— Эй, хіба це не мисливець Сон Джин Ву?
- Де? Де?
— О... Це справді Сон Джин Ву.
Це був кінець тижня. Тому багато людей прийшло в один з парків розваг. Багато відразу з подивом дізналися обличчя мисливця Джин Ву, який прогулювався по доріжці серед інших відвідувачів, і втупилися на нього очима, сповнені захоплення.
- Що це за дівчина? Це його дівчина?
— Погодите-ка... Хіба це не мисливиця Ча Хаен з гільдії Мисливців?
— Ого! Оце поворот!
- Якого біса? Вони тепер зустрічаються?
Поруч з Джін Ву була дівчина. Вона була відома тим, що завжди мала закручені стригти, щоб її рух не заважало.
Звичайно ж, це була Ча Хаен. Вона злегка нахилила голову, ніби вона не особливо звикла до всього цього увага від оточуючих їх людей, і тихо шепнула парню.
— Тобі подобається ходити в такі місця?
Джін Ву, посміхнувшись, відповів.
— Не те, що мені це подобалося, але я хотів би бути тут хоча б раз у житті.
Ча Хаен глянула на обличчя Джин Ву, яке зараз виглядало зовсім по-дитськи. На ньому не було і сліду його звичайного холодного виразу, з яким він рубав монстрів на шматки. Тільки тоді вона зрозуміла, як швидко стукало її серце.
На жаль для неї, так вийшло, що людина, яка йшов поруч з нею, був дійсно визначним серед мисливців рівня S. Щеки Ча Гаен спалахнули, коли вона зрозуміла, що він теж чув стук її серця.
Вона спробувала перевести увагу Джин Ву хоч на небагато, змінивши тему розмови.
- Якщо ти хотів прийти сюди, то чому я...
— Міс Чаен - мій єдиний друг.
- Перепрошую?
Коли це вона встигла подружитися з мисливцем Соном Джин Ву?
Вона напружилася, намагаючись згадати те, чого не було, перш ніж вона мимовільно підняла голову. Тоді-то вона і побачилазорну ухмилку Джин Ву.
- Знаєш, з тією дивною кам'яною скульптурою...
"А, в той день," - зігадала вона.
У той день, коли вона зі своїми товаришами увійшла в подвійне підземелля щоб врятувати Джін Ву, та статуя ангела поставила їй те питання, чи не так?
"Які у тебе стосунки з Соном Джін Ву?
"...ми друзі."
Виявилося, що Джін Ву запам’ятав той короткий діалог.
- Ти тоді слухав?
— Ну-у, да. Чому-то я міг тебе чути. Знаєш, мій слух гостріший за звичайний.
Незадовільно вона трохи образилася на це. Але вона знала, що навіть тоді замість того, щоб врятувати його, вона сама виявилася збереженою ним.
І вона знову усвідомила, скільки разів Джін Ву вже рятував їй життя.
- До речі... Що це було за таке дивне підземелля?
Вона очікувала його пояснень з того дня. На жаль, він вирішив, що не прийшов час розповісти їй.
- Я можу розповісти тобі про це. Але спершу розговори з власними думками. Навіть я зараз не зрозумію, що до чого.
Ча Хаен кивнула на знак того, що вона зрозуміла.
Джін Ву почав оглядатися, коли вони почали мовчати.
- Вибачте! Будь ласка, подивіться сюди! - Відвернувся до нього один з прогулених.
- Я ваш найбільший шанувальник! - навколо хлопця і дівчини вже стовпилися люди. Всі вони почали активно знімати їх на свої телефони, ніби по людній вулиці йшла якась знаменитість.
Обличчя Джін Ву в ці дні вже було більш відомо людям, ніж особи деяких суперзірок. Це було зрозуміло. Відтоді як ці величезні Ворота з'явилися в небі, було не важливо на якій б телеканал не переключити - скрізь показували уривки відео про мисливця Джин Ву.
Якби це був якийсь інший день, він би просто посміхнувся і пустив все на самоплив. Але він не хотів, щоб йому перешкоджали вихідний. Особливо, коли у нього була така компанія.
"Вийдіть." - в той момент, коли Джин Ву віддав свій розумний наказ, з'явилася його власна світа. І його охорона стала працювати з усіх сил, не вимагаючи абсолютно ніякого винагороди.
Це були ніхто інші, як Ікрид і елітні лицарі.
З його тіні з’явилося близько 30 лицарів. І вони оточили його та Ча Хаен, створюючи захисний кордон. Тінові солдати йшли ідеально в ногу зі своїм босом.
Ікрид був особливо активним. Він особисто відправлявся туди, де мили спалахи камер і попереджуюче погрожував пальцем цим недо-папарацці.
У цей час Ча Гаен ще більше злякалася від того, що тепер їх супроводжувала охорона з добре озброєних лицарів.
- Хіба це не приверне до нас ще більше уваги? — запитала дівчина.
- Ну, хіба це не добре, що поки нам не досадають? « У його словах звучала така незрозуміла переконаність, що Ча Гаен виявила, ніби її голова киває йому сама собою.
По правді кажучи, їй також трохи стало краще, коли всі ці погляди в їхньому напрямку зникли. Якщо подумати, то вона не могла згадати, коли вона в останній раз змогла розслабитися і розважитись.
Минуло майже два роки відтоді, як вона стала мисливкою. І за цей час вона ніколи не взяла жодного вихідних днів, щоб розслабитися.
Вона завжди була напружена і кожної миті нервувала. У ті дні, коли вона була не на рейди, вона переживала за своїх товаришів. А на самому рейду вона хвилювалася, як би не зробити помилок.
Але цього дня...
"...коли я з ним - це зовсім інша історія."
Це був чоловік, на якого вона могла покластися.
Коли вона була з Джіном Ву, то відчувала, що їй більше не потрібно виправдовувати сподівання своїх товаришів, які залежали від неї. І вона могла просто знову бути звичайною дівчиною, яка живе своїм життям.
Вона підійшла на крок ближче. Стоячи так близько від Джин Ву, вона не відразу помітила, як зарделися її щоки.
"Його запах... Я відчуваю його".
Джін Ву помітив, як вираз її обличчя оживився і припустив над своєю недоробкою.
"Мені варто було зробити це раніше."
Він оглянув атракціони, які працювали в парку. Потім він звернув увагу на американські горщики, де вагончики з запаморочливою швидкістю неслися вниз і запитав її.
— Може, покатаємося на ньому?
— Ладно.
Оскільки вона так легко погодилася, Джін Ву залишився не впевнений, що вибрав правильно. І він вказав на інший атракціон.
- А що щодо цього?
- Він підійде.
- Тоді, що з ним?
- Теж добре.
— Підходять всі? — здивувався хлопець.
— Да. Вони всі підходять.