Він не пам'ятав імені Кван Ху. Мабуть, він не заслужив будь-якої репутації. Сун Мін трохи потурбувався, коли він сидів на місці. Той підняв голову і вказав Сон Міну на місце, запрошуючи його сісти.
- Я хочу запитати дещо.
— Да?
Чому ти захищаєш Малого Диявола?
— Я мушу відповідати?
- Ну, у мене ще багато запитань. Чи ж ви не здобули достатньо слави? Ти вбив Примарного мечника, який убив голову Хуашаня. Тому й отримав прізвисько "Привидний Коп'єносець". І не тільки. Ти поклав диявола на Півночі в траві, а потім вбив його після того, як він став вампіром.
Він знає вже і ці чутки. Сун Мін цокнув мовою. Він зіткнувся з Пек Му Соном вже за межами Трації, і дійсно переміг його. Битва була запеклою, і свідки явно були.
Коли він тільки прибув у Травіа, то взяв карету. Може його привіз член Гамуна.
- Я не знаю чому Божевільний диявол Пек Вон Пе діє з тобою за одне, але ти більше підходиш до іншої фракції. Примарний меч, диявол Крові... Ти, мабуть, вже був визнаний мурімами.
- Що Ви хочете сказати цим?
— Я сам не розумію, тому й питаю. Ти діяв у правильному напрямку, але тепер чомусь перейшов шлях Ю Хо Джону, захищаючи Малого Диявола. У чому ти?
« Ми друзі, — відповів Сун Мін, обережно опускаючи Ві Джі Хюн.
На його слова очі Квон Ху округлися. Він подивився на Сан Міна і Ві Джі Хюн, а потім розсміявся.
— Ясно. Друзі, говориш... Маленький Диявол багато чого зробив, але я ніколи не чув про те, що у неї є друзі.
— Ми зустрілися десять років тому в Дженабісі. Там ми випадково зустрілися і стали друзями.
- Тому ти зупинив Ю Хо Джона?
- Спочатку ми домовилися зустрітися з Вою Джі Хюн сьогодні в місті. Я і не думав, що таке станеться.
— Що ти збираєшся робити далі? — запитав Кван Ху, широко посміхаючись. - Хоч би якою була причина, вже рознеслися чутки про те, що ти зупинив Ю Хо Джона і забрав Ві Джі Хюн. Було багато свідків. Мурами прибудуть з Крона сьогодні або завтра.
— Тому я тут.
- Що ти хочеш від Самаріена?
— Коли на тебе ведуть полювання - це. А особливо, якщо це мурими. Я міг би битися з одним, але їх занадто багато.
- Ти хочеш захисту від Самаріена. А ти знаєш, що це означає?
— Нет. Скажіть прямо.
— Ха-ха... Не злись. Мати захист від Самаріена означає, що ти довіряєш нам. Я хочу запитати, чи приєднається Ві Джі Хюн після цього до Самріена?
- Ви повинні запитати про це не в мене, а у неї.
— А ты? — Кван Ху прищурився. - Ти великий майстер. Серед тих, хто використовує списом Ю Хо Джон входить у першу десятку. Ти виграв його без особливих зусиль.
- Він боровся не на повну силу. Ніхто не знає, як би все обернулося, якби ми серйозно збиралися вбити один одного.
— Не всі зрозуміють такі деталі. Маленький Диявол спить, тому не може відповісти, а ти можеш. Якщо ти хочеш використовувати Самарину, щоб захиститися від муримів, то мусиш зробити хоча б це.
— Тоді я пас, — сказав Сун Мін і взяв Ві Джі Хюн.
Можна попросити захисту не тільки у Самарієн. Вони не єдині, кому можна довіряти. Сан Мін також знайомий з володарем золотої башти Ллойдом. Він не впевнений, що Ллойд дасть їм притулок тільки завдяки доброті душевної, але за ним линуть довжелезні частки.
« Я жартую, — сказав хриплим голосом Кван Ху, дивлячись як Сан Мін знову піднімає Ві Джі Хюн. — Ти збирався йти в золоту вежу? Але коли ти не попрямував туди з самого початку, я думаю, що тобі не потрібно додавати тривоги її володареві.
- Що це за жарт?
Сан Мін не відповів на запитання, поставив зустрічний. На його слова Кван Ху знизився плечима.
- Якщо ти вже тут, я захищу тебе від обличчя Самарян. І ти не зобов'язаний приєднатися до нас.
— Правда?
Звісно.
— У Вас є на це право?
« Це не моє бажання, а прагнення господаря », — відповів Кван Ху. - Він сказав, якщо можливо зробити тебе частиною Самарієм, але якщо ні, то все одно захистити.
- Чому?
— Тому що ви з маленьким Дияволом маєте велику репутацію у світі. Люди не знайшли таких сильних майстрів, як Кван Ху і встав. - Скоро принесуть їжу. Спочатку поїжте. И... Якщо треба, я пришлю ще людей.
- Будь ласка.
— Не так легко жити в сірому кольорі, — сказав Кван Ху і подивився на Сан Міна. — Ты не з муримов, верно?
— Я Безкласовий.
— Безкласовий. У такому віці, на такому рівні... Дивно. Ти всюди у світі заслужиш поваги з такими навичками. Скрізь по-різному, але ти зможеш жити як тобі захочеться. Але ти все одно не вільний. Сірий колір - це змішання білого та чорного, і скоро тобі доведеться зробити вибір в одній із сторін. Або ж ти будеш і зовсім вигнаний.
— Вам не варто хвилюватися з цього приводу.
— Ха-ха... А ти впертий. Чи просто боїшся зробити вибір? — запитав Кван Ху і спустився.
Він питає, чи не боїться він вибору? Сун Мін подивився на сплячу Ви Джі Хюн. Він просто не відчував потреби у виборі. Фракції... Для Сан Міна це були просто майстри, які використовували однакову Ці.
І в цій та іншій фракції знайдуться подібні люди.
« Він не тільки говорить про добрі та злі фракції», — сказав Ходжу перемішку зі сміхом. — Ты сірый. Сірий, здатний стати або чорним, чи білим".
— Так, я зрозумів, - сказав Сун Мін, знову подивившись на Ві Джі Хюн.
Коли він мало не помер у битві з Пек Му Соном, то навіть не випивав еліксиру.
Хоч би якими сильними були Ці та тіло, відновлення не відбувається просто так.
Може це завдяки Чорному серцю, але можливості Сун Міна до відновлення вже перевершили людські. І він вже нечистий, коли дивиться лише на тіло.
Як і сказав Кван Ху, через деякий час принесли їжу, поклавши її на стіл в центрі розмовки. Але Сан Мін навіть не подивився на страви. Він мовчки продовжував дивитися на Ві Джі Хюн.
— М-м... — застовала Ви Джи Хюн.
« Їй боляче» — пробурмотів Ходже.
Проклятье Ви Джі Хюн занадто негативно впливали на неї. Вона, важко дихаючи, нахмурила брови. По її лобі почав котитися холодний піт. Сон Мін зітхнув і підняв руки. Він почав прати піт з її лоба.
- У тебе немає хустка? — Ви Джи Хюн відкрила очі.
Вона тьмяним поглядом подивилася на Сан Міна і він, тремтячи, забрав руки.
— Нет.
— Ох, глупышка. Треба носити з собою хустинку.
- А ти його маєш?
— Да. Дістань під одягом, — з усмішкою сказала Ві Джі Хюн.
Але через її блідого обличчя це не звучало як жарт. Сун Мін, почусавши голову, простягнув руку. Тоді Ви Джі Хюнхіла.
— Да я шучу. Ти що, збирався запустити руку мені під одяг? Як низько!
- Ти ж сама попросила.
— Я ж кажу, що це жарт, — ви Джі Хюн повільно піднялася.
Їй було погано і вона злегка прикусила нижню губу. До того як вона прибула в Рубес, прокляття не було таким сильним. Очевидно, воно посилилося поки вона билася з Ю Хо Джоном.
Ві Джі Хюн спробувала втримати біль і витерла поту своїм хустком.
— Жарко... — тихо сказала Ви Джі Хюн і нахмурилася. — И холодно. Відверте почуття.
- Вип'єш еліксир?
— Нет. По дорозі сюди я пила його як воду, але ніяк. Я намагалася прийняти знеболюючі... але ефекту теж не було.
- Хто тебе прокляв? — запитав Сан Мін і забрав хустинку.
Він почав витирати її обличчя і Ві Джі Хюн закрила очі.
- Що зробиш, коли дізнаєшся?
- Що-небудь.
— Ты? Ха. Це неможливо. Так, зараз ти став набагато сильнішим, ніж десять років тому... Ні, навіть ніж рік тому. Але ти не зможеш що-небудь зробити.
- Навіть спробувати?
- Ти сильніший за мене? — запитала Ви Джі Хюн.
Сан Мін не зміг відповісти.
- Той, хто прокляв мене... Він з Чон Ве Чона. Його звуть Квон Джон, — Ви Джі Хюн закашлялася.
Сон Мін здивовано підняв руку, але Ві Джі Хюн зупинила його.
- Він назвав себе "посланим". Три дні і три ночі я билася з ним, але не змогла його вбити. Він утік, залишивши прокляття. А один сказав, що прийде знову.
— Чон Ве Чон, Квон Джон...
Він вже чув про Чон Ве Чон від Божевільний диявола в Травії. Десять років тому Божевільний Диявол програв Квон Джону. І тепер він знову чує про нього від Ві Джі Хюн.
- Це прокляття не зняти, не вбивши Квон Джона... Ти думаєш, що зможеш? Я не змогла зробити цього, борючись з ним день і ніч.
- Але ж потрібно щось зробити!
- Бо ти вважаєш мене своїм другом? — З усмішкою запитала Ві Джи Хюн.
Сан Мін кивнув головою. Ві Джі Хюн тільки розсміялася. Вона нахилила голову і сказала:
- Дякую... але я в порядке. Це моя проблема і я її вирішу.
- У такому стані?
— Ха! Не думала, що почую це від тебе. Досить вже. Ми пообіцяли один одному десять років тому зустрітися і не бачилися цілий рік. Тоді ми навіть не змогли порозмовляти в підземеллі, — сказала Ві Джі Хюн і посміхнулася. — Я так сильно чекала цього дня. Тому... Давай поговоримо про все, що хотіли. Я голодна, але не можу поворухнути руками, — сказала Ві Джі Хюн.
Її сміх був трохи грубіший, ніж десять років тому.
- Погодуєш мене?
- Що ти хочеш поїсти? — Зітхнувши запитав Сан Мін.
Він взяв у руки палички і в очікуванні затих.
— Мясо.
— Мясо?
— Ага, — ви Джі Хюн відкрила рот. — Поклади м'ясо в рот.
« Ти нестерпна », — сказав Сун Мін і схопив паличками м’ясо.