Дженіелла прогулювалася по лісі неквапом. Своїм поглядом вона легко знаходила магічні пастки і відразу обходила їх. Вони намагалися і ховали їх, як тільки могли, але Дженіелли вони викликали роздратування, не більше.
Ліс затрясся. Цього вона не бачила, але зовсім точно відчула. Тіло стало гостріше реагувати на магічну силу. З магії, яка втішалась у повітрі, вона розуміла, що відбувається в лісі. Як вона і планувала, лисиці, нелюди та лицарі смерті виявилися занадто слабкі і дохли, як мухи. Дивно, але це не так. Серед них не було Владера, ні Арбеса, ані Кім Джон Хена. Дженіелла привела з собою тільки пушене, безіменне м’ясо, і планувала потягнути час саме за рахунок їх кількості.
Джеміні слідувала за королевою вампірів. Хоча Дженіеллу було важко розуміти, але вона прожила з нею сотні років і все ж могла зрозуміти, чому так малоефективно й безглуздо.
« Щоб дати зрозуміти, що таке розпач".
Дженіелла завжди так робила, давала людям віру і різко віднімала її. Вона насолоджувалася тим моментом, коли махала перед носом жертви надією, а потім, відбираючи її, дивилася, як у погляді людини з'являється відчай. Сьогоднішня ситуація нічим не відрізнялася від нашої. Вся та армія слабаків, вмираючи, давала її противникам віру у найкращий результат. У їхніх головах з’являлися думки про те, що вони дійсно могли перемогти. Вона хотіла розірвати цю надію прямо в них на очах. Якби Дженіелла хотіла перемогти без втрат, вона б це зробила, але використала примарним кораблеєм, привела з собою армію і вирішила влаштувати криваву бійню.
Видніся маги? Незважаючи на те, наскільки добре вони підготувалися, вони не рову Дженіелла під час повного місяця. Може їх магія і може зруйнувати її тіло, але точно не вбити.
Воїни, які долали людські можливості? Вони теж не зможуть серйозно зашкодити королеві вампірів. В кінцевому рахунку, вони всього лише люди, а вона та, хто живиться їх кров'ю.
- Цікаво, що вони задумали? — З усмішкою запитала Джемні.
- Вони вб'ють Чена і Куна. Але ти для них навіть занадто сильний противник.
— Ты права.
— Джу Вон переможе, але зрештою серед усіх тих, кого я привела, залишиться тільки він. Решта всі помруть.
- Але ти вцілієш.
— Звичайно, — засміялася Дженіелла.
Вона чудово розуміла, що Чен і Кун помруть, і хоч вони провели багато часу разом, вона не відчувала жалю або смутку з цього приводу. Вона не має таких почуттів. Вона лише хотіла зруйнувати цей світ. Це майбутнє, яке вона бачила і воно запило їй в серце. Протягом сотень років хіщники робили все можливе, щоб це стало яв’ю. І хоча ця подія вже, напевно, змінилася. Дженіелла тепер не бачила майбутнього, її бажання не змінилося. Вона все ще прагнула побачити кінець світу.
— Якби кожен з них здобув перемогу і приєднався до Примарного Копеносця у битві зі мною.
З погляду Дженіелли пропав блиск. Вона представила майбутнє, яке ще не настав, і відчула глибоку радість від веселощів. У своїй свідомості вона малювала обличчя Сун Міна, упевненого в їхній перемозі. Якщо вона побачить цей вираз своїми власними очима...
— Ох... — Дженіелли задрижали і вона схопилася за груди. - Хочу бачити це особисто.
Вона не збиралася вбивати Сун Міна, але це не стосувалося його союзників.
Кого вбити першим? Пэк Сого? Ні, її краще відкласти на потім. Мудреця з вежі? Ні, її теж першим вбивати не хочеться. Ми мусимо убивати людей, які до нього належать. Розірвати на шматочки прямо у нього на очах. Ні, можна розпороти черево. А можна зробити з них вампірів.
— Ти навернеш його?
- Якщо він сам цього захоче.
Як виглядатиме Сун Мін, коли його вчитель помре? Як він виглядатиме в момент, коли надія покине його і зустрінеться з нею? Вона хотіла, щоб він благав її про спасіння, і тоді вона усміхнеться й запитає: « Хочеш стати вампіром? »
"Айне..." — слідом за Дженіеллою плевся Прескан.
Його зовсім не хвилював діалог попереду тих, хто йшов. Він думав, що тільки один з них думає логічно і йому не хотілося витрачати час на те, щоб розібратися в їхніх марних балачках. Для нього тепер важливіше врятувати свою дочку.
« Чому вони так повільно плетуться?»
Джемні та Дженіелла йшли так, ніби весь світ обертався навколо них. Але навіть якщо так, він не міг підняти на них голос і сказати йти швидше. Також він не міг обігнати їх і йти поодинці, тому що якщо він зробить це, то огидний злодюжчик Примарний Коп'єносець викраде його й вб'ють.
«Айне... Почекай ще трохи."
Його душа переповнилась батьківською любов’ю.
***
Поруч з Сон Міном стояла Осла, нахмурив брови. Неподалеку від них лежало тіло Айне з вирваним серцем. Сан Мін відчував дивні вібрації у грудях.
« Таке відчуття, що моє тіло не належить мені»
Зміна зазнала невдачі. Сун Мін вже був нелюдом, а за допомогою Осли він зміг поглинути серце Айне, але засвоїти тільки малу частину її сил.
— Вас влаштовує така угода? — запитав Невіл.
Сан Мін поклав руку на груди і злегка кивнув. Він не став сильнішим, а його Ці не піднялася на новий рівень. Замість цього його свідомість вибухала від ідей і можливостей.
Срібріс знає все. Сон Мін вважав, що інформаційна гільдія є дуже зручною. А ще він знав, що вони купують душі Муші.
— Да.
Його все влаштовувало. Сан Мін продав душу Айне Ебраресу, і тепер перед ними лежало абсолютно порожнє тіло. Продавши душу, він дістав її серце. Сун Мін не хотів мати її силу, бо знав, що в нього все одно не вийде з неї впоратися. Йому було потрібно її чорне серце. Заволодівши ним, він хотів доповнити своє неприродне існування. Сон Мін підняв руку, доторкнувся до своїх щоків і відірвав з половини обличчя шкіри, після чого опустив погляд на вологе тіло.
« Змінення особистості...»
Хоча сталося і не повну зміну, він підлаштувався під її серце. Раніше він досконало співіснував зі своїм чорним серцем, а тепер насильно додав ще одне, зробивши їх одним цілим.
- Вперше купую таку душу. Чого ви бажаєте?
« Я збираюся битися з королевою вампірів », — відповів Сун Мін, вставши на ноги. Що мені допоможе?
— Хромадність для втечі, — відповів Невіл, розсміявшись. — Якщо ви дійсно плануєте битися з нею, то краще передумайте. Сьогодні повний місяць.
- Я не можу втекти.
- Шкода це чути... і, на жаль, у нас немає нічого, що могло б Вам допомогти.
— Тоді я заберу винагороду наступного разу.
Почувши відповідь Сун Міна, на обличчі Невіла з’являлася жалість і він замислився. Але скільки б він не думав, в кінцевому підсумку він так і не міг дати поради, яка допомогла би Сан Міну у битві проти королеви вампірів. У результаті він зітхнув і кивнув.
— Сподіваюся, ми ще зустрінемося.
- Зустрінемося. Мені ще потрібно дещо від вас.
- Що саме?
— Поговорить с Лапласом.
Почувши це, Невіл насупився.
- Не в моєму компе...
— Поговоримо про це пізніше. А, і питаю про всяк випадок... Якщо я захочу продати душу королеви вампірів, ви зможете її купити?
— Хм... Якщо таке трапиться, то звичайно зможемо. Але щоб забрати її душу, вона повинна бути повністю пригнічена.
- У такому разі, я до вас ще повернуся.
Невіл опустив голову і розчинився в тіні. Сан Мін потер у вічі, приклеюючи частину шкіри. Осла зітхнула і клацнув пальцями. Сун Міна окутав легкий вітерець. Він опустив голову і з полегшенням сказав:
Дякую.
- Я не зробила нічого особливого... Ну що? Ти впораєшся?
- От спробую і дізнаюся.
- Я допоможу всім, чим зможу, але однією силою я її не здолаю, так що не покладайся на мене. Я ж казала, що хоч вона і не досягла вищості, але вона сильніша за всіх, кому це вдалося.
— Де б я не воював, ліс фей є найкращим варіантом.
Дженіелла наближається. Сан Міну ніхто не говорив про це, але він точно знав, що це так. Збентежені почуття свідчили йому, що насувається щось жахливе. Звичайно, це була королева. Монстр, який протягом сотень років зрощував свої сили, рухався в їх напрямку.
« Вона дуже виросла, — сказав Ходжу. - Чотириста років тому Дженіелла теж була сильна, але точно не так як зараз.
« Тому що чотириста років - це великий термін."
« Але вона далеко до мене. Я і твій покійний вчитель були на одному рівні. Але це ми дізнаємося після битви."
Сан Мін розсміявся, вислухавши Ходжу. Він пройшов через стільки, але точно ще був занадто від Ян Іль Чона. Якби тут був він, а не Сан Мін, якби він тоді не помер, то зараз би цього не сталося. Роздуми над цим показують, що Ян Іл Чон справді є чудовою особою. Він і Ходжу поклали початок кінця, і саме вони могли зупинити його.
- Вчителі тут немає.
Сан Мін не сказав, що він мертвий. Він залишив цей світ і вирушив у далеку місцевість. Немає сенсу думати, як би все склалося, якби жив. Як би Сун Мін не нудьгував за ним, він вже не повернеться. Зараз тут знаходиться ні Ян Іль Чон, ні Ві Джі Хюн, а він - Сан Мін.
— Я повинен це зробити, — сказав він, маски у кишені.
« Не боїшся? » — сказав Ходже.
« ЩО ТАКЕ питання? — запитав Сан Мін у відповідь. - Ти ж знаєш краще за всіх, що я відчуваю".
Їхні душі зв'язані. Хоча Сун Мін не виявляв страху, він відчував це. Він зітхнув і продовжив:
« Я думав, що вбивати Пожирача стане легше»
- Я теж.
"І я думав, що через десять років проблеми стануть меншими".
— Я завжди не можу протистояти ворогам. Я постійно бився з тими, хто сильніший за мене.
"Але цього разу вже перебір".
- Це тому, що я не отримую покровительства долі.
Сун Мін відкрив просторий кишені і запустив у нього руку.
« Ей!» — Ходжу зрозумів, що робить Сан Мін.
Хлопець витягнув яйце і, зтиснувши його в руці, кинув його у найбільший камінь. Яйце з Нейнгун, вдарившись про тверду поверхню, розкололося, але і по каменю пішла тріщина.
— Якщо добре кинути яйце, воно може розбити камінь.
"Псих!" — посміхнувся Ходже.
Чому ж він не зміг так сказати Прау? До Сун Міну прийшло запізнюче жаль.