Перед тим як вони вийшли з лісу, Сун Мін зв’язався із Селєрсом Невілом. Селгерус заговорила відразу, як побачила Сан Мін на екрані:
- Ти ж не зламав знову спис? Благаю, скажи мені що ні. Твой спис повністю покритий Оріхроном!
Її слова супроводжувалися розпачливим подихом. Сон Мін, усміхнувшись і опустивши голову.
- Я не зламав його. Воно в порядку.
- Тоді що? Проблема в доспеках?
— Ні, я просто хотів зробити нове замовлення.
- Що? Не могли ж твої обладунки і спис виноситися так швидко. Ні нічого кращого, ніж Оріхаркон », — відповіла Селґерус.
Орихракон — це надзвичайно рідкісний і цінний матеріал. Навіть такий відомий коваль як Селєрс працювала з Орахардоном вперше.
Сун Мін дістав ящик з сумки, один з тих, що він взяв у скарбниці Ходже.
- Що це? Ти ж не збираєшся попросити мене зробити що-небудь з цієї коробки? — запитала Селгерус.
Сун Мін посміхнувся і відкрив ящик. На його дні лежали кістки і луска. Селгерус здивувалася, побачивши всередину.
- Що це?
— Не можу бути... — Селєрус не впізнала драконячої кістки та луски, але Невіл зрозумів це і з подивом відкрив рот.
Він не міг повірити своїм очам і спитав:
- Це кістки і луска дракона?
— Так, — кивнув Сан Мін.
Тоді Селєрс змінилася в обличчя, заокругливши очі.
— Не можу бути... — тремтячим голосом вимовила Селґерус. — Боже, нет... Це неможливо! Ти полював на дракона?
— Нет. Я не полював, мені просто пощастило.
— Наскільки важливо знайти луску дракона і кості? — запитала Сеглерус.
Здавалося, вона була налякана, як і Невіл. Він поворухнув руками і відкрив віконце аукціону в Ебрасі.
- Чешуя і кістки дракона... Є пару лотів, але щоб в такій кількості... Заради Бога, як...
— У мене є ще один голос.
Почувши їхню розмову, Ходжу досить посміхався. Чешуя і кістки, які добув Сун Мін, належали тільки одному дракону. У минулому Ходже полював за ним і зберіг це як сувенір, так, що вони не постраждали.
Сун Мін дістав ще кілька ящиків, коли Невіл і Селєрс закрили роти. Порушивши довгу паузу, Невіл сказав:
- Не враховуючи напівкровок, цей світ не бачив справжнього дракона вже понад триста років. Тепер дракони стали міфом, казкою або плодом уяви. Навіть триста років тому майже ніхто не міг тягтися, а тим більше полювати на дракона », сказав Невіл і зітхнув. - Така кількість матеріалу може озброїти цілу армію. Кості і луска дракона можуть позбавити магії та сили. Вони мають стільки манів і енергії, що потужність Орихаркона просто смішна в порівнянні з ними. Це точно кращий матеріал для зброї.
— Ні, я не можу... — Зітхнула Селгерус. — Ні, не тільки я, ніхто з найвищих ковальських угод не зможе запанувати над чеханням і кістками, бо ніхто не знає як. Це може тільки глава.
— Кто?
— Глава парфов. Він уже на зорі свого життя, але можливо знає як управлятися з цим матеріалом — була невпевнена пробурмотом Селєр.
На її слова Сан Мін подивився на Невіла. Він прийняв убогий вираз обличчя і сказав:
- Глава палаців це Мекендор. На жаль, Ереброс не може з ним зв'язатися. Він був з нами близько 50 років тому, але раптово відмовився від свого місця і обрубав всі зв'язки.
— Ми не бачили його десятки років, — пробурмотіла Селєрс. - Але він точно живий. Сонячний вогонь у жаровні все ще горить, і іноді приходять речі, зроблені ним.
— Інші палаци можуть зустрітися з головою?
— Ні, і вони не можуть, — засміялася Селґерус. — Характер у нього просто жахливий. Минуло стільки років від того часу, як він закрився у жаровні, а він ніколи не вийшов з неї з тих пір. Деякі палаци намагалися дістатися до нього, але він всіх вигнав.
- Останній раз Мекендор замовив у нас велику кількість їжі. Їжа в сумці не псується, а він замовив стільки, що для нього одного вистачить на кілька століть.
Сан Мін втратив дар мови.
За словами Невіла, Мекендор з давніх - давен не може вийти зі жаровні, а інші палаци не можуть зв’язатися з ним.
"Такий хороший матеріал, а використовувати його не можна..." - пробурмотів Ходже, клацнувши мовою.
Шкода, але нічого не зробиш. Проте Сун Мін на всяк випадок віддав ящики на зберігання Селєрус.
— Я не уверена...
- Казали, що ви ніколи не працювали з цим матеріалом? Так спробуйте.
- Скільки я повинна?
— Ні, гроші мені не потрібні.
Сеґрерус схилила голову і дякувала за неї, але Сан Мін зупинив її.
— Не варто.
— Нет, варто. Я так хочу.
Коли Сун Мін дізнався про марноту луски та кісток, він відкрив ящик з серцем. Невіл вважав, що більше не варто дивуватися, але він присів на землю від вигляду драконячого серця.
— Чорт забирай....
- Що?
— Нет, простите. Я просто так здивований... Це ж драконьє серце... Фух, ха-ха-ху! — Невіл істерично засміявся. - На аукціоні Ебрарис ніколи не з'являлося серце дракона. Не знаю навіть, чи є маги, здатні з ним упоратися. Хто-небудь з найвищої ліги, але і це не точно.
- Можеш дізнатися?
— Ладно. Я знайду Вас як щось.
На цьому їхнє обговорення припинилося.
Сун Мін подивився на аладура і Рубі, які голосно хропували Аладура.
- Ви прийшли?
— Да.
Першим заговорив Божевільний Диявол. Він подивився на Сан Міна і гірко посміхнувся.
Мені соромно за себе.
- Що?
— З першої зустрічі пройшло шість місяців подорожі. Півроку... Ти пам'ятаєш, як зустрів мене?
— Звичайно, — відповів Сун Мін.
Він випадково зустрівся з Амаціїдшим Дияволом на півночі. А може й не випадково, можливо це була доля. Сан Мін ніколи не думав глибоко про долю, але можливо вона все ж таки існує і на півночі це була саме вона. Зустріч із Сюмашнім Дияволом була раптовою, а потім Сан Мін вирішив куди піти і що робити далі.
- Тоді ти був сильний, але слабший за мене.
— Да.
Насправді Сун Мін мало не помер під час битви з Божевільний диявол. Якби не Ходжу, то він би точно загинув.
- Але після цього ти почав розвиватися з неймовірною силою. Коли помер диявол Крові Му Сон, ти вже був на одному рівні зі мною. У Рубесі ти вже перевершив мене, а зараз випереджаєш на кілька кроків.
- І через це Ви відчуваєте себе неповноцінним?
— Я відчув це ще десять років тому, коли вперше зустрівся з майстром вищості. Тоді я зрозумів, наскільки великим є світ і як малий я, — сказав Божевільний Диявол та засміявся глухим басом. — Я не почуваю себе нікчемним. Я не порівнюю тебе з собою. Я впевнений у своїй Ци. За десять років я не зміг досягти високого рівня, але нічого. Я не міг розвиватися через божевілля, але тепер все по-іншому - Божевільний Диявол подивився на вогонь. - Я радий, що зустрів тебе. Ти мій добродійник. Ти вилікував божевілля і дав мені мотивацію тренувати Ці ще ретельніше.
Сан Мін мовчав.
У минулому він відчував, що не має нічого спільного з іншими і розчаруванням. Він знав, наскільки важко вибратися з болота відчаю.
— Засипайте першим. Я понесу вахту.
— Ага. Потрібно скоротити час на сон, бо Диявол - божевільний усміхнувся і ввійшов до печери.
Сун Мін дивився йому слід. Ця межа вищості була настільки далекою, що за десять років її не зміг досягти майстер як Божевільний Диявол. Сан Мін зрозумів, що й йому ще далеко від війни з Ам Джоном.
Дуже далеко.
Сун Мін досягнув вищості у світі свідомості, але щоб досягти його фізично йому доведеться пройти довгий шлях.
Потрібно привести в порядок енергію, душу і тіло. Він мав ще багато зробити.
Вранці, зі сходу сонця, вони зібрали речі і пішли за духами. Хоч Аладур і не хотів уступати в Ормур, після їхньої розмови він призадумався.
— Племя на півдні... Гм, на півдні більше племен. Можна постійно ходити по всіх і шукати потрібне.
— Я пам’ятаю їхнє зразкове становище.
— Краще не надто довіряти пам'яті. Може це плем'я не сидить на одному місці. Хіба ти не казав, що це було десять років тому? Можливо, плем’я вже зникло з пам’яті.
Якщо так, то вони почали думати про те, що Сатана з самого початку був неправий.
Аладур схрестив руки на грудях і сказав:
- Я хочу допомогти, але знайти плем'я просто з пам'яті неможливо.
— У тебе нічого не залишилося від них? — запитав Сан Мін.
Диявол, божевільний і збентежений, почав риватись у сумці.
- Так, щось є...
Божевільний Диявол дістав браслет. Він сильно потріпався, але зберіг форму.
- Що це?
— Цей браслет мені подарували десять років тому.
— Тобі його дала жінка! — Захотів Аладур.
Диявол уникав погляду, і він закрив рот. Аладур почав читати закляття, приклавши браслет до губ. Браслет накрив дим.
— Нет, не палай его! — У поспіху закричав Божевільний диявол.
— Не хвилюйся, — відповів Аладур.
Дим від браслета зайшов Аладура в ніс і він почав качати головою.
— Хм.... — Аладур відкрив закриті очі. - Я знаю де вони.
- Де?
— Спочатку вийдемо з лісу, — каже Аладур. — Він повернув браслет і розсміявся. — Це недалеко.