- Слухайте всі! - Прокричав Джін Ву мисливцям.
І увагу всіх, хто вижив, зосередились на ньому. Джін Ву обвів їх всіма поглядом і продовжив:
- Нам потрібно поклонитися статуї! Зробіть це, будь ласка!
Мисливці втупилися на нього.
- Що?
— Мені почулося, чи ти справді сказав поклонитися цій хренотені?
Мисливці, переглянувшись, тут же почали поливати його лайкою.
- Про що ти взагалі говориш?
- Що ти пропонуєш нам зробити за таких обставин?
- Сон Джин Ву, ти вже спить встиг?
У пофарбованого як варений рак пана Кіма, ось-ось почав виходити пару з вух.
- Пішов у дупу, містер Сон! З біса я тобі підкорюся? Пряму біжу і надриваюся! Міг би я зараз вільно рухатися, прийшов би і набив твою голу пику!
Джін Ву прикусив губу.
Шість його колег уже були вбиті статуями, а він ні з того ані з усього запропонував позосталим ось так запитто їй поклонитися, отже їхня реакція була цілком собі пекельною.
Він добре розумів їхню позицію й почуття.
“ Але важливішим......"
Не було логічної підстави для припущення. Просто інтуїція Джін Ву, якою для їхніх переконань було м'яко кажучи, недостатньо.
Однак...
— Я зроблю це, — почувся голос Джин Ву зі спини, куди попрямували всі погляди мисливців.
Це був містер Сонг, якого можна було назвати їхнім лідером.
— Дядюшка Сонг?.
- Все що потрібно зробити це лише поклонитися цьому чортовому богу, я правильно зрозумів?
У той час як всі мисливці були збиті з пантелику таким поворотом подій, Сонг подивився в очі Джин Ву і сказав:
- Ти щось зрозумів?
Джін Ву злегка кивнув.
- Знову твоя чуйка спрацювала?
- Поки що тільки, так.
— Ясно.
Одинадцять чоловік вижив лише завдяки інтуїції Джин Ву. Якщо після цього дурного пана Джу вирахувати померлого, то воно врятувало десятерних. То чому б не довіритися цій самій інтуїції, або чим би воно не було, ще раз?
Сонг вирішив, що це правильно і без жодних сумнівів схилився до статуї.
- Ти це серйозно?
Джін Ву вирішив скористатися моментом і, додавши сили в голос, сказав:
- Будь ласка! Поклоніться Статуї! Звідки ви можете знати, можливо зробити ми це раніше, обійшлося б без жертв і ми давно б вибрались звідси!
Вибратися і вижити.
Ці слова мали неймовірну силу і спокуси
“ Вижити? ”
“Вибратися звідси? ”
"І для цього треба всього-лиш обличчям у підлогу встати? '
Сумніви почали вивітритися, і один за одним мисливці клонувалися. Кланялись вони низько, старанно наслідуючи буддійських ченців.
Спочатку один, потім двоє, четверо, - потроху число кланяних почало збільшуватися. Навіть злодій пан Кім, який смиренно схилив свою голову перед величезною скульптурою. Нічого не змінилося. Зіниці яскраво - червоними горіли і далі горять.
Джін Ву відчув, як його серце впало у шлунок.
“ Не те? ”
Раптом він придивився до Джу Хі, що лежав біля нього: тремтяча дівчина, яка схопилася обома своїми маленькими руками за свою голову, прикриваючись ними, її не можна було назвати кланятися в молитві.
“Можливо......"
Джін Ву схопив Джу Хі за зап'ястя. Дівчина підняла на нього погляд, наче перелякана кішка, і Джин Ву мовчки кивнув їй. Вона відповіла, що його руку зшила сила.
Він зміг додати їй сили духу.
“ Молодець.
Тепер залишалося поклонитися всього-лиш одному - йому самому. Він встав на коліна, і повільно вклонився до самої підлоги.
І тоді вже почалися зміни.
Чього?
Помітивши зміни, мисливці почали вигукувати:
— Статуя! Всі, подивіться на статую!
- Її очі!
Її очі почали гаснути, і вона почала опускатися.
— Серйозно? Це дійсно спрацювало?
Через деякий час світло цілком погасло.
— Ого! — Лично викрикували мисливці.
- Луч погас!
- І ми досі живі!
Водушні мисливці розслабилися і безладно похитнулися на ногах та почали шуміти. Але навіть так очі Статуї більше не друкували нічого, на зразок того дивного світла. Джін В, який вдихнув голову, зітхнув з полегшенням.
— Тьфу-ух.
На щастя, він мав рацію: у цій кімнаті були свої правила, яким вони повинні були дотримуватися з бездоганною точністю.
“А значить......"
Гра все ще не закінчилась, бо вони не виконали двох пунктів:
По-друге, вихваляйте Бога свого.
Третє: доведи свою віру.
Він думав про це, як з жахливим звуком кімната почала хитатися зі сторони в бік. Обличчя Джін Ву скам'яніло.
“Як я і думав......"
Його передчуття потрапило в яблучко, рано ще було про кінець говорити: одним величезним тулубом, статуя почала повільно підніматися зі свого сідалю.
— А-а-А?
Розглядаючи гіркі сльози, мисливці марно притиснулися один до одного.
- Якого хріна? То це був не кінець?
— Н-не може бути, очам своїм не вірю!
І ось, статуя встала у свій повний ріст і подивилася на людей своїми величезними та холодними кам'яними очима і, нарешті, зробила крок в їх напрямку.
*
БУМ!
З кожним новим контактом ноги боввана з поверхнею землі стався маленький землетрус.
БУМ!
Людина, яка була настільки вогнетривка, що макушка витягала до стелі.
БУМ!
Він швидко зменшував відстань між ними.
— Эй, мистер Сон! Містер Сон Джин Ву!
- А немає там виходу якогось чи, я не знаю, якого-небудь способу це обійти?
Не так давно мисливці, які глузували з нього і насміхалися над ним, скидалися навколо Джін Ву.
— То як же можна врятуватися?
— Відповідай, давай!
На обличчя цих дорослих читалося настільки сильне розчарування, що, здавалося, вони ось-ось розірвуться, як маленькі діти. У той момент Джін Ву був їхньою єдиною надією.
Хлопець подивився на єдину, хто був у курсі подій Джу Хі, і прочитав вголос другий пункт Списка Правил Картонана.
— Бог свій вихваляв, у цьому застереженні захований другий ключ.
- А, так ось воно що!
Пан Кім зробив вигляд, що здогадався про це з самого початку.
- Ти про те що було написано на тій кам'яній дошці?
— Верно. Поклонись Богові, вихваляйте Його й докажи Йому свою віру — ми повинні додержуватися цих трьох умов.
Джін Ву говорив в поспіху так як статуя вже знаходилася майже на відстані видовженої руки.
БУМ!
Величезна тінь лягла на мисливців, які з'їли від страху.
— Я-я спробую.
Зазвичай мовчазний, молодий початківець зробив крок назустріч статуї.
- Чуєш! Що на тебе пішло, жити набридло?
— З дитинства співаю в церковному хорі. Якщо треба хвалити Бога, то я в цій справі профі.
Незважаючи на відмовляння пана Кіма, він хоробро підійшов до статуї повільними кроками.
Подивившись на неї знизу вгору, він зробив великий ковток повітря, насолоджуючись ним, ніби дихав останній раз у своєму житті.
По всьому приміщенням пролунав чистий голос:
— Господи, я приходжу до тебе,
Нехай зміниться моє серце, нехай воно відновиться
Від благодати,
Що знайшов я в Тобі.
Рух статуї зупиняється, і мисливці з захопленням зітхали. Пісню поглинуло статую, яка завмерла і впивалася музикою. Усі звуки в приміщенні зникли, поступаючись місцем ангельському голосу співаючих підлітків. Набравшись сміливості, він заспівав ще голосніше і з стихією.
- Слабкості, яких я бачу в мені,
Всі будуть вилучені
Силою твоєю любов'ю.
І лише Джін Ву не міг уникнути зловісного передчуття.
“Ні, цього не достатньо. check
Але він мовчав, боячись відлякати удачу. Ця кімната мала свої правила, а отже і свою релігію, тоді як той хлопець дотримувався християнських норм. На щастя, ця статуя ще не рухалась, але вона все ще була під жирним запитанням. Джін Ву похитав головою. Але навіть так, він не зупиняв його, так як він ніколи не поняття не мав що потрібно було зробити щоб повністю виконати другий пункт. І тут раптово:
Хлоп!
Відчувся гучний звук розтоплених нутрощів.
— Кья-Я-я!
Жінку, яка була шокована, розірвала оглушливий крик. Коли кам’яний ’великан Medlock знову підняв свою ногу, перед ними відкрилися ознаки того, що все ще було в живих.
Решта мисливців теж почали кричати:
— А-а-А- а!
— ы-и-а-А-a!
Полишенна до цього будь-якої емоцій обличчя статуї, аж перекосилося від гніву.
— Він розлючений!
— С-спаситесь хто може!
Після того як прямо перед її очима розтоптали як букашку цього підлітка, у тієї жінки, очевидно помутався розумник, так-як продовжувала кричати не зрушившись зі свого місця.
— Кья-Я-я!
- Щоб мене чорти ебали...
Джін Ву, який був у своїх обіймах Джу Хі, хотів повернутися і врятувати жінку, але пан Сонг зупинив його.
— Дядюшка?.
— Пізно уже.
Статуя схопила руку загубленої душі і розчавила її між своїми ладонами.
Хлоп!
- Кхы-иг.!
Джін Ву відвернувся. Він більше не міг спостерігати за цією жахливою сценою.
— Часу в обріз. Ти ж не хочеш кончити як та дівиця?
За словами старого чоловіка, він одразу ж почав думати про себе. Справді, їм бракувало часу.
БУМ!
— Хаа-ха!
БУМ!
БУМ!
БУМ!
— Пощадите!
Тепер статуя більше не йшла. Вона була тут, там розчавлюючи і затопляючи позосталих у живих людей. Земля тремтіла кожного разу, коли вибігала ще один крок.
БУМ!
БУМ!
Він зіштовхував зуби Джін Ву, і в руках його тримав Джу Хі, яка не відкриваючи очей.
- Розходьтеся!
- Зрозумів!
Так-як поріз було в рази безпечніше, Джин Ву і пан Сонг відразу вирішили розбігтися з сторонами.
Джін Ву, щоб втекти від навали боввана, що розбудився, попрямував до самого краю. Але його випередив той, хто був швидше: пан Пак. Пан Пак біг, що нінаїсть сил. Він думав про сім’ю, що навіть не міг стримати сліз.
- Хнык!
Його вдома чекали синочка — копія його самого, і вагітна дружина. Він не міг дозволити собі померти настільки безглуздо. Его шалене розпач зіграло велику роль, роблячи його швидше серед усіх інших, і допомагаючи йому відійти на максимальні відстані від кам'яного винищувача.
— Ха-а, ха.
Поки він намагався відновити своє дихання, до нього поспішно звернувся криком пан Кім, з ким той був досить-таки близький.
— Пак!
Пак повернувся до голосу.
- Чого тобі?
Ким тільки вказав на щось позаду нього, і перелякано закричав у весь голос.
— Сзади! Позаду себе, дивись, кажу!
Позаду нього засверкало щось гостре.
— Ась...?
Резь!
З макушки до самої орної, тіло пана Пака розділилось на дві рівну половинки і незабаром звалювалось по обидва боки.
— Пак!
Кам’яна статуя, яка розірвала шаблею навпіл Пака, повернулася на своє місце за прикладом раннього сторожі з дубиною. Від побаченого обличчя Кіма скручено від горя.
- Ах ти прокляте диявольське відроджування...!
БУМ!
БУМ!
БУМ!
Намагаючись втекти від Великої Статуї, яка здала одного за одним мисливцем, люди втекли по кутах, де їх розсилали несподівані напади кам’яних стадій.
— и-а-ак!
— Моя рука! Моя рука!
Жах змінився хаосом.
— Ха-а, ха.
На лобі Джін Ву повели крапельки холодного піта. Ноги ставали дедалі важчими, і їх огортав смальцевий баласт. Дихання стискувалося, а її частота продовжувала рости. Проте всі думки Джін Ву були спрямовані на рішення єдиного питання:
“ Хваліть Бога свого, вихваляйте Його та прославляйте його самого! ”
Він все викручував в голові текст другого заповіту. Ключ до цієї головоломки визначено був захований в цій кімнаті. Могли ж вони скористатися хоч чим-небудь на свою користь, ну хоча щось!
Тільки на той момент не залишилося місця якого не проміщали б інші мисливці, і ні жодних приладів, ані підказок вони не знайшли.
Правда, тоді, що тепер тільки хто мав привілей вільно рухатися - були кам'яні статуї.
“ Дитину, — і вона осяяла його. — Якщо тільки вони можуть вільно рухатися, то...Чорт візьми! - Очі Джін Ву зашукали. — І як я раніше до цього не дійшов!
Якщо статуї були єдиними, що могли вільно рухатися, то можна було б скористатися з них, особливо якщо взяти до уваги те, чим вони рухалися лише тоді, коли хтось наближається. То був безцінний ресурс яким вони не змогли до цього розкидалися.
"У будь-якому випадку......"
Джін Ву взяв глибокий вдих, і крикнув що нінаєсть сил, прикриваючи весь шум у залі.
— Усім треба націлитися в сторону статуей з музичними інструментами!
Коли позосталі мисливці вціліли, то негайно виловили його слова.
—!
— Музичні інструменти?
Перед ними нарешті засяяв слабкий промінь надії.
На відміну від того, як вони вагалися минулого разу, зараз вони діяли швидко і впевнено. Звичайно, якщо здогад Джин Ву виявилася б помилковою, наближення до статуї могло бути для них фатальним, але в той час не залишилося жодного чоловіка, який сумнівався у ньому.
Першим, хто досяг статуї з музичним інструментом, був пан Сонг. На превелике здивування, у нього з’явилось друге дихання і він обережно спостерігав за тим, що слід робити.
—...
У той момент у статуї, що тримала в руках арфу, заступилися пальці і відіграла мелодію небаченої краси.
— Це працює!
— Усім направитись до статуї з музичними інструментами!
Задихаючись, мисливці з усього залу в всю прыть поспішили до статуй. Звуки гірна, флейти та ліри почали заповнювати приміщення.
— Ха-а, ха.
Убитий горем мисливець Кім з розгону плюхнувся прямо поруч зі статуями Бузукі.
Дрынь, дрой. Коли струнний інструмент заграв, ця гігантська статуя зупинилась і змінила свій напрямок. Пан Кім, який не міг контролювати свої емоції, гірко плакав.
— Ци-хил, ы-ныг...
І тут вона різко повернулася. Поспостерігавши трохи за навколишнім середовищем величезний кам’яний «великан Прайс » поставив собі нову жертву.
— Вот черт.
Коли Джін Ву зустрівся з нею очима, його шлунок вивернувся навиворіт, серце забилося як божевільний, а спина верещала від холодного поту.
- Чому? Якого хріна тільки тут не спрацювало?
Він подивився незадоволеним поглядом на статую з барабаном, яка не виявляла жодних спроб руху.
БУМ! БУМ! БУМ!
З шаленою швидкістю статуя скорочувала відстань між ними на немає. Джін Ву, відчуваючи наближення свого кінця, сильно сковтнув.
“ Чи можливо, що вона не рухається через те що під нею двоє, я і Джу Хі? ”
Він не міг уникнути цієї думки. Інші стояли під статуями по одному, і ніяких проблем такого типу не спостерігалося.
“ Немає часу зараз довго думати. check
Джін Ву акуратно поклав дівчину на підлогу, і збирався вже бігти до іншої статуї, однак:
— Джин Ву...
Злякана Джу Хі схопила його за рукав і не відпускала. Тоді він нахилився і спокійно шепнув їй на вухо:
— Залишимося разом, помремо.
Її очі наповнилися вологою, а через пальці, що вчепилися до його рук, передавалася сильна тремтіння. Але він не мав часу пояснювати їй і няньчити. Він обережно відчепив свою руку, і рвав у протилежну сторону.
Топ топ.
Оглянувшись, він побачив, що статуя позаду Джу Хі почала не спішити бити в барабан.
“ Ось і чудово! ”
Але тепер проблема була лише одна — безпечно дістатися до іншого боввана! На той момент тільки Джін Ву не зміг забезпечити собі захист. Само-собою весь гнів кам'яного “великана" також був зосереджений на ньому. Сповнений відчаю, він намагався уникнути розлюченого чоловіка з його будинку перебігаючи на інший бік.
БУМ!
БУМ!
Коли Джін Ву топився і спотикався, йому було важко розчавитися.
— Ха-а, ха.
Його тіло, що атакує мисливця, хоч і всього-лиш Еранга, зробило йому цього разу велику послугу.
“ Ще трохи, ще трішки! ”
Коли він відчував, як велетень доганяє його, то щоразу відчув приплив сили. Він збільшив свою швидкість, оскільки до статуї було декілька кроків.
— Тільки не туди! Прокричав йому старий Сонг.
Сфокусований на рух статуї, здивований Джін Ву спробував вдивитися у те що простягалося перед його очима.
— Ой!
То це був не музичний інструмент? Те, що здалеку здавалося йому щитом, тільки усвідомив він це занадто пізно, — статуя безжалісно опустила свій захисний щит так само швидко, наче запускається гільйотина.
Тіло Джин Ву кінуло в сторону.
— Кья-я! Джу Хі прощала.
Коли той, хто впав на підлогу Джін Ву спробував підняти свою голову, прямо перед ним вже стояла Статуя-великан.
- Утік від біса, зустрів його батька...
Джін Ву розбив своє чоло до крові, яка почала затікати йому в очі і заважати бачити. Через те, що його кругозір непокоївся він не міг розгледіти нічого на великій відстані. Джін Ву судорожно втягнув головою у пошуки порятунку.
“ Інструмент, музичний інструмент...! ”
Однак він не міг побачити жодного боввана з приладом для музики. А тим часом Статуя-великан вже підняла свою ногу над ним.
— Ха-а!
БУМ!
Джін Ву перекатався, знову, змовши ледве уникнути удару її ноги. Але це була його межа — він врятувався чудом, а сили в нього більше не залишилось. Крім того, почалося велике запаморочення і йому було надзвичайно важко встати з урівноваженістю.
“ Умоляю, змилуйся... ”
Був би бог на тому світі, він був би не проти йому помолитися в той момент. Тоді його погляд зупинився на статуї, що не мала ні зброї, ні музичного інструменту, ані щита.
"А якщо туди?"
Те місце було для нього останньою надією. Перекатаючись і повзаючи по підлозі він досяг місця розташування статуї, а потім озирнувся через плече на наближаючу статую-великана. Він не міг рухатися далі.
— Ха-а, ха -
Дихання перехопила від виду неминучої смерті. Після цієї роздратованої бігу за ухиляючись Джі Ву, її обличчя повністю перекосило від люті. Вона стояла прямо над ним, громадіном, заввишки з багатоповерховим будинком нависла над його душею. Він мало не задихнувся від жаху.
— Ха-а, ха -
"Цікаво, всі загнані в кут щура себе так само відчувають?"
Статуя тихо за ним спостерігала.
“ Мені кінець... 14.
Під таким холодним оком він мусив змиритися зі своєю смертю. І варто було йому прийняти це, як -
У-у-У -
Неземна краса піднялася через атмосферу. Джін Ву озирнувся:
У-у, у-У-
Статуя з книжкою в руках рухала своїми губами, і при кожному русі розносився чудовий ангельський голос, що поширювався феєричний ехо.
У-у, у -
Лік у Статуї-велика розплавився, повернувшись в початковий беземоційний стан. Без відбивних, раннього напруження кам’яних лицьових м'язів воно стало чистим і задоволеним. Коли п'є в акомпаніації інструментів закінчився, Статуя-великан різко обернулася. І так як інші статуї більше нічого не робили, Гігант повернувся до свого початкового місця і сів.
БУМ!
По всьому поселенню пролунав гуркіт його посадки на сідалі.
— Ха-а, ха-ак, думаю, стало трохи безпечності. Але надовго-ли?
Джін Ву злегка посміхнувся. З іншого боку, Джу Хі втікла до нього.
— Джин Ву!
Звертаючись до нього з максимальною швидкістю, вона вибігла за гіркими слізьми. Дівчина плюхнулася поруч з ним з розгону.
— Божечки... Як же нам бути...
Джу Хі витягнула всю свою атрибутику і почала читати вголос всі знайомі їй заклинання, намагаючись провести лікування. Але нічого не змінилося. Мисливці, яких неслабо розкидало по сторонах під час нападу статуей, почали скапуватися навколо нього. Усі вони мали похмурі та сумні обличчя, як і Джу Хі.
- Як же так, Джин Ву...
Тоді Джу Хі ще більше заплакала.
“Що з ними всіма? ”
Джін Ву відкривав і закривав рот, як це зазвичай роблять рибки. Він збирався запитати їх, що ж сталося, але його голос відмовлявся звучати. Сильно неохоче він вирішив підійматися на локті.
—...?
Під собою він помітив лужу крові. І тоді, пізніше всіх, він знайшов нарешті зміну в своєму тілі.
— А-а...
Внизу правої ноги більше нічого не було. Очі Джін Ву відразу ж побігли до статуї зі щитом на якому він тільки тоді виявив криваві сліди. Під нею лежала його нога.
Кап-
Кап-
З носа Джу Хі почала капати кров. Її тіло досягло свого кінця.
Навіть магія зцілення Б-ранга було не під силу відновити відрубну кінцівку. Це було, як вода заповнила діряву — зовсім марно.
А витривалість і енергія дівчини вже вичерпалися.
— Не напружуй себе, Джу Хи. Зупинися вже...
— Я обов’язково вилікую тебе! От побачиш, я поставлю тебе на ноги!
На обличчях тих двох мисливців чигало гіркоту і співчуття. Лише шестеро з 17 - х чоловіків, які були в’язнями, отримали важкі поранення — старий Сонг втратив свою руку, а Джін Ву ноги.
Навіть після того, як вони змогли вижити, ніхто не був щасливим. І знову пролунав жахливий гуркіт.
Ого-уу-о!
Засичений в підлозі магічного кола почав різко підніматися вгору.
“ Доведи свою віру......"
Я чула Джін Ву в голові. Він не розумів, що це означає.