Вони попросили їжі, але монахи не відмовили їм. Скарлет, як ні в чому не бувало, подивилася на Сан Міна і розсміялася, але у нього від цього пропав апетит. Може, тому що було ще рано для обіду.
Скарлет з подивом дивилася на голови монахів, і Сун Мін штовхнув її ліктем, щоб вона перестала ходити.
- Це занадто.
— Я ж нічого не казала, — пробурчала Скарлет.
Вони сіли на досить просторе місце, і невдовзі низькорослий молодий монах приніс їм їжу.
На перший погляд можна сказати, що їжа в Шаоліні була для ченців. На смак вона була трохи прісною, але для Скарлет вона здавалась ідеальною особливо після гострої їжі в Бретуні. Протягом усього періоду споживання жоден чернець не звернув уваги на Скарлет і Сан Міна. Скарлет і Сан Мін також перестали розмовляти. Як тільки ця тиха трапеза закінчилася...
— Лі Сан Мін.
Один з молодих монахів вийшов. Сан Мін, який вже закінчив їсти, пив чай. Округливши очі, він подивився на монаха. Той, склавши руки, вклонився.
— Вас кличе староста.
— Мене?
— Да.
Якщо його кликав старост, то мова йшла про після, якого назвали "монстр". Мабуть, нам Ґун Хі Вон вже розповів про нього. Сон Мін подивився на Скарлет, яка тримала палички. Вона кивнула.
— Иди.
— А ты?
- Я тут прогуляюся. Це ж не займе багато часу?
- Я не дізнаюся, поки не поговорю з ним.
— Иди уже.
Скарлет склала палички. Сан Мін кивнув і встав з-за столу.
Як тільки він встав, монах також вийшов.
Сун Мін прослідкував за монахом на вулицю. Монарх почав "ідіти".
Це не було навіть називати ходьбою. Це була дивна техніка переміщення. При кожному кроці монаха промайнуло щось маленьке, і він рухався вперед.
Зазвичай це робилося для того, щоб пришвидшити рух. Але в випадку монаха здавалося, що між його кроками відстань все зменшилась. У Ци не було нестачі, але навіть інструмент розвороту Сун Мін залишався тільки слухняним за ним.
Монах пройшов через задню браму Шаоліня і почав підніматися гірською стежиною. У Сан Міна виникло питання, куди це вони йдуть. Тому що коли нам Ґун Хі Вон та інші спадкоємці зустрічалися з послом, вони не виходили за межі воріт.
— Ми точно йдемо на зустріч з послом.
— Да.
Він запитав Сан Мін і монах йому. Доріжка вже закінчилась.
Монах, наче мала тваринка, виводив з боку в бік, а Сун Мін слідував за ним.
Скільки вони вже так йдуть? Обидва переміщалися з застосуванням техніки і досить-таки далеко пішли від Шаоліня.
Щойно монах зупинився, вони потрапили у маленьку печеру, в яку був такий тісний вхід, що тільки одна людина могла протиснутись.
— Ми на місці, — сказав монах і розвернувся.
- Посол чекає всередині.
Після цих слів він склав руки, звернувся в туман і зник з поля зору. Сон Мін здивовано подивився на місце, де мав стояти монах. Але туман вже потихеньку розсіявся.
"Чим ти займаєшся, що не заходиш всередину?"
У голові з'явився цей голос. Сун Мін озирнувся вниз. Голос ніби доносився з усіх чотирьох сторін і не давав точно визначити напрямок.
"Скоріше заходу"
Сун Мін нерівно сковтнув і повільно увійшов у печеру. Він злегка нахилився, щоб увійти. Всередині печери горіли вогні, Сун Мін пішов уздовж них.
Чим глибше він заходив, тим вище став стелю. Через деякий час він уже міг вільно випростатися.
- Нарешті.
В кінці печери сидів старий монах. Як тільки він побачив Сун Міна, його очі звузилися. Його глибокі зморшки і довга борода видавали його вік.
« А ти під захистом могутнього Бога », — пробурмотів монах.
Сан Мін не зрозумів значення цих слів.
— Ви хто?
- Ти знаєш і все одно питаєш. Чи ти дійсно не знаєш?
Монах знущався. Сун Мін, похитаний, відкрив рот.
— Посол.
— Так, це я, — розсміявся посол.
Сун Мін очікував монаха високого рангу, який суворо підтримав би буддійське вчення. Але коли він зустрів людину, яка більше вражала старого привида.
- Що це було тільки що?
— Приймемо чудотворця, — сказав посол.
Він не звернув уваги на його відповідь, але Сан Міна привернули увагу інших слів, які він пробурмотів.
— Сильний Бог*?
- Дивний, мужній, привид. Існування, незбагненне уму людському.
(Сміх)П.п: « Бурунді» — « Кві річок нан син». Дивний (кве), Мужній (рек), Привид.
- А що означає те, що я під його покровителем?
- То й значить. Ти під захистом дивного, сміливості і Привид стежить за тобою.
Це було приємне обличчя монаха. Але Сан Міну було не весело. Він не розумів, що таке Сильний Бог. Навіть запитавши, він не отримав правильної відповіді.
- Не кажіть завуальовано.
— Ех, якби я міг, то вже давно б залишив тіло, і душа моя була б підле Бога. Я прожив так багато, але мені далеко до цього.
Цього разу він відповів нерозбірливо. Сун Мін влаштував несприйняту гримасу і присів.
- Як Ви дізналися?
- Про що?
— Про того Бога. Невже Ви також побачили, що мій причинно-стебічний зв'язок порушений?
— Причинний слідчий зв'язок? Не знаю, про що ти говориш. Те, що я згадував, не треба дивитися крізь рядки. Воно не має нічого спільного з людським існуванням, воно включає в себе весь зміст його життя.
Сказавши, посол злегка посміхнувся. Цього старого чоловіка з купою зморщок і довгої бородиною не підходило таке вираз.
— Мені багато цікаво.
- Я не можу розповісти про тебе сам. Навіть люди на межі смерті не зможуть відповісти тобі.
- На межі смерті? А Бог може відповісти?
— Якщо цей Бог існує, то й він не зможе.
Посол захихикав. Його слова та вираз обличчя були дивними. Сан Мін знову запитав:
- Чому?
- Тому що вони не відрізняються від людей. Якщо ти хочеш дізнатися про Бога, який захищає тебе, то добре. Тобі потрібно швидше померти. Тоді ти зможеш наблизитися до недоступного.
- Що за маячня... - Пробурмотів Сан Мін.
Посол злегка прикрив очі. Коли ж він відкрив їх, в них не було чорного зіниці, тільки біла оболонка. Сон Мін затримав подих, коли зустрівся з ним поглядом.
— Иди на північ. Прошепотів посол, і ці слова врізалися Сан Міну в голову. Дихання зупинилося. Серце не билося. Він намагався моргнути, але повіки не слухалися.
— Північ. Де не тане вічний сніг. Якщо так говорить доля, то ви зустрінетесь з чистою душею. Ні. Так і буде.
Він не міг вимовити ні слова. Час... Зупинись? Ні. Час тече занадто повільно.
— Через п’ять років. Коли зима буде суворою.
Це були його останні слова. Світло з очей посла зникло.
Незабаром він підняв голову і його очі повернулися до нормального стану. Час набув свого звичайного ходу.
Сун Мін моргнув і продовжив говорити.
- Те, що сталося зараз... це....
— Не питай, — похитав головою соло.
- Я не пам'ятаю, що сказав тобі. У мене вселився Бог. Ха! В мене, повністю обритого, вселився Бог, а не Будда. Просто смешно.
У голові все перемішалося. Посол відрізнявся від усіх людей, яких Сан Мін коли-небудь зустрічав. Особливо його слова про Бога
Північ. Через п'ять років. Сурової зими.
Сон Мін нахмурився, думаючи про це.
- Чому він сказав мені...
ти завжди питаєш, на що я не можу відповісти. Ти володієш сувоями, так? Що в них?
— Свиток Божественного Кулака сотні Кроків, техніку культивування Бодхідхарми і мистецтво перевезення Архата.
— Не такі вже й видатні сувої. Якщо говорити про правила битви Шаоліня, то це божественний Кулак сотні Кроків, мистецтво руху Архата, а техніку культивування — Бодхідахарма. Зрозумів, до чого я веду? Вони доволі поширені.
Сон Мін, слухаючи посла, витягнув три свертки.
— Як ти дістав такі посередні сувої?
— Забрав у трупа.
— У кого?
- Його звали Че Він.
— Так, серед ченців був такий.
Він був відомий у Бехенґері.
Це все, що старости міг сказати про нього. Посол недбало кинув сувої від Сун Міна.
Сун Мін був приголомшений, бо не сподівався такого ставлення до сувоїв.
— Держи.
Посол кинув Сан Міну щось, що дістав з купи позаду себе. Сун Мін ледве зловив це двома руками.
— Це пилюля. З'їж, — сказав посол.
Сон Мін з’ївся від здивування і розгорнув папір.
Посол не брехав. У ній було ліки. Від нього лився свіжий аромат.
- Ви казали, що сувої посередні. Чому ви даєте мені пігулку?
— Недячний. Якщо не подобається, я можу дати ліки слабше.
- Ні, мене все влаштовує.
Сан Мін поїдався. На це посол голосно розсміявся.
— Ви Джи Хюн.
Почувши це ім'я, Сан Мін смикнувся.
— Близько місяця тому приходила дівчина з таким ім’ям.
- Що?
— Ви Джи Хюн. Маленький диявол. Це дивно. Ви Джі Хюн, яку я бачив, не можна було назвати Маленькою. У світі є троє людей з прізвиськом Диявол, і їй найменше підходить — сміючись, сказав посол.
Майстер меча Нам Ґун Хі Вон сказав, що це прізвисько більше підходить Сумасшому Дияволу Беку Пе. Але старий Шаоліня говорив навпаки.
- У цієї дитини доля Переможного Короля. Поки він не підведеться до хитрощів, то матиме цілковиту трансцендентність. Я прожив багато років, але не бачив нікого з такої долі і здібностей.
- Чому Ви мені це говорите?
— Вона назвала твоє ім’я, — прикрилися його очі. - Я багато говорив з нею. Про її долю Переможного Короля. З хвилини на хвилину її доля здійсниться. Щоб не підкоритися демонам, вона мусить стати пануючим Дияволом. Це просто цікавість. Як прожив життя чоловік, якому дозволено стати великим? З ким він зустрічався?
Сан Мін мовчав. Йому було цікаво, що він запитав посол і яку відповідь отримав. Йому найбільше було цікаво, що Ві Джі Хюн сказала про Сан Міну.
- Перший друг. Єдиний друг. Вона так сказала. Тому мені стало цікаво дізнатися про це ім’я. Але я й не думав, що ти будеш під захистом Бога.
Посол розсміявся. У груди Сан Міна стисалося від цього сміху і слів посла. Перший друг.
І єдиний.
Єдиний. З останньої зустрічі з Ві Джи Хюн минуло чотири роки. Це означає, що за цей час вона не зустріла когось.
- Я прожив достатньо. Я повністю зрозумів Ці, але з моїми здібностями не перейти за межі трансцендентності. Про мене ходять різні чутки. Навіть "монстр" придумали. Ха! Як старий Шаоліня може їсти м’ясо і пити алкоголь? Звичайно, з'явиться відповідне прізвисько. Але я не незадоволена моїми здібностями. Я отримав чудові дари.
Він підняв руку і провів по лисій голові.
- Я знав, що ти прийдеш у ці землі. Да. Коли місяць тому Ви Джі Хюн прийшла сюди... Я знав, що хтось на ім'я "Лі Сан Мін" теж прийде. Тому я і сказав Ві Джі Хюн, що ти прийдеш через місяць.
— Що ж ви відповіли?
— Що мені робити? — відповіла посол. - Сказала, що час вашої зустрічі ще не настав. І попросила мене про дещо. Якщо ти прийдеш, і твої сили будуть не в кращій формі щоб я дивився за тобою.
Минуло шість років до того, як вони домовилися з Вою Джі Хюн. Коли вони познайомилися, Сан Міну було лише 14, а в майбутньому йому буде 24, коли він зустрінеться з Ві Джи Хюн знову. Зараз йому 18.
- А ти дивовижний. Відсуваючи на другий план заступництво Бога, твоє тіло, душа і енергія в повному хаосі. Так ти і десяти років не протягнеш.
- Моє тіло розпадеться?
— Так, ти наче ходячий бомба. Навіть такий старий, як я, не зрівняється з тим, в якому стані твоє тіло.
— Що ж мені робити?
— Я не знаю, — сказав посол.
— Ви Джи Хюн. Ця дитина була мені до душі, тому я пообіцяв прослідкую за твоєю Ци. Залишайся в Шаоліні, якщо хочеш. Якщо удача посміхнеться, може з цього щось, так і вийде.
— Ви мене навчатимете?
- Не можу полагодити твоє тіло. Але з Ци ще можна щось придумати. Але я не можу тебе навчити всього.
« Джі Хак », — почувся голос посла на чотири сторони світу. Через деякий час у печеру увійшов привабливий хлопець.
— Це дитя - майбутнє Шаоліня.
Хоч він був і красивий, його голова була брита, як у всіх. Він був одягнений в жіночу робу. Джи Хак, склавши руки, вклонився.
— Влаштуємо невеликий поєдинок.
Що сьогодні, що вчора. Так багато людей хочуть поєдинок.