"Ну, раз проба пройшла відмінно..."
...Стрималося розібратися з наслідками. Джін Ву був п'яний силою своєї нової зброї, але з часом він нарешті спустився на землю. І перед його очима з'явилася обвалина стіна спортзалу. Йому стало трохи соромно.
Він зайняв це приміщення на короткий час, але він же і довів його до такого стану.
І що ж йому залишалося робити? Джін Ву глибоко задумався над своїми варіантами, перш ніж зателефонувати президентові Асоціації Уу Джин Чолю:
— Эемм, мистер президент Асоціації? Будь ласка, зберігайте спокій і вислухайте те, що я хочу сказати. У мене є близько трьохсот мурашок, які чудово працюють, і ...
Відтоді як Врата зникли, минуло три дні. Джін Ву, який більшість часу проводив на рейдах у підземеллі, протягом останніх кількох днів був удома. Йому нічого робити. І він просто помирав від нудьги.
Поки хлопець лежав на своєму ліжку, він продовжував крутити "Гневом Каміша" над собою. Так само як стурбований студент крутить ручкою, так і Джін Ву використовував "Властю Правителя", щоб впоратися зі своєю нудкою.
Звичайно, на кожне правило знайдеться ваш порушник. Його сестра несподівано змінила напрям і відчинила двері до його кімнати. Джін Ву миттєво відіслав меч назад у інвентар і вдавав, що нічого поганого не робить.
- Брате, ти знову грався зі своїм ножем, так?
Технічно він відточував керування вмінням "Власть Правителя", але ...
Але для стурбованих очей його сестри це виглядало нічим більшим, ніж просто небезпечним балівством нудьгуючого.
— Ні, — заперечив усі Джін Ву, сховавши всі докази. Очі Джіна Ни звузилися до вузьких щілин. Її це не переконало, але вона нічого не могла вдіяти.
Якщо її брат, найкращий з мисливців рівня S, вирішив би дуже далеко сховати докази, то як же вона, безсилий звичайна людина, коли-небудь дізнатися правду?
Дівчинка з підозрою втупилася на Джин Ву, перш ніж з її уст вирвався сттон.
— Братик?
— Да?
— Якщо тобі так нудно, то як щодо того, щоб вийти прогулятися? Тобто, ти вже досить довго так відпочиваєш вдома? — Його молодша сестра раптово почала говорити те, що зазвичай говорила її мати. Джін ву посміхнувся і закрив очі, ніби б бажаючи заснути.
- Знаєш, мені нікуди йти.
— Хіба тобі не з ким зустрітися? Друзі, наприклад?
Друзі, сказала вона. Його очі знову відкрилися, коли він почув слова, які знайшли в ньому невиразний відгук. У його свідомості промайнуло багато облич, але лише одне з них було особливо зрозумілим.
Оскільки всім мисливцям довелося взяти перерву на якийсь час, її ситуація в той момент не надто відрізнялася б від його. Крім того, хіба він не сказав собі, що пригостить її чимось смачним, щоб спокутувати свій гріх? Той, коли він ненароком побачив її в оголеному вигляді, нерозумно за допомогою "Передачів відчуттів" через теневого солдата, якого розмістив у його тіні?
У звичайний час не тільки він сам, але і вона була занадто зайнята, щоб зустрітися, а тоді була зовсім інша історія. Може бути, вона б теж розмахувала мечем або чим-небудь від цієї нудьги, яку, здавалося, ніхто не був в змозі подолати, як це було з ним.
Це був би чудовий спосіб позбутися цього боргу в його свідомості.
— Чудова думка, сестрёнка, — Джін Ву підскочив з ліжка різко, від чого Джин На лайнілася і швидко відступила назад.
— К-какого черту?
— Перепрошую, — каже Джін Ву. — Він проскочив повз неї і попрямував у ванну.
Джін На швидко помітила, що вираз обличчя її брата став дуже підозрілим. Побачивши, що він іде в душ, вона запитала:
- І що тепер? Куди ти зібрався?
Він досить посміхнувся і хитро відповів:
— На побачення.
***
« На сьогодні вистачить, — каже Ча Гаен. — До землі опустила дерев’яний меч. Вона так наполегливо тренувалася, що її промок і обліпив тіло. Дівчина повернулася обличчям до свого вчителя.
Це був старий чоловік у старому добі. Йому бракувало однієї руки. Вчитель жестом наказав їй сісти.
Ча Геен мовчки вклонилася, перш ніж ввічливо опуститися на коліна і покласти дерев’яний меч поруч з собою.
Так як вона була мисливицею рівня S, то було небагато людей, які могли поспівати за її фізичними здібностями. Але їй все ще потрібні були відповідні технології, які могли максимально підвищити її фізичний стан.
Ось чому вона вибрала це невидиме додзьо, де навчають Кендо. Коли вона мала вільний час, то приходила туди, щоб відточити своє вміння володіти мечем.
Її вчитель Сон Чі Йоль намагався не пропускати жодного дня дуже похвальним. Він сів навпроти неї і сказав:
- Не можу не відчути, що останнім часом у клинці молодий Хаен є сліди коливання.
Ча Хеен, почувши голос свого вчителя, підняла голову. Її вираз обличчя наче застиг. Поки їхні погляди трималися один одного, Сон Чі Йоль тихо продовжив:
— Я думаю, що у твоєму серці зародилося почуття страху.
Ча Хаен нічого не змогла на це відповісти.
Сон Чі Йоль теж був мисливцем, як і вона. І, хоч він і керував дззаком, все ж полював на монстрів, коли Асоціація просила його про участь. Так що старий знав, звідки походив її страх.
Ворота, яких ніхто ніколи до цього не бачив. І також ніхто не міг сказати, які неймовірні монстри могли з'явитися звідти.
Навіть найсильніші мисливці не могли дозволити собі боятися.
Все було навпаки. Їхні кістки пронизували страх, якого не могли відчувати звичайні безсилі люди. Це сталося тому, що вони були сильними.
Сон Чі Йоль закрив очі, ніби згадуючи минуле, і повільно кивнув:
- Упевнений, що тобі страшно. Звичайно, чому б тобі не боятися? Я теж так почувався. Так, монстри, з якими бився я, не можуть порівнятися з тими, які ти бавилася. Але, коли я втратив свою руку ...
І в цей момент голосно задзвонив телефон для мисливців, який видався Ча Хаен і з'єднаний у кут додзьо, щоб не перешкоджав.
— Мисливцеві потрібно відповідати на дзвінки, так?
— Вибачте мене, вчитель. Ча Хаен злегка вклонилася перед тим, як піти туди і взяти трубку. І тоді...
Сон Чі Йоль чекав, коли вона закінчить розмову і зможе продовжити свою історію. І він помітив, що вираз обличчя Ча Хаен з кожною секундою ставало все більш живим.
"Хм...?" - вона явно намагалася приховати це. Але, оскільки дівчина зазвичай була неемоційною у своєму повсякденному житті, було важко не помітити змін. Закінчивши розмову, вона обережно підійшла до нього:
— Эем, учитель-нім, я... Є зустріч, на яку мені потрібно потрапити, так що мені пора йти.
Її щоки порозовіли. Побачивши в її очах жвавість, Сон Чі Йоль зрозумів, що його думки були помилковими. Сумніви, які читалися в її клинці, не були породжені страхом.
— Звичайно, іди, якщо потрібно, у замішанні кивнув Сон Чі Йоль та дав дозвіл.
— Ну, тоді... — Прощання Ча Хаен було коротким, і вона легкою та швидкими кроками покинула додзьо. Він подивився їй слідом, і потім його губи задримало розтягнулося в доброму усмішку.
- А, так ось що це було... Звичайно ж, в цьому причина. Хехехе... — Роздумуючи про те, ким міг бути везунчик, який здобув таку чудову і славну дівчину, Сон Чі Йоль посміхнувся.