Американець заговорив тільки після того, як вирішив, що поки що набрав достатньо даних.
- Скільки гігантів вийшло з тих Воріт?
- Загалом 30 один. За винятком боса, вони всі розбрелися по країні - відповідав японець.
- ...і скільки з них вже було вбито?
— Всього двоє.
- Що означає, що за винятком боса, двадцять вісім гігантів знищують Японію, поки ми говоримо?
— Ну, у нас просто не залишилося мисливців, щоб битися з гігантами. На той час всі були зайняті евакуацією, і обличчя працівника погрустнело.
У день втечі з підземелля всі мисливці вступили у жорстоку сутичку. Вони зробили це, щоб дати мешканцям Токіо достатньо часу на евакуацію. Але всі вони були вбиті.
Самі вони ледве змогли вбити двох монстрів. Але втримати позосталі двадцять вісім від розброду по всій країні було вище їх можливостей.
Також була причина, і працівник японської асоціації без заперечень відповів "так" на запит про огляд міста представник бюро мисливців. Він особисто брав участь у цій поїздці, коли мусив бігти так, щоб в нього виблискували п’ятки.
Саме в той момент.
- Що ви робите? - Американський агент підскочив і намагався зупинити японця. Але працівник асоціації нарешті зміг йому поклонитися. Його коліна були повністю зігнуті, а його лоб був притиснут до підлоги.
Речі на зразок гордості й гідності вже не мали значення. Ні, якби тільки його гордість і гідність були єдиною ціною, він не вагався б зробити щось більш радикальне.
Отже, все ще в зачіску, японець сказав: "Будь ласка, допоможіть нам, Японії.
Американець вже хотів допомогти своєму японському гіду піднятися, але застиг. Він не міг нічого відповісти на це прохання.
Тоді японець заговорив чистою англійською і описав своє прохання.
— Якщо Америка нам не допоможе, то Японія прийде кінець. Хіба Японія не була весь цей час близьким союзником Сполучених Штатів? Ви, Америка, країна-союзник, розгляньте можливість прийняття такого ризику. Лише один раз! Для Японії?
Невідомо, чи він це говорив за власним бажанням, або ж це був наказ японської асоціації мисливців. Незважаючи на всі причини, голос цього молодого чоловіка явно знеохочувався.
Агент закусив губу і задумався. Зрештою, з деякими труднощами відповів: « Я відправлю запит про допомогу в штаб.
— Дякую вам. Правда, від усього серця дякую вам, — протягнув кланятися японець.
Американський агент не міг сказати цьому японському службовцю, що йому не варто особливо сподіватися. І будь-яка кількість поклонів не допоможе.
Американці, які втратили багато своїх високорівних мисливців через інцидент з Камісом, тепер почали одержимо опікуватися і берегти своїх залишених мисливців. Вони не ризикували б ними заради японців.
"Більше ніж впевнений, що вони не стануть," - агент не сумнівався.
Але як він міг сказати цьому молодому чоловікові, який просить за всю свою країну, що його улюблена країна вже була приречена?
"Все, що ви можете зробити - це залишити все на волю неба..." - і агент підняв погляд на небо.
На жаль, небо не дуже цікавився світом. Так це було раніше, так це зараз, і так буде і потім.
Агент приголомшено втупився на небеса і пробурмотів собі: "О, Боже милосердний ... Будь ласка, не залишай нас."
Джін Ву прокинувся рано - вранці і легкою пробіжкою поїхав в офіс гільдії.
"Ага, як я і підозрював." - його очі світилися від щастя, і були спрямовані кудись вище. І він, як і раніше, бачив там поточний стан виконання щоденного завдання.
— Тілинь!
[Пройдена відстань: 10 км.
Ви успішно виконали "Бег: 10 км".]
Хоч він і позбувся того самозвеличеного творця, але нічого не змінилося. Здавалося, що все не відрізнялося від попередніх. Система продовжувала працювати так само, як і завжди. І, як і раніше, щоденне завдання з'явилося відразу ж, коли він відкрив очі.
Його фізичний стан також був на пікі.
З тих пір, як в його тілі з'явилося "Чорне серце", з нього прямо фонтаном била енергія. Він навмисно сповільнявся, але кожен його крок відчувався легким і повітряним.
Але цей проклятий виродок також загинув, і він залишився з горою питань без відповіді.
"Що це за запис?" - парень весь час згадував про війну солдатів Правителя і срібних воїнів неба.
Він, в цілому, зрозумів, що її перегляд був однією з вимог для відкриття ефекту "Чорне серце". Але все інше залишалося загадкою.
І коли він почав занурюватися в роздуми...
- Вибачте! Зачекайте!
— Мистер Ю Джин Хо! Я можу задати вам пару питань?
Почувши далеко шум голосів, Джін Ву підняв голову. Тоді він побачив величезну натовп репортерів, які зібралися перед гільдією.
Ю Джин Хо був оточений ними, не в силах як-небудь вирватися звідти. Виявилося, що репортери обступили його, коли він йшов вранці в офіс.
Репортери почали засипати його запитаннями.
- Пане Ю Джин Хо, ви знали про ту трагедію гільдії Мисливців, яка сталася вчора?
— Будь ласка, зробіть нам заяву, як заступник голови гільдії А Джин.
- Як мисливець Сон Джин Ву пов'язаний з цим інцидентом?
— Зараз в Японії сталася криза, чи пан Сон Джін Ву хотів допомогти японським людям?
"Ага." - Джін Ву кивнув. Ці репортери не могли брати інтерв'ю у нього особисто, так що вони вирішили причепитися до Ю Джин Хо, який, мабуть, виявився легкою мішенню для них.
Джін Ву вже збирався йти вперед, думаючи, що йому варто виручити хлопця, але тоді він помітив дещо і зупинився.
"Мм...?"
Чомусь Ю Джин Хо виглядав не таким незадоволеним.
Снаружи здавалося, що він злегка спантеличений, але гострий очей Джін Ву точно вловив, Що хлопець старанно намагається приховати свою усмішку.
"Ха, ну і ну, Джин Хо. Не знав, що тобі таке подобається."
Джін Ву трохи відгопелив, але все ж посміхнувся. Здавалося, що його допомога не була такою вже й необхідною.
"Що ж мені тоді робити?" - чи варто йому просто мовчки завести Ю Джин Хо в офіс, або повернутися туди, звідки він прийшов і дати хлопцю ще трохи розважитися?
Поки Джин Ву серйозно зважував свої варіанти, позаду нього зупинилася машина. Потім у ній тихо опустилося бене скло.
- Це ви - мисливець Сон Джин Ву-нім?
Джін Ву почув цей незнайомий йому голос і без зайвих роздумів обернувся, щоб з'ясувати, хто це був.
Але потім...
Коли він побачив, хто це, то здивував брови.