Ви знаєте, коли Дамбльдор сидів за столом вип кімнати одного з найелитніших ресторанів косого перевулку, я чомусь ледве міг повірити в те, що переді мною сидить той самий Дамблдор. Ну ось не асоціювався у мене директор з такими місцями, та і його поведінка декілька вибивалося з тієї норми, що він зазвичай демонструє на людях... Я в якийсь момент навіть запідозрив, що переді мною знаходиться не найкращий актор під перевертанням, але швидко відкинув ці думки.
Банально через те, що магічну силу директора було складно з чим-небудь сплутувати. Та і маленькі відмінності в такому звичному образі дуже швидко стали зрозумілими, Дамбльдор у кой-то вічно був серйозним. Настільки серйозно, що навіть його образ доброго дідуся вся Англія відійшов на другий план. І це трохи лякало, банально через те, що навіть при спілкуванні з міністром Фаджем директор не змінював своєї звичної поведінки...
Але я швидко справився з раптовою спалахом страху, так і не показав зайвого хвилювання ні обличчям, ні рухами. Так, контролювати мікро міміку власного тіла - це ще заняття, навіть з метаморфізмом. Але в результаті, саме ця здатність приховувати свої наміри, емоції та думки у всіх можливих діапазонах і дала мені відчуття спокою. Можливо навіть, що саме через мою зосередженість на « покриттях» директор зробив кілька неправильних вибори на наш з Дельфовою рахунком і почав розмову саме з нею...
Що мене повністю влаштовувало, хоча мені здавалося, що я придаюсь до Дельфіна. І нехай на практиці лінія розмови директора це навряд чи сильно змінилася, адже він все одно продовжував приділяти нашій парі однакову кількість свого часу... Але я в якийсь момент все одно виявився банальним глядачем, що спостерігав за розшарковуванням двох магів. І це можна було вважати поразкам директора.
Оскільки я недооцінювала його, він дозволив мені вільно аналізувати власні дії, слова, міміку і визначати хоча б зразкові наміри нашого директора. І нехай в іншій ситуації мало б на що впливало, адже Дамбльдор дійсно досвідчений політик і оратор, який чудово контролює кожне своє слово... Але вже через кілька хвилин розмови у справі, коли директор і Дельфіна почали обговорювати нове відродження лорда, а також наслідки яких воно несе для кожної сторони, я зрозумів одну дуже важливу річ: в директора є лише одна проблема, яку він не може вирішити власними силами...
І що досить іронічно, проблема ця в точності збігається з такою у Тома - наш старий не мав грошей для бачення війни. Так, сам по собі директор не був бідним і часто його репутація заміняла будь-які гроші, але цього все одно мало щоб забезпечити всі потреби свого "Ордена фенікса". А про цю організацію я знав не мало завдяки пам'яті того самого Пітера. І цього достатньо, щоб точно сказати, що ця організація несла за собою лише величезні збитки.
Власне, та ж проблема була і у Пожирачів смерті, ось тільки ті, в разі перемоги Тома під час минулої війни, могли розраховувати на дійсно солідний кушеток. Члени ордену фенікса навіть після перемоги в минулій війні дай бог щоб залишилися при своєму. Єдине, що можна було винести з цього ордену - це зв'язки і маленькі подачки директора, які не були такими вже й часто...
Все це я і розповів Дельфіні через ментальну зв'язок, яку навіть директор навряд чи зміг би виявити. Банально через те, що подібні взагалі складно виявити, особливо без прямого вторгнення в розум одного з користувачів даного зв'язку. І нехай ризик того, що директор подолав всі захисту жінки, все ж був, але я вважав його мінімальним. Тим більше що мої спостереження і інформація в цілому була зараз дуже вже потрібна леді Грінграсс ... Тей було нелегко розмовляти з такою небезпечною людиною, як Дамбльдор.
Я не хотів втручатися в розмову, але мені було важко це робити. Роль « придаток» до леді Грінграсс, в деякому розумінні мені ідеально підходила, дозволяючи використовувати свій вік і "малий життєвий досвід" з максимальною віддачею. У всякому разі, я себе не вимучував, щоб показати свій розум, спостережливість і здатність дуже швидко порівнювати факти... Адже саме чогось подібного директор і повинен був від мене очікувати, особливо якщо згадати наші минулі розмови.
Можна навіть сказати, що я опинився в ідеальній для себе ситуації, ховаючись у тіні леді Грінграсс, але і не дозволяючи тій затьмарити мене повністю. А те, що директор не дуже то й поспішав з переходом до конкретних питань - неважливо. Тим більше, що підсумкова пропозиція директора, з підсумку, не стала великою несподіванкою... Хоча мені все одно подібне речення з боку директора здавалося трохи абсурдним. Занадто... Логічним було те, чого від директора я дійсно не очікував.
Так, директор здав те, чого я від нього... Не те щоб не очікувати, але так до кінця і не міг повірити, що Дамбльдор зробить це. Ага, він, переповнений тріумфом моменту, запросив нашу парочку в свій орден фенікса. Навіть офіційне запрошення на жовтий, далеко не найнижчим, пергаменті нам видав, для більшої ваги своїх слів. Ось тільки нам на всю цю мишуру було щиро плювати, для нас головне було зрозуміти підноту даної ситуації... І що від нас, як від членів ордену можуть вимагати.
- Вибачте, директоре Дамбльдор, але прийняти таке запрошення відразу ж ми не можемо. - На кой-то повіки взяв я ініціативу на себе. Просто відмова у виконанні Дельфіни могла здаватися надто категоричною. Я ж, як "Тінь" леді Грінграсс мав далеко не настільки великим голосом в очах директора, щоб мій відмова сприймав надто серйозно. І навіть те, що Дельфіна відразу підтримала мене в моїй відмові, все одно ні на що не вилягало. Мені здається, що я все одно не відмовлюся від нього.
- Не зрозумійте нас неправильно, але перед таким серйозним кроком ... До нашої співпраці, ми б хотіли знати хто... відповідальності будуть у нас, як у членів ордену, і які переваги ми отримаємо, будучи членами певного ордена. - Акуратно, коли вона тримає паузи і правильно розставляє акценти, пояснює Дельфіна. Таким чином переходячи дійсно до суті сьогоднішньої розмови — торгів...
Те, що цей торг може відбутися, мабуть, стало зрозуміло майже на початку розмови. Директор від самого початку дав нам зрозуміти, що він настроєний на співпрацю з нашими поколіннями. Така ж дружба проти спільного ворога, що є рідкістю серед аристократів і звичайних магів. Тим більше, що ворог в даному випадку більш ніж серйозні, дійсно здатний змусити старих ідеологічних противників об'єднатися.
Добре, коли ми отримали нашу хоча б непряму згоду, а слова Дельфіни саме так і було вважати, директор не став якось юлити або ходити навколо да близько. Прямо заявив, що готовий допомогти будь-якому члену ордену, покайся той у небезпеці, ніж і підвищив цінність свого запрошення в кілька разів. Банально через те, що якщо я хочу повернутися в Хогвортс цього року і спокійно доучитися на п'ятому курсі, то захист даного старого, навіть якщо вона й буде існувати лише на словах, дуже і надзвичайно цінною.
Так і те, то у ордену нашого директора не було скільки або серйозного статуту, один лише стандартний контракт про розголошення, який цілком собі можна було розірвати при наявності потрібних спеціалістів, дуже і дуже серйозний плюс. По суті, ми входимо навіть не до ордену, а у банальне об'єднання магів, що готові протистояти відновленню Темного лорда. Навіть сам Дамбльдор є лише формальним лідером цього ордену, оскільки кожен член Ордена може відправити нашого директора на довгий час. Особливо якщо причини для такої дії дійсно серйозні... Підкорення директору Хогвортсу банально не було ніде прописані, а про такі речі як магічний контракт і мовлення нічого не йшло.
Так що так, з цього боку вступ в орден не могло нас серйозно відштовхнути ... Підвоє крилаться лише в « поверховому проханні» директора. Просьбе, яка за фактом і є умовою для нашого вступу в орден... І яку треба буде окремо обговорити з Дельфіною, добре, негайної відповіді директор від нас не вимагав. Він розуміє, що його « просьба» може відштовхнути нас.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda