"Псих..." - пробурмотів темний дух, втративши дар мови.
Він спостерігав кілька повторень світу, але це вже не лестило. Сон Мін пішов до туалету і, стримавши блювотний заклик, занурився в унітаз. На темного духу одразу накоїла нудоту. Він хвилювався, що не може нічого їсти, інакше б від побаченого його просто вирвало.
« Навіщо ти робиш такі безглузді вчинки? » — запитав темний дух, думаючи про те, що його все ж підташує.
« Це все через мою обіцянку», — пробурмотів Сан Мін і закрив очі.
Він поїдався і згадав Ходже, якого вічно кидав у туалет. Ніхто не повинен так почуватися.
Сон Мін за допомогою магії позбувся жахливого запаху, але тіло все ще потрихало. Він застосував ще кілька заклинань і дістав кулю з душею Дженіелли. Її мотало з боку в сторону. Вона вхопилася за голову, проклинала Сун Міна.
"А-а!"
Хлопець дряпав нігтім по кулі і крик став ще голосніше. Потім він потряс кулю і Дженіеллу затрясло. Він зіткнувся поглядом з її тремтячими очима і опустив кулю в унітаз.
"Не думав я, що з королевою вампірів може таке статися."
« Вона заслуговує на це ».
"І як довго ти збираєшся її мучити?"
« Пока мені не набридає» — посміхнувся Сун Мін.
Він повністю відчистив своє тіло за допомогою магії, а потім перевдягався в чистий одяг, але не ставало. Сун Мін виконав обіцянку Ходже, але той не з'явиться раптово від цього.
Його бажання розмовляти з темним духом зараз точно не було. Все, що йому залишалося - мучити Дженіеллу, очікуючи завтрашнього дня, щоб відправитися в ліс. Він розумів, що мусить робити те, чого не хоче, але в будь - якому випадку доведеться.
Чи зможе він зустрітись у лісі Ві Джі Хюн? Що він їй скаже? Спробує переконати?
« Якщо я буду битися з нею...»
Сан-Міно зморщився. Він навіть не міг уявити, як вони б'ються. У ньому піднімалися жахливі почуття, а серце билося швидше. Думки і почуття накочували на нього комом, поки їх не перервав крик Дженіелли. Вона, перебуваючи в унітазі, благала Сан Міна просто вбити її. В результаті він просто забрав її в просторуну кишеню і стиснув кулаки.
— Значить, Мусин.
Темний дух не відповідав. Десь неподалік відчувалася енергія Мусіна, занадто явна що він спеціально намагався проявити себе. Ні, швидше за все так воно і є.
« Не знаю... - Пробурмотів темний дух. - Ну, він не з святим духом, але я відчуваю його частинку".
"Частицу?"
"Я про Воль Ху".
Кутики губ Сан Міна дрогнули. Воль Ху зайняла тіло ельфійки Левіаси, з якою у нього були, м'яко кажучи, погані стосунки. Може тому вона і пожертвувала своє тіло, щоб помститися Сан Міну.
"Відмінно".
Він вже давно шукав Мусіна, Воль Ху і медіума. Прау намагалася знайти їх за допомогою чарівності, але нічого не вийшло. Але ось вони прийшли до нього самі, навмисно розповсюджуючи свою енергію, бажаючи зустрічі з Сун Міном.
« Я не знаю, що задумав святий дух. Раніше ви з ним ніколи не перетиналися. Але чому ж він раптово вирішив напасти на тебе Мусина? "
Як і сказав темний дух, коли Сун Мін знищив королеву парфумів у сплячому лісі, неподалік стояв Мусин. Коли б святий дух наказав йому напасти, то їм не вдалося уникнути бійок і вони напевно програли б. Але цього не сталося, і святий дух не почав атакувати виснаженого Суна Міна. Тому ніхто не знав, навіщо святий дух послав сюди Мусіна, спокута Сун Міна. На розум відразу приходила думка про те, що це пастка, але він все одно не хотів втекти. Оскільки він звільнився від долі, святий дух не міг втручатися в його діла. Це, навпаки, хороший шанс для Сан Міна.
Коли в повітрі почувся тріскот, він вже стояв прямо перед Мусином. Той трохи здивувався такою швидкістю, але не розгубився. Мусин трохи відступив назад, але не більше. Серед блискучих блискавиць стояв Сун Мін, повільно піднімаючи погляд.
— Хм... — Мусин глянув у золоте очі хлопця і помощився.
Воль Ху також була холодною.
— Дурна енергія, — тихо сказав Мусин.
Через дії Сун Міна, яка наповняє простір енергії трохи змінилася. Мусин не відчував нічого людського в ньому, переконуючись, що істота перед ним є найбільшим лихом на шляху до кінця. Разом з цим йому прийшло і усвідомлення того, що він повинен зробити.
- Ти вчився бойовим техніком у Ян Іль Чона, але в результаті перейшов на бік поганої сили.
Почувши суворе ув’язнення Мусіна, Сун Мін посміхнувся. На секунду він навіть засумнівався у тому, що почув.
— Чи, може, учень зрештою пішов за вчителем? Хоча Ян Іль Чон і не покушував своїх почуттів, він таки був пайком. Яблуня від яблоні не далеко падає...
Сун Мін стиснув кулаки і продовжував дивитися на Мусіна. Його очі були дуже чистими. Вони дуже відрізнялися від очей тих, хто провів більшість свого життя серед шаманів. У промові Мусіна не було неправди. Він справді вважав, що його дії зможуть зупинитись і не він, а сила людського народу буде причиною кінця.
Так було раніше, так залишилося і зараз. Це все вплив сліпої віри? Чи, може, він і сам думав, що це правда? Сан Міну було цікаво, який варіант правильний.
— Тебе не соромно? — выкрикнув Мусин. Ти ж був воїном!
— Мусин.
Сон Мін не слухав його розголосів. Він подивився за спину Мусіна, де були високі укріплені стіни. На них стояли солдати, які з широко відкритими очима спостерігали за тим, що відбувалося.
— Ты... Ти ніколи не думав, що твоя віра може бути помилковою?
— Не намагайся обдурити мене, — різко відповів він.
Під ногами Мусина з’явилася і почала поглинати блакитне полум’я. У синьому світлі його волосся здихалося вгору, а пустий лівий рукав розвіявся на вітру.
— Я ніколи не сумнівався у своїй вірі. Навпаки, я б хотів задати тобі це питання. Ти бачив жахливу смерть свого вчителя, так чому ж ти не зупинився? Ти і тоді б близький до монстра, але не в такий мірі, як зараз. Невже ти не жалієш цей світ? Чому ти так хочеш його знищити? — У результаті Мусин знову зірвався на крик.
Він затремтів стіни, а воїни нагорі позакривали вуха. Мусин продовжував кричати без зупинки:
- Хтось вибирає смерть, а хтось життя, але кінець світу буде єдиним для всіх! Я не хочу вмирати, тому я зроблю все, щоб зупинити кінець!
— А-а... — Воль Ху отруїлася від його ори.
Коли крик припинився, солдати навернулись до Суна Міна. Вони не зрозуміли всього, що прорал Мусін, але вони точно почули про кінець.
- Слухайте! — Мусин закричав з новою силою. Світ зовсім скоро зникне, все це - результат передреченої долі. Це кінець! Дивіться ж, що стоїть переді мною монстр стане причиною кінця! Десять років тому їм був Ян Іль Чон, а тепер з'явився новий монстр!
« Яку ж нісенітницю він несе» — Сан Мін мимовільно слухав розглянення Мусіна.
— Убий тебе, конец не спізниться.
Мусин твердою ходкою вийшов вперед. Синове полум’я посилилося, а в його погляді була постанова.
- Але у нас з'явиться час. Після смерті Ян Іль Чона ми мали десять років!
— Досить, — Сан Мін не хотів його слухати.
Він довго терпів і не переривав його, але зрештою пожалкував, що не зробив цього раніше. Мусин був слухняною маріонеткою святого духу. Він зовсім не сумнівався у своїй вірі. Цей чоловік був переконаний, що чинить добро. Мусин дійсно хотів звільнити світ від сумної долі.
- Ти своїм базіканням мені тільки настрій псуєш, а воно і так паршиве. Аж злість бере.
Він дуже терпів і не обривав його. Сон Мін дивився на рішуче налаштований Мусіна. Йому хотілося вирвати очі, які не бачили неправди; вирвати язик, яким він посміяв образити Ян Іль Чона.
Тобі самому не соромно?
Сон Мін повільно вийшов вперед. За ним виблискували блискавки, а в руках з’явився спис.
- Ти вбив його не власними силами.
Коли він це сказав, Мусин повів бров'ю. Сан Мін не пропустив цього з уваги і посміхнувся.
— А тобі, мабуть, соромно. Десять років тому ти... Я намагався впоратися з моїм вчителем.
— Заткнись.
- Що таке? Не можеш визнати, що тобі допомогла Воль Ху?
— Мені просто не вистачило сил, коли я зіткнувся з монстром, який збирався знищити світ. Я пройнявся жалем і...
— Ха-ха-хо! — розсміявся Сун Мін. — Ось ти даєш, - сміх припинився і він посміявся. - Вчитель міг убити тебе.
Плечі Мусина затремтіли. Мабуть, він згадав події того дня. Він доклав усіх зусиль, але зрештою нічого не зміг зробити.
- Але він не вбив. Він обмежився... Лише однією рукою. Як почуваєшся? Як живеться з однією рукою?
- Не провокуй мене...
— Неприємно, да? — Сан Мін схопився обома руками за спис. бо поважав тебе.
На кінці списа зійшло світло.
- І тому що він вірив у свого учня, в мене, а ти... Ти не поважав мого вчителя. Але я радий бачити, що тобі соромно!
— Ах ты!.
У погляді Мусина з'явився вогонь. Мусин пропав разом з різкою фразою, яку вимовив важкий голос.
— Десять років, — тихо пробурмотів Сун Мін і блискавки навколо нього розлетілися. — Довго я йшов до помсти.
Сан Мін направив спис у ту сторону Мусіна.