У родовому менарі Грінграсів було відразу кілька омутів пам'яті, що і не дивно, в таких артефактах дуже зручно зберігати спогади для нащадків, так що з переглядом вивантажених мною спогадів не сталося. І нехай Дельфіна все ще відводилась до мене з деякою опаською, а також прихованою агресивністю, але це не зупинило ту інформацію від перегляду спогадів. Правда, мене та до себе в цей момент не підпускала, залишивши наглядати за дівчатами...
Від самого початку я дав сестрам зрозуміти, що розмова з їхньою матір’ю може бути трохи напруженою. Отже, кілька зважений стан своєї матусі ті сприймуть більш-менш нормальним, нехай і намагалися вивчити з мене більше інформації про те що відбувається ... Я не збирався розголошувати подробиці нашої розмови з Дельфіною. Якщо жінка вважатиме своїх дочок гідними мати цю інформацію, ті і так все дізнаються. На це я і впирав, при розмові з ними.
Добре, що ця розмова тривала недовго. Дельфіна дуже швидко впоралася з тим, щоб переглянути вив'яті мною спогади... Хоч би як там було, мої припущення свідчать про те, що ментальний маг з Дельфіни не є найгіршим. Не думаю, що та вирішила подивитися спогади, які я отримала від неї, і тому об'єм інформації, яку я їй надав, був перепрацьований менш ніж за півгодини. Дуже поважно і дуже гідно...
- Я можу бути впевненою, що... щура не обдурила тебе, підтасовуючи власні спогади? - Хмура озирнувшись, і впившись поглядом у моє обличчя, стрімголов запитала жінку. І я навіть розумів ту, адже процес захоплення цих спогадів я не розкрив, а інформація була... Складно доказуем. Деякі сім’ї також сильно вибивалися з того образу, що протягом століть ці родини будували навколо себе.
- Саме від щурів я дізнався про ваш маленький секрет. - Сухо посміхнувся я, спостерігаючи за тим, як дівчатка залишають кімнату, під злегка злим поглядом матері. Дельфіна, мабуть, не дуже раділа, що вони почули хоча б частину нашої розмови. - До того ж... У своїх навичках я не сумніваюся. - Резко змінив я склад розуму, обрушивши на розум Дельфіну потужніший ментальний тиск... Чого виявилося більш ніж достатньо, щоб додати ваги своїм словам.
І нехай моя поведінка можна було розглядати як атаку, в основному через те, що її тиск ментальні маги використовують у якості атаки за багатьма противникамами, коли немає можливості сформулювати могутній напад на один конкретний розум. Але це не збентежило жінку, нехай та й стрілила в мене відверто злим поглядом... Розумієш, без моїх артефактів я міг би позбавити її свідомості. Просто за рахунок несподіваності та сили цього прийому у моєму виконанні.
- Повірте, Дельфіна, існує не так вже й багато магів, що здатні сховати від мене свої думки і пам'ять. - Одного разу навіть лагідно посміхнувся я жінці. - Та й не став би я розкидатися невизначеною інформацією, особливо коли мова заходить про відродження Темного лорда. - Добавив я, рятуючись про напускну веселість.
- Ти боїшся лорда? - Без будь-якої здівки, запитала мене жінка, ледь помітно стиснути руку на якій і знаходиться мітка.
- Так. І ви повинні розуміти чому. Все ж, найвищий лич з магічною силою і знанням Темного лорда - це дійсно жахливий противник. А якщо згадати про його хрестаржі... Стає дуже сумно. - Так само серйозно відповів я, розуміючи, що починається серйозна частина наших переговорів. - До того ж, я після допиту Пітера не вбив того, вирішивши його руками зашкодити Лордові... Ось тільки прорахувався, щура умудрилася якось зняти Імперіо або, що швидше, йому хтось допоміг це зробити. - Додав я, щоб остаточно позначити свою позицію в даному питанні.
- Дурень. - Сама-себе кивнула жінка, змушуючи мене трохи зла вздринути брови. - На анімагів погано діє Іперіо. Після парочки обертів ті, як правило, скидають його. І в цьому випадку навіть зілля не можуть допомогти. - Зрозуміла для мене жінка, а я дійсно відчув себе дурнем... Просто через те, що не знав такої інформації про анімагах. Мене це не дуже цікавило, просто тому що анімагія надто ускладнює розвиткові метаморфізму, та й в тварин я перекидатися ніколи не хотів...
У метаморфізмі існує своя « проблема», коли метамфорт може пристосуватись до певних умов. Правда, на відміну від справжніх анімагів, рефлекси і інстинкти, що перейшли магу від його духа-живоного, метаморфи повинні розвивати самостійно. Але це так, дрібниця. Тим більше, що мені дійсно не до чого такі ці здібності. Максимум, я коли-небудь хотів би мати форму якогось комахи, щоб мати можливість змотуватися з того ж Азкабану, випадкові що...
- Не знав даної фішки анімагів. - Легко потиснув я плечима, дійсно швидко заспокоївшись. Все ж я завжди знав, що неможливо все передбачити. А урок з цієї ситуації я вже витримав, щоб і далі себе накручувати. - Але зараз це і не важливо. Головне, що Темний лорд відтепер в будь-якому випадку мій ворог. Ворог, якого я дуже хочу знищити. - Змінив тему я, повертаючись до своєї головної мети — отримати Дельфіну в союзники.
- А тебе не бентежить, що я так-то колишня Пожирачниця смерті? - З легкою посмішкою на губах запитала мене жінка. При цьому я бачив, що на самому ділі для неї це питання означав дуже і багато. Та та взагалі не розуміла, навіщо я прийшов до неї з усією цією інформацією, відмінно знаючи, що через свою мітку Темний лорд здатний зробити зі своїм послідовником дуже і багато чого.
- Ні. - Не міняючи свого брутального тону, відповів я. - У мене є спосіб позбутися вашої мітки. - Сказав я, збираючись зробити свою пропозицію... Але насправді це була стальна вада жінки, яка зомкнулася на моїй шиї. При цьому я, через свою недбалість навіть не помітив той момент, коли жінка зробила ривок в мою сторону ... Це називається невчасно кліпнув.
- Не зли мене навченаш. - Буквально прошила мені в обличчя жінка, вставаючи у м'який диван і нависаючи наді мною ... Я десятиліттями намагалася позбутися цієї гидоти на своїй руці, але нічого не вийшло. А ти кажеш мені, що у тебе є спосіб знищити цю тричі прокляту мітку!? - Роздираючи своїми нігтями шкіру мені на шиї і мало не ламаючи шейні хребці, знову запитала в мене Дельфіна. При цьому магія жінки буквально злякалася, давши на мене і змушуючи волосся самій леді Грінграсс розбеститися в повітря.
- Так. - Абсолютно спокійно відповів я, ігнорую тиск у себе на шиї і легке нестачу повітря. - Тільки за свою грубість тобі в будь-якому випадку доведеться відповісти. - Тепер вже спалахнув я, різкий і потужним рухом буквально злітаючи з дивана... Настав час, коли Дельфіни не могли відреагувати на мої дії. От тільки я не збирався бути настільки ж ніжним з нею, як та була зі мною... Я навіть і не подумав тримати свою силу одним ударом звівши праву ключицю жінки в купу костяних осколків, що розривали тіло чари.
Моя рука, що стискає мене за шию, відразу ж висіла батогом і збивала мій погляд на леді Грінграс продовжував наш невеличкий конфлікт. Ось тільки я не збирався зупинятися на досягнутому, ілюструючи магічніиці, чому метаморфорів так боятися підпускати до себе інші маги. Та і трохи принизити занадто вже шалену некромантку я був просто зобов'язаний, повторивши її ж прийом з завоюванням шиї.
Ось тільки в моєму випадку, я не просо як слід придушив жінку, поставивши обличчя Дельфіни різко поблуднути, Я ще й магію паралічу з тієї дав що є сил. Просто щоб ця жінка не вирішила мене проклясти на хвилі жаху, що захлестнув свідомість жінки, варто було тільки втискувати ту у найближчий мур... Сильно так втискувати, всім тілом.
Мда... Де-небудь туди повернули наші переговори. З іншого боку, я в будь-якому випадку не міг пробачити цій особливій подробиці подібну жорстокість у мою сторону. Сумніви в моїх силах - ще не причина кидатися душити мене. Нехай навіть мої слова і зачепили ту ж саму людину... Ще раз так, не очікував я подібного від чарівної жінки рівня теперішньої леді Грінграсс. Потрібно якось вирішити цю ситуацію...
А то вже починаю жаліти про свої вчинки. Втискати тіло жінки в стіну явно не варто було ... Дельфіна, звичайно, не приваблює в красу до Нарциси, але після нещодавнього стресу мені і відчуттів від її тіла могло схопити. Добре хоч прокляття не дає про себе знати, а то все вийшло б взагалі сумно.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda