Перед тим як вирушити до сплячого лісу, Сун Мін оселився в позі лотоса посеред Леса. Позаду нього лежав ставок. Хлопець, нехтуючи поглядами Осли, фей та Терези, закрив очі.
- Що сталося? — запитала Тереза.
— Нічого особливого, — відповів Чорний Дракон.
Звичайно, збереження людського серця мало не підходило до критеріїв « такого особливого», але чорний Дракон вирішив, що краще за Терезу не знати про це. Вона розуміла, що Сун Мін більше не буде жити фізично, ніж людина. Але їй буде важко зрозуміти досконалий вчинок людини.
Осла ж, не задаючи зайвих питань, так зрозуміла, що зробив Сун Мін. Вона змахнула крилами і поклала руку на плече.
Вона написала телепатичний сигнал: « Я можу допомогти»
« Не варто. Я не хочу створювати проблем".
« Про що ти? »
Сон Мін зітхнув і коротко розповів Ослі про те, що сталося.
« Що нам робити, якщо королева вампірів нагряне в Лес фей? » — запитав він.
"То є, ти питаєш, чи зможу я з нею впоратися?"
"Так".
"Хм..."
Осла змахнула крилами і замислилась.
« Я не можу її вбити. Як я й казала, вона може бути вищою за всіх людей у світі. Хоча я вищий за статусу, але все ж не можу впоратися з нею".
« І що ж робити? »
« Ну, з іншого боку вона не зможе вбити мене. У лісі я не можу померти, але і вбити її не зможу".
« А що щодо мене?»
« Твоя енергія трохи змінилася. Сила нелюдства стала агресивнішою, тож не перестарайся з жагою. Хоча вибух енергії зараз і не станеться, як це було раніше, але краще уникати при можливості ризиків втратити розум."
Сон Мін слухав попередження Осли і кивнув. Він зосередився на спогадах Володаря Крові, на тому етапі його життя, коли він був воїном. Було багато спогадів, але в них мало корисного. Оскільки Сун Мін вже успадкував сили Ян Іль Чона, йому було майже нічого брати у Володаря Крові. Але він ще мав куди рости, і це найважливіше.
« Нужно досягти припливу і перейти на новий рівень розвитку».
З сьогоднішніми навичками Володар Крові — це його межа. Хоча Сун Міну вдалося його вбити, він був виснажений. Чи зможе він так само перемогти і королеву вампірів? Він не був впевнений у цьому.
« Що ж робити?»
Сан Мін не бачив подальшого шляху. Він зміг розкрити новий єдиний коп, але на більше зараз він не здатний. Поки він просто тече за течією, але якщо доведеться ще раз відкривати нове єдине Копея, то це може стати проблемою, оскільки він не впевнений у своїх діях. Варто потренуватися? Але як довго?
Сун Мін часто використовував три Ці: Безкінченність Копія Дев’яті Небес, техніку розвороту і Криваве обладнання.
І це майже не змінювалось, а з іншими двома все було інакше.
Сун Мін згадав образ бою Ян Іль Чона. Він взагалі використовував один тільки Чорний Грім. У нього навіть не було перехідних форм. Але вчитель був нереалістичним.
"Времені дуже мало".
Чи зможе він знову пройти випробування Теніра? Ні, точно ні. Він сказав, що його випробування можна пройти лише один раз. А що сказати про гору Муші? Сан Мін не знав, що може статися, тому йти в гори не було вибору. Як же піднятися на новий рівень? Немає способу.
« Не вдавайся до крайнощів, — глибокодумно розбившись голос Ходже. — Для початку зроби хоча б те, що можеш. Дженіелла — сильний ворог, але й ти не промахуєш. І ти, на щастя, не один, є ті, хто тобі допоможуть".
"Так" - мігрень трохи захиталася і Сан Мін підняв голову.
Він дістав через пазухи маску і опустив на неї погляд. Ось будь Ян Іль Чон живий... Ні, це марні думки.
Сон Мін вирішив трохи відпочити після битви з Володарем Крові і відкласти поїздку до сплячого лісу.
Від тих, хто вирушив на озеро Ченерон і на руїнах Дахар, сигнал не приходило. Мабуть, вони вже прибули на місце, але оскільки немає ніяких сигналів, значить королева духів ще не прийшла.
Коли Сун Мін трохи відійшов від бою, настала ніч. У сон не клонувало, а на душі все ще було важко. Він намагався не думати про щось погане, але його думки були марними. Тому Сан Мін встав на ноги. Він подумав, що варто побити списа, але зрозумів: тоді всіх розбудить.
« Чи ви можете піти до сплячого лісу? — запропонував Ходже. - Зараз ти вже зможеш проїхатися на магічному коні. Ти все одно вже не заснеш. Якби з'явилася королева духів, Ллойд би вже дав сигнал. Так що можеш поїхати туди."
"Так, ти маєш рацію".
Хоча сонний ліс лежав далеко, як на місце прогулянок під час безсоння, для магічного коня це займе не більше секунди. Сун Мін сів верхи і представив сплячий ліс, те місце, де вони вперше зустрілися з Ходже. Магічний кінь дихався і свідомість захиталася.
« Що?»
— Ти не можеш піти, — проговорила Осла з водою ставка. « Хоча кінь і магічний, він має доступ не до всіх місць, а лише до реальних фізичних. Не знаю, куди ти зібрався, але це місце не існує в нашому світі.
— Ні, такого не може бути. Сун Мін з непорозумінням подивився на чаклого коня.
Він знову представив їм місце з Ходжемою, але цього разу кінь не зворушилася. Сун Мін згадав своє плем'я, яке там живе. Чи їхній захист настільки міцний, що також поширюється на магічного коня?
- Куди зібрався? — Приступила до нього сонна Рубі.
Сон Мін відразу взяв її на руки, нічого не пояснюючи. Фамильяр здивовано подивилася на нього, а той поставив вказівний палець перед її ротом, натякаючи їй, щоб вона мовчала.
— Садись.
Він вирішив пізніше пояснити ситуацію. Сун Мін посадив її на коня і тихо, щоб не розбудити інших, зробив стрибок. Він прибув не до лісу, який сам спить, а в село поблизу.
- Це ж... — Пробурмотіла Рубі і розплющила очі.
Сан Мін сльозів з коня і підтвердив її догадку:
— Спящий ліс.
- Що ми тут робимо?
— Я хотів перевірити ліс, перш ніж з'явиться королева духів. І у мене є кілька питань.
Якщо задуматися, то тепер у Сун Міна дійсно було куди більше питань до сплячого лісу, ніж раніше.
Наприклад, він не знав чому тут був Енвірус. Він збирався щось тут перевірити? Тоді Сун Мін пішов за ним і зустрів Ходже, який дуже йому допоміг.
- Що тут робив Енвірус?
— Цього й я не знаю, — відповіла Рубі. - Пан не про все мені розповідав. Я чекала його тут, а потім зустріла тебе і пішла далі вже з тобою.
Енвірус віддав її, щоб спостерігати за ним. Оскільки він був пов'язаний з долею, то дійсно вірив, що Сан Мін небезпечний, але не знав, чи він і є Пожирач. Енвірус боявся, що Сун Мін стане сильнішим як нелюд і потім Ходже поглине його.
- Більше нічого не знаєш?
- Господар збирався пройти весь ліс, але не зміг.
- Чому?
- Насправді, я не дуже знаю, але... він йшов-ший, потім вирішив, що так не піде, і повернувся сумний назад.
« Що в цьому лісі? » — запитав Сун Мін у Ходжу.
« Не знаю, — відповів він. - Але я тобі вже казав, що в цьому місці переплетилися душі багатьох страшних монстрів."
Ходжу розповідав про це, коли вони тільки зустрілися. Ця плем’я підтримує ліс. Завдяки їм душі, що сплять у лісі не прокидаються.
« Цікаво, Каджія живий?» — Сон Мін пригадав голову племені.
Він був тим, хто тримав їх усіх на плаву і прагнув до світлого майбутнього, хоч він не знав якого.
Коли Сун Мін вперше зустрів Ходже, він запитав його про ліс. Тоді вони були нікчемою, але тимчасовим способом досягнення мети. Тому Ходжу відповів не дуже зрозуміло.
Сун Мін посилився в спогади. Світанок, але в селі було занадто спокійно. Десять років тому село було маленьким, а людей в ній зовсім мало, але зараз вона стала ще менше.
Сан Мін відчув запах. Він підійшов до найближчого будинку і спробував штовхнути закриті двері. Виявляється, вона не заперта і відчинилась.
— А... — Почувся вигук Рубі за спиною.
Сан Мін озирнувся довкола і затиснув ніс. У дверях і далі по коридору лежали тіла. Він зайшов всередину і зрозумів, що їх ніхто не вбивав.
« Вони заразилися чимось? »
За зовнішніми знаками, вони померли вже давно. Сун Мін пройшов по коридору вглиб будинку. Можливо, і зараз існує ймовірність заразитися ВІЛом. Але Сан Міну все одно не було на нього, бо він цього не робить.
Тіла лежали не тільки в коридорі, але й у кімнаті. Здається, це сталося з усіма селами.
« Незрозуміло... - Пробурмотів Ходжу. — Ні, звичайно ж вони всі загинули. Вони не пускали до себе нових і тільки слабіли з кожним днем. До того ж, може здаватися, що вони гарні в Ци, але це не так. Вони продовжували вчитися, не залишаючи часу на відпочинок. Так що, можна було передбачити такий поворот."
У них ніякі еліксири не допоможуть.
« Вони померли, але проблема в тому, що ліс залишився сам по собі і друк нічого не стримує».
« Та й ми не знаємо, що там запечатано».
« Звичайно ж, ти не можеш бути таким монстром. Що ж ще? Хіба ти не відчуваєш цього? Цілком ймовірно, що цей монстр - частина кінця."
Не відомо, чи живий він взагалі.
Сон Мін подався до будинку Каджії. Огней в ньому не горіло, але, розкриваючи свої почуття, хлопець уловив чиєсь присутність всередині. Сон Мін повільно відчинив двері і увійшов всередину.
— Хто там? - Почувся знеболюваний голос. - Маленький диявол, це ти?
Почувши останнє запитання, Сун Мін нахмурився.