Спочатку у центрі Травіа жили багаті люди.
Хоч багато людей покинули місто, яке стало притулком нечесності або й гірше — їх було вбито, їхні доми залишилися на своїх місцях.
Коли просувалася карета, за вікном змінювався пейзаж.
Великі будинки багатіїв або заготовлені під їхні будівництво земельні ділянки.
Карета продовжувала рух. Дженіелла більше не пропонувала Сан Міну стати вампіром, та й взагалі не розмовляла з ним.
Вона просто дивилася на нього зі своєю незрозумілою посмішкою, від якої Сун Мін відчув себе ніяково.
« Я не раджу» — пробурмотів Ходжу. — Дженіелла - сильний вампір. Зараз ти не противник їй. Навіть з моєю допомогою, як минулого разу в підземеллі, нам не здолати її."
Ходжу не сумнівався у своїх словах, а Сан Міну нічого не залишалось, як погодитись з ним.
Королева вампиров була неймовірно сильним монстром.
Навіть якщо б Сан Мін зміг втілити все, чого навчився у світі свідомості, він був би впевнений, чи зможе перемогти її.
Причиною, чому він так думав є те, що він не знав наскільки точно вона сильна.
« Щиро кажучи, Дженіелла набагато сильніша за Малого Диявола, якого ти бачив у підземеллі» — відповів Ходжу. — Даже зараз. Маленький диявол... Я вважаю, що вона сильна. До абсурдності. І вона тільки стає сильнішою. З кожним днем вона набуває нових навичок і розвиває їх з великою швидкістю. Виходячи з того, що я бачив, через кілька років вона, ймовірно, порівняється з Дженіеллою" - сказав Ходже, але в його голосі не було впевненості.
Сон Мін, слухаючи його, стискав і розтискував кулаки.
2100 років тренувань у світі свідомості.
Ці тренування, незважаючи на його природні здібності, вимагали величезної кількості часу і все-таки провели його через поріг трансцендентності.
Але все, що він придбав там, ще слід було втілити в реальність. Він знав, але не міг використовувати на практиці.
Саме тому подальший розвиток став неможливим.
Він ще не міг повністю користати з того, що набув у світі знань, відповідно до цього, не зміг досягти наступних висот.
А що ж Ви Джі Хюн?
Вона продовжувала ставати сильнішою.
Він не знав як вона тренується, але в кінці підземелля... Ві Джі Хюн сказала впевнено, що через рік вона стане настільки сильнішою і не буде йти в жодне порівняння з її теперішнім рівнем.
« Різниця між нами зростає».
Весь час.
« Я повільно йду до дна. А ось Ві Джі Хюн біжить вгору. Ні, летить".
Отже, різниця зростає. І навіть думаючи, що він ось-ось дожене її, він знову виявляється далеко позаду.
« У будь - якому разі, я не раджу тобі піти до дому Дженіелли. Ми не знаємо, що вона задумала. У разі надзвичайної ситуації моїх сил буде недостатньо, щоб захистити тебе."
"Але ж ми не впевнені, що це знадобиться."
Він пішов за нею зовсім не просто так.
Сун Мін пам’ятав про існування обраного і те, що йому призначено зустрітися з ним. Сан Мін не міг повністю усунути можливість, що Дженіелла не є обраною. Хоч би як там було, невідомо, чи Дженіелл справді є тією вибраною з пророцтва. Ясно, пророцтво говорило про зиму, а вже настав жовтень. Якщо воно справді сповниться, то у нього залишилося лише два місяці для зустрічі з вибраним.
« І ще. У разі відмови... Дженіелла б вбила мене".
« Це точно!» — Ходже розсміявся. — Чи можна назвати це ходом, який приводить до мату? Що ж... Постарайся вижити. Є один спосіб на випадок, якщо все піде не так.
"Який спосіб?"
"Стать монстром" - сказав Ходже зі сміхом. —Став монстром ти зможеш виграти Дженіеллу. Не можна безвідповідально ставитися до цього, але якщо на кону буде стояти життя, то таким чином хоча б вийде втекти".
« Не хвилюйся про це », — роздратовано відповів Сун Мін.
Рубі тремтіла, наче осиновий лист.
Сан Мін поклав руку їй на плече. Рубі здивовано подивилася на Сан Міна.
Він відчув її погляд, але не вимовив і слова, щоб заспокоїти її.
— Милыхи.
Дженіелла порушила мовчання своїм сміхом.
- Невже я справді настільки жахлива? Не хвилюйтеся. Я не трону вас. Звичайно, у вас немає причин мені довіряти, але я з тих хто стримує обіцянки.
Карета зупинилася.
- Ми на місці.
Дженіелла подивилася на двері карети, і вона в ту ж секунду відчинилася.
- Ласкаво просимо.
Дженіелла сіла в карету останньої, але вийшла першою.
Цікаво, коли це сталося? Жінка, яка виходить з карети вже не була одягнена в кімоно.
Вона стояла перед садом червоних троянд, одягнена у пишне чорне плаття.
За нею стояв гарний палац. Незважаючи на те що ніч ще не настала, дім був у темряві.
— Дом королеви вампиров.
Перед садом, наповненим трояндами, стояла вона — Дженіелла, королева вампірів і володаря цього розкішного будинку.
У темряві відчувався чиєсь нелюдська присутність.
На світ вийшли піддані Дженіелли з червоними очима і блідою шкірою.
— Будьте ввічливі і будьте гостинними.
Підійшов вампір схилив голову.
— Робу.
— М-м- м...
Сан Мін зняв свою робу і віддав вампіру. Інший вампір узяв робу у Рубі.
Дженіелла йшла попереду на півшага.
Сун Мін і Рубі з конвою пішли за королевою.
— Приготуйте людську їжу. Докладіть до цього всіх зусиль, — наказала Дженіелла найближчому вампіру, як тільки увійшла в будинок.
Той, глибоко схилившись, пішов.
- У нас достатньо кімнат. Можете скористатися будь-якою. Якщо вам не сподобається жодна в цьому будинку, ми дамо вам окремий корпус.
— Нет... Все в порядке. Ми все-таки прийшли просто на вечерю.
— Всі кімнати в особняку шикарні. Ви не знайдете таких кімнат ні в одному готелі у Травіа.
- Дякую за пропозицію... але все в порядку.
— Ха! — На відповідь Сан Міна Дженіелла видала гучний вид.
Її червоні очі оглядали Сан Міна і вона повільно похитала головою
— Ладно. Якщо хочете відмовитися, то нічого не поробиш. Але ж... Якщо передумаєте, скажіть в будь-який момент. І якщо передумаєте щодо пропозиції в кареті - дайте знати.
Після цього вона провела в їдальні Сан Міна і Рубі.
— Нам же не запропоновано людське м'ясо? — Рубі тремтів голосом.
Хоч вона і була дуже тихою, Дженіелла почула її слова. Жінка розсміялася і похитала головою.
— Ні в якому разі. Я ж наказала приготувати людську їжу. А ще вампіри не їдять людяну. Ми насолоджуємося лише кров'ю. Тільки дикі оборотні їдять людське м'ясо.
Дженіелла обернулася до Руби.
— Твої слова дуже образили вампірів. Якби я не пообіцяла вам шкоди, то за ці слова я б розірвала ваші шиї.
— П-п-простите!. — Вигукнула Рубі, поблудивши до синиви.
Метаболізм у її тілі існував, але не функціонував.
Рубі була вдячна своєму тілу за це. Інакше вона б просто описалася від слів Дженіелли.
- Приготування їжі займе якийсь час.
Дженіелла сіла за великий стіл і подивилася на Сан Міна.
Вона ввела йому на найближчий стілець.
- А поки що ми поговоримо.
Довга, незамінна розмова, від якої людина може навіть померти через помилку.
— Давай.
Сун Мін з байдужим виразом обличчя сів на запропоноване місце.
***Важко визначити, наскільки швидко він рухався.
Однак тепер, на відстані, йому якраз час дістатися трави.
Лич Прескан. Маг.
Він не використовував звичайних способів пересування, де необхідно рухатись.
Магі, в більшості свого, ледачі істоти, і не хочуть рухатися зайвий раз. Тому існує безліч заклять для цієї справи.
Фамильяр - одна з технік.
Маг нижнього рівня робить фамільяра з маленької миші або птиці, але Прескан був магом неймовірного рівня.
Однак він також використовував дрібних тварин, як - от пташок чи миші, у ролі фамільярів.
Дрібні тварини живуть де завгодно, і через свій маленький розмір мають багато переваг.
Але на цьому подібність Прескана з іншими магами закінчуються. Він абсолютно інакше контролював фамільярів і мав іншу кількість їх, а також вміло обходився з інформацією, отриманою за допомогою них.
Прескан керував великою кількістю тварин у Травіа, завдяки чому міг стежити за його брамами.
І не тільки. Він також стежив за воротами, що ведуть до центру і по всьому центрі. Це здається якимось дрібником, але насправді має велике значення.
Щоб схопити злодія серця, він був готовий на все.
Адже щоб створити це серце, йому довелося стати Лічем.
А тепер ...
— Королева вампиров!
Прескан схопився за неіснуючу голову.
Його почуття все навколо занурилося в темряву і затремтіло.
— Черт! Чортова дівка. Чортів злодій!
Дженіелла зайшла в готель, де був злодій.
Через мить вони разом вийшли на вулицю і сіли в карету.
Вона попрямувала до центрального будинку. До будинку з садом троянд, до дому королеви.
Він не знав, яка розмова відбулася за час подорожі. Але був упевнений в одному: злодій серця, над яким Прескан працював усе життя, увійшов до будинку королеви вампірів.
« Що ж робити?»
Прескан не міг засомнітися. Як би він не розгадував злості, то все ще дорожив своїм життям.
Навіть якщо Лічем був, якому під силу відродитися кілька разів, він не міг бути впевненим перед найсильнішою королевою вампірів.
Да.
Він зустрінеться з королевою вампірів, щоб повернути своє дорогоцінне серце.
Не зрозуміло навіщо королева вампірів запросила цього найманця, але якщо він стане її підлеглим... Я не зможу повернути своє серце.
Саме тому потрібно боротися, щоб повернути своє серце. Очевидно. Справжній власник серця — Прескан.
Так він і вирішив, але всередині прескана говорив конфлікт. Він боявся.
Королеве вампірів не знак милості. Якщо Прескан зіткнеться з нею, вона не подарує йому прощення і знищить його.
— Спочатку поспостерігаємо...
Зрештою Прескан вибрав компроміс, а не конфлікт.
Він не хотів вмирати. Часу ще достатньо, можна було зробити інше серце.
Але він хотів повернути саме те серце. Через що залишився спостерігати у будинку.
Невідомо скільки часу пройшло, але двері вдома відчинилися.
Він в'їхав на кареті, але вийшов пішки.
Прескан побачив Сан Міна та Рубі, що виходили з особняка.
Він збільшив область огляду фамільєра і подивився на Сан Міна та Рубі поблизу.
- Він не став вампіром... — тремтячим голосом вимовив Прескан. — О боги...
Він молився, і це принесло йому полегшення.
Якщо він не став вампіром, значить у Прескана був шанс.
- Не треба вбивати. Да... да. Вирву серце, не вбиваючи його.
Але не зараз.
Центр Травіа — володіння Дженелли. Він не знав намірів жінки, тому не міг атакувати її території.
Потрібно почекати.
— Може краще перетворити його в зомбі?
Прескан посміхнувся від своїх фантазій.