Поїздка закінчилася і Сун Мін, спустившись з коня, озирнувся навколо. Він опинився на рівнині неподалік від Нерода. Тут він убив Ам Джона і по дорозі до Харас його переслідував меч Ком Сона.
"Чому ти залишив її в останню мить?"
- Тому що це небезпечно.
« Із-за Ком Сона? » — запитав Ходжу, розсміявшись.
Це не вимагало відповіді, бо Ходжу і так добре знав, що́ робить Сун Мін. Пролітаючий меч Комона був справжньою загрозою. Сун Мін прямував до шамана, знаючи, що може зустрітися з Комоном, бо біля нього був Ян Іль Чон, який міг зупинити його. Але зараз його не було. Якщо з'явиться Ком Сон чи його меч, то Сан Міну його не здолати. Тому він більше не взяв із собою Скарлет, а турбувався тим, що́ вже не зможе захистити себе. Сан Мін навіть зараз турбувався, а не був під прицілом.
« Це місце під контролем Ком Сона».
Сун Міна вже переслідували, і він чекав появи меча, але той так не з'явився. Хіба Ком Сон його не впізнав? Ну так, він людина. Від Шаманства до сюди не так вже й близько. Навіть Командо не зможе подолати цю відстань настільки швидко.
« Ти пошкодуєш про це".
"Як знати".
Він згадав ошараний погляд Скарлет, коли скинув її з коня, і слова про те, що вона хоче підтримати його. Про те, що якщо він стане байдужим, то перетвориться на монстра.
Сан Мін зітхнув.
« Ти вже давно почав змінюватися, — посміявся Ходжу. - Хоча ти і прикидаєшся нормальним, але твій розум дуже дивна річ. Ти вкрай нестабільний. Можливо, тому що ти відрізняєшся від людей».
"Думаєш?"
« Вкрай важливо думати. Я розумію, що не нормальний і намагаюся підтримувати свою свідомість".
« Ось і я залишаюся в собі через тебе»
« Все заради тебе».
"Вовнуешся, що я зійду з розуму?"
« Звичайно. Хіба ми не домовлялися? Якщо ти злетиш із котушок і не зможеш взяти себе в руки, то мені доведеться зупинити тебе. Але сподіваюся, що цей день не прийде".
— Я теж сподіваюся, що пробурмотів Сун Мін і встав спис.
Якщо це станеться, то йому доведеться залишити Ходжу, з яким він провів багато часу разом. А йому цього зовсім не хотілося.
"Ой, розпачайся ще тут!"
— Стули пельку, — виплюнув Сун Мін і подивився убік з далекої гори.
Вони збиралися піти до шаманів разом. Сан Мін пригадав слова вчителя і зосередився. Важливо було не пропустити жодної деталі, яка могла б попередити його про небезпеку.
Сун Мін продовжував йти, а Ком Сон все ніяк не з'являвся. Невже він все ще не зрозумів? Сан Мін заволав ще більше через те, що навколо нічого не відбувалося і було занадто тихо. Невдовзі він дістався до Шаманських гір.
Він зупинився.
« А що далі? Ось так просто взяти і піднятися? "
« Ну, ти ж не можеш просто стояти тут".
"І то вірно."
Сан Мін почав підніматися. Через рельєф гори шлях здавався неближчим, але при зніманні особливої різниці з рівниною він не помітив.
Він вперше йшов до шаманів, але був чутний про них.
Сун Мін подивився на вершину під командуванням Ком Сома. Він заборонив людям проживати на вершині, назвавши це місце святим. Отже, вторгнення Сун Міна на цю землю стало викликом Муріму.
Сан Мін не хотів битися з ними. Він навіть задумався про те, що варто було попередити муримів про своє народження на їхній території. Але коли він прибув сюди, то вирішив піднятися, хоча з приводу підйому на вершину Комо Сон все ще сумнівався.
"Як би вчитель повівся, якби він був живий?"
« Не порівнюй, — відразу промовив Ходжю, вдивляючись у роздуми Сун Міна. — Ти - це ти, а Іль Чон – Ил Чон. Твій вчитель мертвий, а ти успадкував його силу. Але все одно твої спроби стати ним виглядають смішно."
« Чому смішно?»
« Бо ти це! — Повернулась Ходже. — Ти ніби намагаєшся натягнути одяг не за розміром. Ви з самого початку дуже відрізнялися один від одного. У тебе в голові купа непотрібних думок і сумнівів. Навіть якщо у тебе вистачає сил, то ось з рішучістю біда. Звичайно, ти один з небагатьох, хто так добре освоїв Ци, але проблема в тому, що твої противники ще сильніші".
"Як грубо..."
« Так що зав’язуй з цим. Не порівнюй себе вчителем".
« Я просто хочу бути схожим на нього»
« О, це маячня. Подивися на себе! "Як би він повівся?" Ти просто береш і порівнюєш себе з ним. Вважай, ти добровільно займаєшся самозреченням. Знаєш чому? Тому що ти не дотягуєш до його рівня.
Хоча Ходжу був правий, він подавав думки у досить грубому вигляді. Сун Мін відкаштувався і мовчки прийняв все, що сказав Ходжу.
У результаті цього він не мав нічого, окрім того, що міг далі підніматися вгору. Не тому, що так вчинив Ян Іль Чон, а тому що він мав це зробити.
Незабаром Сун Мін відчув присутність вартових, хоча поки що нікого не бачив. Гора почала різко підніматися вгору, і з’явилася багато стежок.
Сан Мін зупинився.
Почав змеркатися, а на небі з'явився місяць яскравого заселення Шаманства в темряві поки що не було видно.
« Щось є» — сказав Ходже, і Сан Мін злегка кивнув.
Він не вибирав списа. Точніше, він не мав потреби достати. Він не збирався негайно потрапляти ворогу на очі.
Сан Мін стояв, дивлячись в темряву. Ззаду почулися кроки. Це був хлопець у синьому костюмі. На його поясі висів подовжений меч, але він його не чіпав. Сан Мін, не бачачи ворога, поставив руки зганьблені вперед і запитав:
— Хто Ви?
Почувши це запитання, юнак опустив руки.
— Мене звуть Чон Мён.
Колись Сан Мін вже чув це ім'я. Джі Хак з Шаоліня, Чві Голь із відкритих Земель та Чен Мен зі Шомманства - усі вони були видатними представниками своїх фракціях.
Сун Мін прищурився. Чон Мён теж якийсь час дивився на обличчя хлопця, а потім відвернувся.
— Проходите. Вчитель чекає Вас.
Чон Мён був ученицею Ком Сона. Він був одного віку з Джі Хаком і Чві Голем, але від Чен Мьона виходила зовсім інша енергія.
Межа вищості.
Сун Мін здивувався досягненням Чон Мена. Він думав, що серед Чон Ве Чон шести лицарів тільки Чорний Дракон досяг кордону вищості. Він навіть не думав про те, що не виходить за межі Шаманства Чон Мюн міг досягти таких висот.
« Ну, в цьому немає нічого дивного" - спробував Ходже.
Неймовірно обдарована Ві Джі Хюн також змогла досягти меж вищості власними силами. Як і Сан Мін, використовуючи чорне серце та пройшовши випробування Теніра.
Оскільки Команд зробив його своїм учнем, то це означає, що він геній. А це означало, що Ком Сон, як учитель, особисто дав йому Ци.
Чон Мюн мав достатньо особистих рис і перебував у підході. А якщо додати його старанність і везіння, то немає нічого недосяжного у межі вищості.
« Абсурд» думав Сан Мін, слідуючи за Чон Мёном.
Він пригадав, що це був злий Диявол, який не досяг цього рівня. Особисті якості, оточення, старанність... і везіння. Чого не діставало Боже Слово Диявол?
— Ви нічого не питаєте, — сказав юнак, який йде попереду.
Сан Мін відповів:
- Мене чекає сам Ком Сон. Про що ще мені питати?
— Ви довіряєте йому?
— Я не думаю, що він би став відправляти за мною учня, якби хотів зловити в пастку.
Почувши це, Чон Мён розсміявся.
- Примарний Коп'єносець... Я ніколи не покидав шаманство, але часто чув про Вас.
- Я досить відомий. Я теж про Вас чув. Ви найвидатніший учень Шаманства.
Чон Мён знову розсміявся, але більш ніяк не відреагував.
- Тут часто приходять.
— Кто?
— Джі Хак з Шаоліня, член родини нам Ґун, командир магічної гільдії та глава золотої башти.
Сун Мін припускав, що Авель і Ллойд приходили сюди, але Джі Хаке та сім’ї нам Ґун навіть не думав про це.
- І це все?
Всього четверо? Сун Мін згадав Пэк Сого, яка покинула Самарьоне. У своїй письмовій записці вона писала, що планує поїхати в Шаманство. Пройшло багато часу, вона вже повинна була дістатися.
— Все, — відповів Чон Мэн.
Їй повинно було вистачити часу, щоб дістатися сюди, але може вона сама змінила кінцевий пункт? Сон Міна була занепокоєною, але більше не ставив запитань.
Чон Мён зупинився. Перед різким скрученням стояв храм.
— Вчитель знаходиться всередині, — обернувся хлопець і злегка вклонився Сон Міну.
Той же відповів тим самим і пройшов до храму.
Усередині відчувалася присутність. Сон Мін злегка занервував, на його чолі виступив піт і він зтиснув кулаки. Він навіть приготувався до втечі. Оскільки він може вільно використовувати чадний кінь, вам потрібно буде скористатися ним під час втечі від Ком Сона.
— Довололен? — Двері храму відчинилися і з середини почувся голос.
Сон Мін зайшов всередину і двері зачинилися. Він зковтнув і запитав:
- Про що Ви говорите?
— Я про Иль Чона.
Почувши ім'я вчителя, вимовлене спокійним тоном, Сун Мін остовбенл. Слухи про те, що сталося на півночі, не розійшлися, але Ком Сон говорив так, ніби знав про це з головою Самарена.
— Ви знаєте?.
— Я люблю спостерігати за зірками, — розсміявся Ком Сон. — І нещодавно одна з них, досить велика, погасла. Інколи зорі можуть брехати, але часто вони говорять правду. Ян Іль Чон задоволений своєю смертю?
— Да...
— Ладно. Хоча ми дотримувалися різних поглядів, я не ненавидів його. Він досяг того рівня, на якому його неможливо не визнавати.
Сон Мін попрямував в сторону тремтячого вогню. Спиною до нього сидів сам Ком Сон.
- Чому він помер?
- Він бився з Мусином...
- Хочеш сказати, що Мусин сильніший за Іль Чона?
— Ні, — впевнено відповів Сун Мін.
— То чому ж він тоді мертвий?
— Воль Ху втрутилась у бій.
— Воль Ху настільки сильна?
- Це був дивний бій... Вчитель був абсолютно сильнішим за Мусіна і Воль Ху разом узятих. Но...
— Зрозуміло, — розсміявся Команз Сон. — Мабуть, він просто повинен був померти там.
Сун Мін нахмурився. Йому було важко придушити емоції, але все ж перед ним Ком Сон. Це не той противник, з яким можна дозволити собі зчеплення через різницю у поглядах.
Команд зробив це.
- Навіщо ти прийшов сюди?
— Ми збиралися прийти сюди з учителем.
- Ти прийшов сюди в пам'ять про вчителя? Чи це занадто? Ох, ти мене дивуєш... Твій рівень виріс з того разу, коли тобі вдалося втекти від меча, але не думай, що ти зможеш утекти від мене.
- Я впевнений, що зможу.
- Хочеш спробувати?
- Якщо доведеться.
Почувши відповідь Сан Міна, Ком Сон почав сміятися і обернувся. На відміну від Ян Іль Чона та Мусіна, які підтримували свою молодість, Ком Сон виглядав на свій вік.
— Дитинко моє, — на покритому зморшками обличчі з'явилася усмішка. — Ти знаєш, про що я думаю?
— Нет..
— Думаю ось, порізати тебе чи ні.
Мрія у Ком Сона не було, але Сан Мін відчував, що клинок спрямований прямо на нього. Простір не тремтів, але потік енергії був спрямований в його сторону.
— Я майстер, — сказав Ком Сон. — Я не забираю життя понапрасну. Но... як я і казав, я ще не впевнений в тому, чи стане твоя смерть марною.
- Це через мої погані вчинки?
— З них все тільки почалося, — помочив головою. - Що ти про мене думаєш? — Став він несподіване питання. — Ні, запитаю конкретне: як ти вважаєш, я вб'ю тебе?
— Я повинен відповідати на це?.
Звісно. Мої дії залежать від вашої відповіді.
- Не думаю, що Ви вб'єте мене.
- Бо ти хочеш жити?
- Бо в мене багато справ.
- Так це означає, що ти хочеш жити.
- Це дивне бажання? — відповів Сон Мін питанням на питання, і Ком Сон розсміявся.
« У такому разі, нічого не поробиш », — відповів Ком Сон і сів.
Як тільки він це зробив, тиск на Сан Міна зник.
— Иди сюда, присяд. — Ком Сон покликав хлопця рукою.