Як вони і думали, у Дженіелли не було іншого виходу, крім як прийти сюди. Вона була одержима майбутнім, яке бачила, і не могла на власний розсуд змінювати хід подій.
Тепер Дженіелла не бачила майбутнього, тому їй треба було прийти сюди і особисто переконатися чи викрадена Айне живе або вже ні.
« Може, варто було його вбити раніше? »
Дженніелла стояла на кормі корабля. Вона підняла погляд на повний місяць, який яскраво світився. Захоплений магією корабель летів над Західним морем, і нарешті під ними розгорнувся Ліс фей, наповнений яскравим світлом, що поглинає темряву. Через це яскраве світло Дженіелла не могла побачити, що ж відбувалося в самому лісі.
Якби вона вбила його раніше... Вона думала про це, але потім перестала, думаючи, що шкодувати вже пізно. До того ж, це ще не кінець. Вона збиралася зробити Айне Пожирачем, але якщо вона мертва...
"Буде весело перетворити його в вампіра".
Вона хотіла почути, як Сан Мін жаліється про це.
— Я і так достатньо йому дозволяла.
У неї була купа шансів вбити його, але вона цього не робила, бажаючи, щоб він добровільно відмовився від своєї людяності і став членом її сім'ї. Але чи це справді так? Як смішно... Він викрав Айну, а це було так багато вільностей. Це було зовсім не за її планом, чому Дженіелла не могла не злитися. З цієї ж причини вона вибрала і повний місяць.
Дженіелла посміхнулась і простягнула руку в сторону лісу. Він викрав Айну і визначив місце вирішальної битви. Їй було цікаво, що ж вони підготували, але перш за все треба було подолати захист. Яскраве магічне світло навколо корабля стало ще яскравішим.
— А!. — Вигнула Тереза і поковтнулась.
Вона ще сильніше зшила підвіску. Вона бачила не темряву, а світло. Вона продовжувала сидіти, а навколо неї засвітився яскравий магічний коло, створений Скарлет, що був призначений для передачі сили Терези безпосередньо на захист. Дівчина тремтіла у грудях і зосередилась.
- Витримаєте? — Джениэлла широко завулилась.
Як тільки її магія доторкнулася захисту, та почала руйнуватись. Вона планувала, що в них вийде увійти до лісу з першої спроби, але це виявилося не так вже й просто, як вона собі уявляла. Однак це не викликало у неї жодних труднощів. Дженіелла могла б пройти всередину, навіть якщо б сьогодні не було повного місяця.
Ллойд і Скарлет сиділи на своїх позиціях і спостерігали за діями королеви вампірів. Вони бачили, як над охороною нависає корабель.
— Як же бісить... — Видала Скарлет, прикусивши губу.
Спочатку вони створили цей захист для того, щоб більша частина життя, що проходить через неї, загинула, але вони ніяк не могли подумати: Дженіелла ніколи не зможе пройти крізь нього з першого разу.
"Але вона все ж знайде спосіб."
Ллойд кивнув і телепатично передав Скарлет повідомлення.
Вони почали підготовку. На землі спалахнуло яскраве сяйво магії, яке поступово поширювалося навколо нього. Скарлет попрямувала долоню в той бік, де стояв корабель. Рухом рук вона привела в дію зображення рун. Її сувої, що також були розкриті.
Почався обстріл. Зсередини захисту полилася магія, виходячи і накриваючи корабель.
— Королева, магія, — проговорив лич.
— Знаю.
Він не був архилічем, але серед позосталих Річок вирізнявся найбільше. Дженіелла опустила руку і наказала:
- Відповісте полум'я.
Лічі зібралися в одному місці, прийнявшись читати магічні закляття, кожен у своєму стилі. Вони отримували темну магію від королів, що знаходяться в інших світах. Довкола примарного корабля з’явилися десятки різних магічних кіл. Магія Ллойда та Скарлет на створені чарами закляття. Погляд Дженіелли тремтів.
« Ні!.» — вона розуміла, що ворожа сторона зараз просто виграє час.
Тереза прикусила губу і закрила очі. Захист обсипався. Тепер їй не варто деякий час використовувати всі сили. Тереза переклала подих і знову заплющила очі.
Той, хто пробував захист корабель пройшов через ліс. Скарлет перестала атакувати і перевірила місце розташування корабля. Він не пробивав захисту, це Тереза не впоралась і просто здалася.
"Вибачте, мені слід було протриматися довше..."
« Нічого, ми все одно просто ділили час. Перш за все треба розібратися з нелюдами, і голос Ллойда був оптимістичним.
Скарлет розвернула заздалегідь приготовлену магію. Ллойд зробив те саме.
- Треба вбити їх усіх? — запитав Джу Вон у королеви вампірів.
— Краще взяти в полон, але якщо будуть сильно чинити опір, то можна і вбити.
- А Примарний Коп'єносець?
— Їм займусь я, — відповіла вампірова королева.
Джу Вон не став що-небудь заперечувати, він кивнув і озирнувся навколо, шукаючи живих істот в цьому лісі.
"Тут".
Він не чув голосів, але відчував в повітрі енергію. Вона ніби манила за собою. Вона належала не одній людині, але найсильнішою з них була енергія Примарного Коп’єносця.
— Хм...
Джу Вон розвернувся і завмер. Він повернув голову і подивився в інший бік, а потім просто клацнув язиком. Енергія Примарного Коп’єносця в одну мить вибухнула і, здавалося, затихла. Тим не менш, її залишки як і раніше манили за собою. Джу Вон дуже хотів піддатися спокусі і піти за Примарним Коп'єносцем, але він не міг послухатися наказу королеви вампірів.
Дженіелла переконалася, що Джу Вон пішов і повернула голову в той же напрямок, куди до цього дивився перевертень.
— Зрозуміло, — тихо проговорила вона і посміхнулась. — Чен, Кун, не йдіть за мною. Розосередьтеся по лісі і шукайте інших. Убивайте їх лише тоді, коли це буде крайній випадок. Але якщо вб'єте їх без причини, то я розчаруюся в вас.
Вони обидва розуміли, про що вона думає і відчували її намір. Розчарувати королеву ніяк не можна. Обидва вампіри ввічливо поклонилися їй і пішли вглиб лісу. Як тільки вони це зробили, вона зійшла з корабля й оглянула лицарів смерті, нелюдей і душ.
— Вам даю той же наказ: ловіть всіх, кого знайдете. Можете відрізати їм руки і ноги, але життя не забрати, ясно? Вбивати не можна. Інакше ви самі помрете від моїх рук.
Зміст наказу відрізнявся, але вони зрозуміли, що королева вампірів хоче взяти противників у полон. Віддавши наказ, вони з Джеміні залишилися самі. Та поглянула на Дженіеллу і посміхнулася.
— А мені яка вказівка дасиш?
— Ні, — відповіла вона і попрямувала до ставка. - Якщо хочеш, можеш піти зі мною. Якщо ні, то роби те, що сама вважаєш потрібним.
- Я піду з тобою. Думаю, буде весело. А, і я можу задати питання?
— Питай.
Скільки разів ти сьогодні помреш? — розсміялася Джеміні.
Дженіелла розсміялася, почувши запитання. Велика кругла місяць значно поліпшувала її настрій. Вона не знала, як все закінчиться, адже цього не було в її планах і в горлі почало пересихати.
— Раніше я думала, що не помру, але тепер сумніваюся.
І від цього очікування стає ще приємніше.
***
— Вчасно.
Джу Вон зупинився. Той, хто зводив його в цю сторону противник не переховувався і сидів прямо на величезному камені, під яким були розкидані пляшки з-під алкоголю. Король копій відпив трохи з чергової пляшки в його руках і, похитнувшись, встав.
— Я чекав на нашу зустріч десять років, з того моменту в лісі на півночі.
Джу Вон нічого не відповідав і просто дивився на Короля Копій. Той похлопав себе почервонілих щоках і розсміявся.
— Все нормально, я не п'яний. Король Копій з допомогою Нейгун позбувся сп’яніння. — Я просто був занадто розлючений нашою зустріччю і не знав, як швидко проводити час, тому вирішив випити.
— Я збираюся забрати тебе в полон.
Джу Вон, вислухавши короля Копій, підняв руки вгору. Він розмив пальці і на руках проступили вени. Його нігті охарактеризувалися в чорний і це означало, що тепер у них знаходиться отрута.
- Я б просто хотів прикінчити тебе, але Дженіелла попросила тебе захопити.
— Да? А я ось збираюся тебе вбити.
Король Копій розсміявся і дістав через спини спис, який виставив вперед, вказавши кінчиком на Джу Вона.
Він присів і приготувався кинутись вперед. Король Копій подивився прямо в очі Джу Вону і по тілу пробігли приємні мурашки. Він був у очікуванні і явно насолоджувався ситуацією. Ця спілка хвилювала його куди більше, ніж зустріч з королевою духів, і йому це подобалось.
— А краще б ти мене вбив. Так було б веселіше.
- Якщо будеш так чинити, то вб'ю.
- У такому випадку я відразу даю тобі знати, що буду чинити опір. Як тебе звати? — запитав Король копій.
« Джу Вон, — сказав він. — Він не почав відкривати своє справжнє ім’я.
Оборотень напружує своє тіло. Не тільки до васпірів подобається місяць, він також відчував приплив сил.
— А я король Копій, - він теж не почав говорити своє ім'я, але його прізвисько було навіть відомим.
Ніхто з них першим не кидався в бій, точніше, вони атакували одночасно. Вони відштовхнулися від землі і націлилися на слабкі місця один одного. Джу Вон не почав втрачати ні хвилини і відразу замахнувся кігтями, в яких містився отрута. Король Копій ж, розриваючи простір, замахнувся в сторону когтей списом.
Рука і спис зійшлися в ударі. Когті Джу Вона схопилися за простір, а Король Копій надів на зброю. У результаті спис не витримав тиску і, тріснувши, розламалося на дві частини, але чоловік не розтерався та порізав груди обстрілення. Той виставив вперед ліву руку, але противник вдарив його знову.
Король Копій легко перехопив залишок списа в іншу руку, а другий підібрав другу частину зламаної зброї, заколовши обидві в груди Джу Вона. Він знав, що монстра, який близько до безсмертя, такої атаки навіть не налякати.
Коп'є в грудях Джу Вона з силою вибухнув, але сильних ран йому вибух не наніс. Він витягнув уламки зі своєї грудей, а Король Копій приготував нову зброю.
- Ти ж Король Копій, так чому достаєш сокиру?
- Це не сокира, тупі ти тварина! — Чоловік цопкнув язиком і обхопив рукоятку. — Це алебарда.