Як і очікувалося, в його справі було повно записів про поранення.
« Боже мій, — здивувавшись, я закрив його справу. Моє серце шалено тряслося.
Це... Це точно було неправильно. Якби я прикинувся, що не бачив його історії і просто рухався б далі, він би дійсно скоро загинув. У цей момент я згадав про те, що я заявив у переговорній.
Мисливці ставили свої життя на коні заради звичайних громадян, але хто ризикував своїми задля цих самих мисливців? Я на автоматі кивнув. Вперше з того часу, як я почав працювати на Асоціацію мисливців за останній рік або близько цього, я нарешті знайшов собі потрібну роботу.
Спершу я знайшов старшого співробітника. На жаль, ні мій прямий керівник, ані навіть лідер того керівника не хотіли влізти у питання, яке б принесло одні проблеми.
Отже, мені довелося шукати начальника відділу "підтримки".
— Сер, це питання про життя людини, — відповів я. — Якщо ми будемо так уникати проблем, вона не вирішиться сама по собі.
Начальник влаштував обличчя глибоко стурбованої людини. Звичайно, молодший співробітник швидко перетворився з добре вихованого хлопця, який без жалості випрацьовував мене.
Але я не перестав вимовляти те, що треба було сказати вголос.
- А що, якщо цей мисливець загине під час рейди? Що ми тоді скажемо його тим, хто вижив? — Не міг заспокоїтись я.
Вам не варто говорити щось настільки сумне...
- Ось як життя мисливця Сон Джин Ву в небезпеці, сер. Прошу Вас, погляньте. Це його запис про прийом у лікарні. Те, що він викрадав життя до цих пір — це чудо.
—... - Якийсь час начальник мовчки вивчав дані, які я приніс. Потім він голову. - Тобто, Ви кажете, що нам потрібно зробити щось як Асоціації і змусити містера Сона Джин Ву залишити цю професію, так?
— Так, сер, все вірно.
Тому що він би точно загинув, якби продовжив виконувати обов'язки мисливця.
я сподіваюся, що ти знаєш історію цього мисливця, поки говориш мені це.
Я кивнув. Його мати була ухвалена в реанімації. Я знав, що без допомоги систем життєзабезпечення вона б не досягла наступного дня.
Я також знав, що він працював на Асоціацію, щоб оплачувати лікарняні рахунки.
— Но сэр! Пацієнти, уражені хворобою Вічного Сона, ніколи не прокинуться. І, звичайно ж, ми не можемо дозволити живій людині крокувати в могилу заради мертвого, хіба ви не згодні?
Навіть тоді незліченна кількість людей померла через хворобу Вічного Сна. Це було дійсно сумно, але ми не могли продовжувати ганяти його по смертельній небезпечній пастках знову і знов заради життя матері. Нам потрібно було врятувати хоча б його.
Хоча мій начальник намагався переконати мене, я не відступився від свого рішення.
Зрештою начальник поступився:
— Ладно, ладно.
Моє обличчя миттєво ожило, на що він також додав:
— Тільки Ви будете особисто відповідати за те, щоб переконати мисливця Сона Джин Ву. Якщо він добровільно вирішить припинити, тоді ми так і зробимо.
Тоді я вже вирішив це для себе. Звичайно, я ніколи не тішив себе думкою про те, щоб примусово вигнати хлопця без його відома.
Хоч я, напевно, вставав перед найбільшою бар'єрою...
— Я розумію.
...Я все ж з повною рішучістю обличчям кивнув своєму начальнику.
Серйозно, коли ще в житті я був так залучений у що-небудь? Я приготував стільки даних, що сам почав задаватися цим питанням.
Це було не потім, щоб дати велике оголошення перед вищими або щоб пройти складний іспит. Ні, все це було лише для того, щоб переконати одного-єдиного мисливця на ім'я Сон Джин Ву.
"Йому двадцять три роки... Він молодший за мене на шість років."
Завдяки тому, що я старанно готувався до цієї праці, у мене з’явилося відчуття впевненості в той день. Так, я мав багато доказів і записів про те, як він заганяв себе прямо в лапи смерті. А цього було більш ніж достатньо, щоб відрахувати його за нерозсудливість.
Я збирався пройтися по всьому і кожній з цих записів, щоб аргументувати те, чому йому варто перестати бути мисливцем. Я навіть готувався читати йому лекцію про те, що треба цінувати своє життя так само, як і матір.
*кл
Двері до кафе відчинилися і всередину увійшов чоловік, який я раніше бачив тільки на фотографіях в справі. Побачивши його вживу, я раптово застиг на місці.
Він оглянувся, перш ніж помітити мене. Незнайомець обережно сів навпроти.
— З-з-здоровте, - хлопець привітав мене першим. Хоча сам я не міг сказати ні слова з того, що приготувався сказати в голові.
- Думаєш, ми не намагалися зробити того ж самого? — І начальник посунув до мене склянку, повний соку.
Я одним махом проковтнув його, чому потім посміщився. Чи це було від гіркого бажання випивати або через те, що в мене було на серці? Я не знав, чому моє обличчя відходило пом’якшуватись.
— І все ж... Сер, це неправильно, ви ж знаєте? Це просто неправильно, сер. Він ще молодий хлопець, йому всього двадцять три. У нього не повинно бути такого погляду.
Я щиро думав, що принаймні мисливець Сон Джін Ву з'явиться на місці зустрічі з виразом обличчя, сповненою безпідставної впевненості. Що він щиро віритиме, що виживе, незважаючи ні на що.
Або ж з переляканим виглядом, ніби він шукав когось, хто б зупинив його. І я був впевнений, що зможу переконати його незалежно від стану. Але Сон Джин Ву був зовсім іншим. Здавалося, що він повністю усвідомлював проблему, в якій опинився.
На його обличчі була легка усмішка. Вона ніби натякала, що, хоч він і весь тремтів від страху, він якимось чином зміг його подолати. Так як я міг штовхати когось на край прірви, коли ця людина ледве подолав свій страх?
Я просто не міг цього зробити. Так я зрозумів, що не варто було обмовляти про своє керівництво лише тому, ніби вони не змогли зробити того ж, чого й я.
Начальник не проколов ні слова, наповнюючи склянку. Але потім він тихо запитав мене:
— Дружок. Чому ти приєднався до Асоціації мисливців?
— Я... коли я вперше думав про допомогу мисливцям... Коли я згадав події того дня, моя голова трохи похитнулась.
— Коли я був молодим, то побачив один репортаж. Він був про мисливця, який виявився замкнений всередині Воріт, намагаючись врятувати своїх товаришів від арешту, як це сталося з ним, - я згадав той парк атракціонів, місце, де передбачається, що люди посміхаються і веселяться... Але того разу там було заповнено мисливців, які були безпорадні на землі.
Усі були в крові і голосно струшували від болю. Тоді мені стало дуже цікаво.
"Ці хлопці рятують інших людей, ось так ллється кров'ю. Але хто їх рятує?"
Мої батьки не могли відповісти на це запитання, і я вирішив. Якщо ніхто не може їм допомогти, то тоді я стану цією людиною. І зроблю все, що в моїх силах, щоб подбати про те, аби мисливці не постраждали і не загинули.
- Але тепер навіть я став таким, як інші.
Я не зміг стати цією підтримкою для мисливця Сона Джін Ву, який у своєму житті зіткнувся з смертельною кризою.
Я нічого не міг для нього зробити. І штовхнув себе цими думками за свою марноту. У цей час начальник уважно дивився на мене момент-другою, перш ніж поставити свою склянку на стіл.
що ти можеш зробити?
— Простите? — Я здивовано підняв голову.
Начальник заліз у свою сумку і дістав звідти файл, в якому була інформація про високорівні Проб’янілі. Потім він поклав його переді мною:
- Бачиш, є люди, які пробудилися на високому рівні. Але через те, що їм нецікаво фінансова вигода, вони вирішили не ставати мисливцями.
- ...?
- Як щодо того, щоб допомогти мисливцям, пов'язаним з Асоціацією, переконати цих хлопців приєднатися до нас?
У мене в голові щось клацнуло, і я з жахом подивився на файл.
- Мисливець-хілер рівня B И Джу Хі...
Хилер високого рівня! Якби хтось, як вона, приєднався до Асоціації, то звичайно ж, вона могла б рятувати людей від смерті або важких віщів. Навіть слабий мисливець міг би битися, скільки його душі завгодно, не боячись за свою безпеку.
Переді мною на мить запалило обличчя мисливця Сона Джин Ву, якого я бачив раніше. Мої очі яскраво залистелі, тому начальник злегка посміхнувся і сказав:
— Ну, що щодо такого? Интересно?
Я перестав витріщатися на файл і енергійно закидав головою:
— Да, сэр. Цікаво!