Ян Іль Чон виглядав спокійним, але люди, що стоять перед ним, сприймали інформацію по-іншому. Особливо Сун Мін: він стояв, широко розкриваючи рот. Коли Дженіелла бачила майбутнє, то передала смерть голови Самарієн. Перед тим як вийти з дому, Сун Мін згадав про що вони говорили.
- Учителю, чому ви помрете?
- Про це вона не сказала. Загадкова жінка! — Він відповів.
Чорний Дракон напружився, а Ян Іль Чон злюбив його.
— Тому поклянись мне. Якщо я помру, то не зможу тебе контролювати.
- П-підождьте, навіть якщо так, це занадто...
- Показати тобі що таке "слішком"? Насправді, мені і не потрібна твоя присяга. Вбити тебе на місці буде простіше. Ти цього хочеш?
— Но...
- За ці місяці я більше-менш прив'язався до тебе, тому змушую поклятися. Якщо ти продовжиш чинити опір, я повинен буду вбити тебе до того, як твоє існування почне приносити проблеми. Ні, я прив'язався до тебе, тому не можу вбити тебе просто так. Краще я випатраю твої нутрощі і відріжу кінцівки. Як тобі?
Ян Іль Чон виглядав так, ніби дійсно готовий робити свої слова в життя. Чорний Дракон проковтнув. Чоловік продовжував говорити, дивлячись замішання Чорного Дракона:
— Добре подумай. Ти все одно не зможеш повернутися до Мусіна. Хоч і під тиском, але ти зрадив його. Думаєш, якщо ти повернешся і будеш благати, Мусин пробачить тебе?
Чорний Дракон багато думав про це. Мусин не був брутальним, але він також не ставився поблажливо до зрадників. Чорному Дракону доведеться заплатити за свій вчинок.
- Чого Ви хочете від мене? Ян Іль Чон, Ви ж сказали, що помрете. Хто захищатиме мене, коли це станеться?
- Мій учень тебе захистить.
- Не несіть нісенітниці! Як слабкий Примарний Коп'єносець зможе мене захистити?
- Мої слова зовсім не нісенітниці. Учень зможе тебе захистити, він зупинить Мусіна. Якщо знадобиться, він зможе це зробити.
Насправді, Сан Мін також не розумів слова Ян Іль Чона. З його допомогою він оволодів Чорним Грімом, але зараз він не був впевнений, що зможе перемогти в битві з Червоним Драконом чи Мусином або Королем Копій. Однак він не міг сказати цього вчителю.
— Вибирай: або присягаєшся, або відмовляєшся і стаєш інвалідом.
— Черт!
Ян Іль Чон схопив Чорного Дракона за плечі. Він натиснув, ламаючи його кістки і м'язи. Той вилаявся і закрив очі.
— Клянусь-клянусь! Я, Ре Ґон, клянуся, що не завдам шкоди Сан Міну, Скарлет і Ехва. Я клянусь, що не передам їх!
— Добре, - Ян Іль Чон кивнув і підняв Чорного Дракона на ноги.
Навіть майстер вищості не міг порушити клятви на мані. Такі обіцянки були одним із правил цього світу, а їхні порушення призвели до смерті.
Чорний Дракон у розпачі закрив обличчя руками.
- Ви помрете... - Пробурмотів Сан Мін коли все закінчилося.
Він не міг повірити почутому. Той Ян Іль Чон, якого він знав, до цих пір був найсильнішою людиною у світі. Він здавався величезною горою, яка не може впасти. Навіть Дженіелла не хотіла конфліктувати з ним, а Ходжу визнавав його силу.
І він помре. Сан Мін не міг повірити в це. Ян Іль Чон мигцем глянув на свого учня.
- Що з твоїм обличчям? Погрустнеле, що я помру?
- Чому ви такі спокійні?
- Кожна людина коли-небудь помирає. Це природно. До того ж, це станеться не прямо зараз, не варто заздалегідь розводити паніку.
— Но...
« Я прожив без жалю, — сказав Ян Іл Чон підніс руку і перервав Сан Міна. — І я сам виберу місце і час своєї смерті. Не треба нічого говорити.
— Но... Вчитель...
— Королева вампиров передсказувала мою смерть, але вона знала, що її слова не вплинуть на мене. І я згоден з нею. Я знав, що колись помру.
Скарлет мовчки подивилася на Ян Іль Чона. Вона згадала його прохання по дорозі сюди. Якщо подумати зараз... Дженіелла нічого не сказала про майбутнє. Ян Іль Чон знав, що скоро помре.
«Можливо це перебір» — подумала Скарлет і дуже зітхнула.
— Ходімо до шаманів, — заговорив Ян Іль Чон. - Треба поговорити з Ком Соном. І ще, можливо, там буде глава гільдії магів. Не знаю, чи він досі там, але якщо так, то треба буде поговорити і з ним.
- Сядемо на чарівну коняку?
— Нет. Залишилася тільки одна, не можна використовувати її в порожню, - похитав головою глава Самарієн. — Не кажи Ехва про це, — сказав він, залізши в карету.
Вона вважала, що Іль Чона є батьком і тому несе відповідальність за смерть.
« А я?» — почав тихо слідувати Сон Мін.
Він вважав його не своїм батьком, а вчителем. Він поважав його, та й був вдячний за багато чого. І він просто повинен спостерігати за його смертю?
— Не думай про дрібниці.
До того, як Сун Мін встиг щось сказати, Ян Іль Чон його випередив:
— Я ж сказав, що це мій вибір. Я не верю Джениэле. Я не можу прийняти визначене майбутнє. Якщо умови будуть утверджені, то можуть змінитися.
- Тоді...
— Я хочу протистояти майбутньому, про який вона говорила. — Сказав Ян Іль Чон і посміхнувся, надів маску. — Хіба це не цікаво?
Його голос був сповнений благоговінням і радості.
***
Вперше він плавав на кораблі так довго. Йому навіть здавалося, що в нього може розвинутись морська хвороба.
« Якщо так, то буде дуже цікаво».
Його не нудило. Кім Джон Хен трохи розчарувався. Морська хвороба не прикличеш за бажанням. Насправді, після того як він залишився на кораблі, нічого цікавого не відбувалося. Він почувався розчарованим.
— Так, що ж...
Приготування закінчилися. Ким Джон Хён повільно піднявся. Він був на кораблі Владера вже шість місяців.
На щастя, лицарі не були нетерплячими і дурними. Словами про те, що « достатньо часу» він змусив їх чекати багато місяців. Хоча для них це не було очікуванням, адже завдяки Кім Джон Хёну вони зможуть звільнитися.
Дженіелла підштовхнула його на цю угоду, але Кім Джон Хен теж давно задумувався про це. Арбес зник через нього, Обнажений Демоном втратив серце від руки Яни і після цього місце короля нелюдей залишалося вакантним.
Ким Джон Хён не міг управляти Джу Воном. Протягом довгого часу перевертні обособилися. Насправді, причина полягала в тому, що Кім Джон Хен не міг нічого запропонувати Джу Вону. Він знав про їхні стосунки з королевою вампірів.
« Дженіельлу не можна задирати.
І справа не лише в тому, що вона бачила майбутнє - Кім Джон Хён елементарно не зміг би з нею запанувати.
Врешті-решт, залишився тільки Владар. Насправді, він був найбільш відповідним варіантом. Бажання стати людиною робило його чудовою зброєю.
Крім того, була ще одна причина. Причина, по якій він кілька місяців не виходив з моря.
Рицарі смерті відрізняються від зомбі. Вони втратили тіло, але їхня душа залишилась у доспіхах — так вони були мовлива. Найбільша різниця між личами і лицарями полягала в тому, що перші хотіли цього, а потім насаджували прокляття.
Іноді таке траплялося. Воїн, який потрапив під немилість темного мага, став лицарем смерті. Він ставав контрактом, який не хотів мати.
А сотні присутніх лицарів смерті дуже розважалися Кім Джон Хена. Крім того, Владер мав неймовірно смертельну аурой.
"Отже, це було".
Ким Джон Хён досить дивився вдалель. Аура навколо примарного корабля була настільки густою, що було важко дихати. Чоловік глибоко зітхнув і розкрив Грімуар. Аура темних лицарів ставала силою короля магів, а його енергія вселялася в їхні тіла.
Зрештою, все зводилося до короля магів. Кім Джон Хён облизав губу і почав ритуал Гримуара. Він хотів стати королем чарівників і провалився. Більше він не міг використовувати цей шанс, одна поразка не ставить хрест на всіх можливостей.
Тепер він не намагався змінити тіло. Вони були дуже допитливими.
Почувся свист, і Кім Джон Хьон з радістю посміхнувся, спостерігаючи за тим, як навколо збирається темна аура. Магія не провалиться. Цього разу ніхто йому не завадить. Та навіть якщо хтось заявиться, то Волдер їх зупинить.
Магія була готова, і перед Кім Джон Хеном з'явилася чорна двері. Він повільно підійшов до неї і відкрив ворота смерті, що сполучали його з іншими королями. Ким Джон Хёну навіть не довелося простягати руку. Двері сама відчинилися.
Він зібрався увійти, але зупинився.
« Не заходь, — почувся голос. - Якщо підеш, то більше не вийдеш".
Очі Кім Джон Хёна, який почув попередження, забили.