мене немає часу сваритися зі слугами.
- Попрошу тебе виконати все в кращому вигляді, щоб Екліпсу було зручно.
- ... Пойняв, леді.
Дворецький вклонився без іншого вибору.
Після "прошу тебе" - могла бути погроза. Але, на мою велику радість, все закінчилося ще до того, як мені довелося погрожувати йому.
У той момент, коли я переступила поріг.
- Эй! Ты...!
Рейнольд, що ходив по кімнаті коломи, помітив мене першим.
Герцог, що сидів у своєму кріслі, після вигуку Рейнольда несподівано встав.
- Пенелопа!
- ... батько.
Під його гострим поглядом я була змушена відступити на пару кроків.
Герцог, здається, хотів крикнути на мене, як Рейнольд, але стримався. Замість цього:
- В мій кабінет, зараз же.
Важкий подих зірвався з моїх губ, поки я спостерігала, як герцог йде.
'Хах-х. Як мені вибачатися цього разу?
Все це було просто щоб я змогла отримати Екліпса.
Я ображалася на Екліпсу, але без слідства розтанулася скарга.
[Інтерс 18%]
Я повинна тримати себе в руках. Він єдина надія, що в мене є.
Тим часом, Екліпс був виявлений Рейнольдом, і останній в відверти пробурчав:
- Що цей жебрак тут робить?
- Екліпс, йди за палацом.
Поквапилася і змовила я, боячись, що це може перетворитися на скандал.
- "Зледь за палацом", що за маячня! Це особняк Еккарт!
У Рейнольда було таке обличчя, ніби він багато чого хотів сказати мені зараз.
Але він не став продовжувати, оскільки, можливо, розумів, що мені потрібно негайно пройти в кабінет герцога
Те саме стосувалося Екліпса. Він відкрив рот, ніби бажаючи щось вимолити, але нічого не вимовив.
- Поквапся. Будь хорошим хлопчиком.
Я проігнорувала те, що він хотів щось сказати. Зараз у мене немає на це часу.
Емілі, передала маску на руках і я попливла за герцогом, що нещодавно пішов.
Клац-. Як тільки зайшла в кабінет, я почула сухий і різкий голос.
- Пенелопа Еккарт.
- Так, Отче.
Я пристойно стояла навпроти нього.
- Починай пояснювати все від початку до кінця.
Тон герцога був важким і холодним як лід.
Звідси мені не було видно його обличчя, тому я трохи розгубила впевненість в тому, що вийду сухий з води.
Мені буде байдуже, якщо моя репутація впаде, але тільки якщо це не вплине на інтереси двох братів.
Я трохи поміркувала над цим, тому вирішила спробувати метод.
- .... Я приношу свої вибачення за те, що вийшла на вулицю, навіть не повідомивши про це вам, батько.
- В останні дні я постійно чую від тебе ці слова.
Це спрацювало в перший і другий раз, але на третій щось пішло не так.
Я втратила слова.
- Ти так щиро вибачалася, але насправді нічого з цього не зрозуміла. Про що ти тільки думаєш.
- Це...
Я прикусила нижню губу і сказала те, що герцог завжди хотів почути від Пенелопи
- Клянуся, я не зробила нічого такого, що могло б зганьбити цю сім'ю, Отче.
- Я не спав всю ніч, чекаючи тебе, щоб послухати ці слова!
Бах-! Герцог вдарив кулаком по столу, відразу після того, як я домовилася.
- Ік....
Я подавала повітря від подиву.
Він завжди залишався в незнанні, щодо Пенелопи, так що це перший раз, коли герцог так розлютився. Мене перестрашувала така несподівана реакція.
'Що мені робити!'
Мій розум спорожнів.
Я вже і сподівалася, що просте вибачення тепер прокотить.
- Перейдемо відразу до справи, Пенелопа Еккарт. Чому ти вийшла на вулицю без єдиного охоронця, в темний час доби?
Герцог глибоко зітхнув, коли я не дала відповіді, в страху застигши як бовван. Потім він поставив подібне запитання, але м’якше тоншим.
- Що з тим работорговцем, який прийшов сьогодні вранці? Що сталося за одну ніч?
Я непомітно видихнула.
Більше не було сенсу просити вибачення.
- Я хотіла подивитися на фестиваль.
- Чому ти таємно пробралася вночі? Якщо ти хотіла вийти, могла б просто попросити в мене дозвіл!
- Я не думала, що ви його дасте.
- ... Що?
- Ви ніколи не дозволяли мені виходити на зовнішній світ, якщо це не було якимось офіційним заходом.
Це було правдою. І це була ще одна причина, чому я ходила шукати таємний прохід у минулі дні.
У грі Пенелопа завжди була або на території особняка, чи ввечері.
Я не знала ніяких подробиць, але це помітила відразу ж, як тільки повернулася сьогодні в особняк.
Він завжди був у полі.
Її цілодобово тримали в особняку і ніколи не випускали, тільки якщо для неї не прийшло особливе запрошення.
Ось чому у Пенелопи не було особистого охоронника, в той час як всі інші благородні леді їх мали.
Він просто не був потрібен, адже вона завжди була в особняку.
- .......
Якийсь час герцог мовчав.
Тільки через кілька секунд він тихим голосом попросив мене продовжити.
- ...довше.
- Потім я випадково зіткнулася зі своїми братами. Вони зупинили мене, але я благала їх піти зі мною. Ще тому, що я не хотіла турбувати сплячих лицарів тільки через те, щоб мені потрібен охоронець.
- .......
Ми разом ходили по фестивалю, але потім натовп людей, які йшли за парадом розлучив нас. Я потрапила в погану перевулку і мало не потрапила у халепу, наткнувшись на одного поганого дворянина.
- ....Ч-що!
Герцог раптово схопився зі стільця.
- Хто це був! Хто посмів...!
- Я була занадто налякана, щоб розглянути, ким був той чоловік.
Його реакція здивувала мене знову. Мені чомусь здалося, що трапиться щось неприємне, якщо я не скажу йому, хто це був.
- Я чула тільки, що він сказав Клері....
- Клері. Клері, кажеш.
Я думала, що на все життя загадаю його як "свина", але герцог вирішив по-іншому, знову і повторюючи це ім'я, наче вирізуючи його у своїй пам"яті.
Боячись того, що він може зробити потім, я швидко додала:
- А потім мені допоміг Екліпс, по щасливої випадковості проїжджаючи повз.
- ....Екліпс? Це той, якого ти привела сьогодні?
- Так. Екліпс тоді втікав з невольничого ринку.
Почувши слово "невольничий", герцог насупився. Я відразу ж продовжувала:
- Мені сказали, він дворецький з пащої країни.
Його обличчя відразу ж розглянулося. Це змінило мій погляд на цю справу.
- Екліпса зловили, поки він виручав мене. Але мені пощастило мати з собою чек, що ти дав мені і гудзику брата Деріка, тому я викупила його у работорговця.
- За 100 мільйонів золотих?
- Я не могла кинути в біді того, хто врятував мені життя.
Те, що я йому сказала, відрізнялося від того, чого насправді не було, але те,що Екліпс врятував моє життя правдою.
Точніше, він врятує моє життя в майбутньому.
- Я дав тобі чек не для того, щоб ти купила раба.
Сказав герцог, не приховуючи люті в голосі.
- Дитинко моє, скільки платтяв ти плануєш купити, якщо навіть просиш чек?
Його сміх, коли він давав мені квитанцію, ще був свіжий у моїх спогадах.
- Але його спіймали і забрали на рабський ринок через мене.
- ...
- Як я могла не повернути рятівника свого життя, що знаходиться в складній ситуації, борг, особливо коли моє прізвище - Еккарт? Навіть дикий звір знає, що...
Прямо тоді.
Хлоп-!. Двері кабінету відчинилися.
А за нею стояв не хто інший як...
- Ты, просто...!
.... Дерік. Він виглядав блідим і схотів.
- Де ти була.
Він увійшов широкими кроками, зі страшним обличчям дивлячись на мене.
- Б-брат.
Паникуя в душі, я зіскочила очі на герцога, подивитися на його ставлення до того, що відбувається.
Але герцог ніяк не відреагував на це, зробивши вигляд, що нічого не сталося.
- У столиці немає місць, яких я б не об'їхав. Ми шукали тебе всюди, навіть обступили квартал червоних ліхтарів! Думали, що тебе могли викрасти якісь работорговці!
- .......
- Думали, що тебе....!
Кричав Дерік, схопивши мене за плечі.
Я ніколи не бачила, щоб у нього був такий вираз обличчя.
Це мене дуже збентежило, але коли я підняла очі на полоску над його головою, то стала ще сильнішою.
[Интерс 13%]
« Що відбувається. »
Мені пригадався обличчя Дерика, яке у нього було, коли нас повністю розділила юрба.
- Пенелопа!
Ця відчайдушна гримаса, коли він намагався знову зловити мою руку.
Дерік ненавидів Пенелопу, настільки, що слова "ненависть" було недостатньо, щоб висловити його всю огиду. Я можу судити про це по тому, як падав його інтерес в грі, коли Пенелопа називала його "братом".
Ось чому я ніколи навіть не думала проходити рут Деріка.
Я буду вдячна, якщо його інтерес не досягне негативних значень.
Тому мені не потрібно було думати, через що він сам на себе не був схожий, коли я бачила його останній раз на фестивалі.
'... Але чому?'
Я прожгла поглядом Дерика, потім шкалу інтересу, після знову Деніка і навіть забула про герцога.
Але чому в тебе таке розпачливе обличчя?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert