Хоча король Копій вирішив перенести бій, здається, він сильно жалкував про це.
Сан Міну було на нього все одно, в той час як Король Копій явно відчував до нього інтерес і зробив весь цей шлях спеціально для зустрічі з ним. Йому все одно на Чон Ве Чон і Мусіна, йому просто було цікаво битися з тим, кому програв Ком Джон.
Тому в голові короля Копій стався конфлікт. Він прийшов сюди не на прохання Чон Ве Чона чи Мусіну, але в результаті вони домовилися перенести поєдинок, і це його дуже засмучувало.
Сун Мін ж його проігнорував і попрямував в бік лісу, як раптом Король Копій все ж перешкодив йому шлях і сказав:
— Стоп.
— Хіба ми не вирішили битися пізніше?
Хлопець відчув занепокоєння. У нього не було часу воювати з ним зараз. Спадний загін вже увійшов до лісу і Сун Мін не знав, що може статися далі.
Але одне він розумів: якщо зараз щось станеться, то він шкодуватиме про це решту свого життя.
— Знаю, но...
Зараз не та ситуація, щоб боротися. Король Копій розумів, що у них ще будуть можливості зустрітися, але все ж він відчував невизначеність.
Проте він розумів, в якій ситуації перебуває Сан Мін. Король Копій, подумавши ще трохи, подивився в сторону лісу. У результаті він зітхнув і прийняв рішення:
— Иди. Наступного разу, коли ми обоє будемо у гарній формі я знайду тебе.
Замість того, щоб відповісти, Сун Мін кивнув. Це була їх перша зустріч, але хлопець вже зрозумів, що Король Копій відрізняється від решти Чон Ве Чона. Насправді він навіть відчував цікавість до нього, бо вони обидва використовували спис.
Але зараз не час про це думати і хлопець, відштовхнувшись від землі, збільшив між ними відстань до лісу. До нього було не близько, але для Сан Міна це дрібниці. Він в мить опинився біля лісу, але не увійшов у нього, а встав навпроти і дивився.
Він відчував якесь невимовне занепокоєння всередині, а сухі дерева гойдалися на вітрах додавали страху. Хлопець зробив глибоке зітхання і увійшов в ліс.
Щось було не так.
Першим, що відчув Сун Мін, була атмосфера, наповнена хвилюванням. Він відчув це з першим же подихом. Навколо було темно як вночі. Він точно знав, що зараз ще день і повинно світити сонце, але до цього лісу воно зовсім не виходило. Тому була суцільна темрява, по якій і брив Сун Мін.
Він легко поборов цю темряву, але нічого не бачив. Звуків теж не було, як би він не слухав. Він пройшов глибше і тепер навіть не було того вітру, який переносив занепокоєння.
Як і будь-яких відчуттів.
Не було абсолютно нічого.
"Магія"
Кім Джон Хён був як і раніше в цьому лісі. Він не втік і продовжував чекати збираючись напасти на нього загін. Чого він хотів? Що за обряд він приготував і що значать слова Дженіелли про те, щоб стати не людиною?
Довго думати не доводилося.
Спершу треба знайти Скарлет, але... Якось дивно. У п'ятсот чоловік зайшов до лісу не так давно, але Сан Мін зовсім не знав де їх шукати.
« Я знаю все, що завгодно, але в магії не сильний» — закінчив Ходже.
« Я скучаю за Рубі» — подумав Сун Мін і озирнувся навколо.
Він не відчував чиюсь присутність. У нього з'явилося відчуття, що він дійсно нічого не відчуває. Чи так легко заглушити почуття людини, яка здобула славу?
Хоч би якою була Кім Джон Хьон, він сам з таким не впорається.
Сан Мін присів і подивився вперед. Якщо почуття заблоковані, то можливості зрозуміти ситуацію значно зменшились. Він зосередився на замерзлій землі, а якщо бути точнішим, то на слідах залишених поверх снігу.
"Совсем свіжі".
Але їх було небагато. Якби це сліди загону, то їх тут залишилося б не менше п'яти сотень, але це не так. Їх було ... Лише десять.
Сан Мін піднявся з місця і знову озирнувся. Інших слідів немає. Хлопець був упевнений, що пішов в ліс у правильному напрямку, але куди ж вони поділися?
« Це чи ні, але все готово на рівні. І зробив це чоловік, - попередив Ходжу.
І він був правий.
***
Чорний маг, що виходить. Навіть Арбес не зміг би зловити таким закляттям. Він залишив гільдію, забравши Гримуар з собою, але така магія йому не під силу.
Гримуар для темного мага був смертельним отрутою.
Ці сувої були настільки величними, що чорні маги могли про них тільки мріяти. Звичайно, це не означає, що вони не могли їх використовувати. Ця магія, написана в Грімуарі, була густо зосереджена на тому, що могло бути небезпечним. Якщо темний маг все ж таки вирішив використати Грімуар для власних цілей, то повинен був розуміти, що це може стати останньою справою в його житті.
Тому ніхто не ризикував і не використовував сувій, але Кім Джон Хён не такий. Він був упевнений, що Грімуар став його за велінням долі.
Його контракт з королем був зруйнований, і на відміну від інших чарівників він був вільний робити те, що хоче. Більше того, він отримав частину магічних сил короля, так що він не відчував особливого напруження при використанні Гримуара.
« Це не та магія, що доступна простим смертним», — подумав він, опустивши погляд на грімуар.
Але Кім Джон Хьону це було під силу не тому, що він прибрав до рук все, яке мав Арбеса, а через те що був людиною, але водночас володів силою короля.
Він розсміявся. Три тисячі людей. Він зібрав душі трьох тисяч людей, щоб протистояти загону, який йшов на нього.
Ким Джон Хён знищив сім сіл щоб зібрати серця для обряду, а заодно і величезна кількість душ для застосування магії Грімара. Душі, зібрані таким чином, не могли попоїсти і проводили час у муках. І Кім Джон Хен знав про це. Але завдяки цим душам він перетворив ліс на підземелля. Звичайно, він не міг зробити з лісу ідеальну його копію, але все ж він спробував, і результат дивувався.
Коли вони увійшли в ліс, то відразу розсіялися. В одну мить їх накрила магія і вони думали, що йдуть в одному напрямку, хоча рухалися зовсім іншим.
Ким Джон Хён озирнувся по сторонах. У просторі навколо нього було кілька щілин, через які він міг спостерігати за рухом групи. Він зосередив увагу на одній з таких дір.
— Звичайно, ти теж. Він побачив Сан Міна і розсміявся.
Чи це те, що вони так зустрілися? Хіба Кім Джон Хьон також вплетен у долю Сан-Джіна, чи зараз створюється нова тимчасова лінія? Він не знав відповіді. Смертний просто не міг знати відповіді на такі питання.
« Ти прийшов, щоб врятувати Скарлет» - він перемістив погляд на іншу тріщину, подивившись на дівчат, що йдуть разом з ними.
***
Інстинктивно вона розуміла, що ліс небезпечний. Вона не знала, що саме задумав Кім Джон Хён, але явно щось погане. У це місце не хотілося приходити добровільно, хотів втекти. Саме цього й хотіла Скарлет.
Вона була сильною особою, але навіть вона відчувала занепокоєння в повітрі. Якби вона тільки могла, то давно б втекла, навіть якби для цього довелося вбити главу зеленої вежі.
Так, якби тільки він був поруч з нею, то вона б не розмірковувала прикінчити його, розірвавши тим самим клятву. Але його поряд немає. Як знати, може він вже мертвий? Тільки ось спосіб перевірити це немає. Не виникло б ніяких проблем, якби вона втекла з лісу, умрі глава зеленій вежі, але ось якщо він живий, тоді вона, порушивши клятву, загине.
"Чорт".
Вона прикусила губу, усвідомлюючи, що знаходиться не в дуже хорошій ситуації. Збігши вона помре, залишившись... Мабуть, теж. Ось би був хтось поруч, хто може допомогти.
— Безит, — сказала вона роздратовано і зітхнула.
Але що сказати? Від розмов нічого не зміниться.
Скарлет подивилася в затилки Доберману та іншим найманцям, які йшли попереду неї. Як тільки вони ввійшли в ліс, їх накрила темрява і вона залишилася лише з ними. У цій темряві навряд чи було щось видно. Все її поле зору обмежувалося найманцями, з якими вони прийшли. І, насправді, лякало її це куди більше самого лісу.
- Навіщо ти прийшов сюди? — Скарлет голосно запитала, але Доберман та інші не овернулися.
Але вони не зробили цього тому що просто її не чули. Зрештою вона зітхнула і зосередилась на довколишній магії.
Скарлет не довіряла найманцям. Цей загін, на відміну від інших, володів видатними навичками, а їх командир Доберман був найманцем SSS-ранта.
У такій ситуації не можна покладатися на незнайомців і довіряти тільки собі.
Магія Скарлет відрізнялась від того, що використовували інші чарівники. Вона пройшла через гору Муші. Вона продовжувала розвивати свої вміння і після випробування, завдяки чому могла зайняти позицію голови башти.
« Сан Мін... Він, напевно, теж у лісі. Він точно не міг мене кинути".
Користуватися браслетом? Вона хотіла була спробувати, але відволіклася на супроводжую темряву і повну тишу.
« Ідеальні умови для нападу» — подумала дівчина.
Хоча вони підготувалися, вона розуміла, що в таких умовах може статися все, чого хоче.
Ті, хто попереду її найманці, були дуже виснажені, але насправді вони не дотягували їх до того, щоб відбити будь-яку атаку і за таких умов.
— А-а! - Заволочив найманець, але через пристрій лісу цей крик чув тільки він сам.
Той, хто йде попереду Доберман раптово зупинився і обернувся. У цей момент Скарлет з'явилася жахлива картина, як тіло найманця виявилося розірвано якоюсь звіриною. Монстр пережовував тіло, а відірвана голова впала на землю. Солдат більше не п'є.
Стояло тільки залишком його тіла впасти на землю, як Доберман щось закричав і витягнув меч, а Скарлет відразу ж приготувала магію.
Але проблема полягала в тому, що це була не одна тварина. Хоч вони й не чули, то по цілій околиці почали розноситись людські крики і вій пітьмі монстрів.