Берлінський палац.
У доброму настрої Янік влаштував спеціальний сніданок для Рейнхарда, Рундштедта, Шпеєра і деяких його близьких людей.
"Ваші Високість, прем'єр-міністр Чемберлен отримав героїчний прийом в аеропорту".
Вислухавши промову Райнхарда, Янік кивнув: « Звичайно, це те, чого він заслуговує. Боюсь, що жителі всієї Європи, не кажучи вже про людей Лондона, вважають Чемберлена великою людиною. Шведський уряд має дати йому Нобелівську премію миру."
Усі в кімнаті розсміялися над його словами.
Але, на противагу цьому, Рундштедт мав сумніви: « Я знаю, Бенеш — досить жорсткий чоловік, як він міг так безхарактерно прийняти цей договір, чи може бути в ньому обман? »
Він відповів: « Навіть Чеський протектор більше не буде його захищати, який у них може бути характер? Але я дуже сподіваюся, що він і в правду буде безхарактерним, тоді ми легко зможемо знести бульдозером всю Чехословаччину." — На мить Янгола продовжив: « Тепер нам потрібна наступна мета — раз і назавжди розділити Чехословакію. Райнхард, ти знайшов людину, яку я просив тебе знайти?"
Райнхард поклав ніж і виделку та відповів шанобливим голосом: « Так, Ваше Високість, я саме збирався доповісти вам про це. Ми встановили таємний контакт з Йозефом Тісо, який дуже зацікавлений у вашому реченні зробити Словаччину незалежною і висловив бажання зустрітися з вами для його детального обговорення."
Коли Австро-Угорська імперія розпалася після останньої світової війни, Чехія об'єдналася зі Словаччиною і створила чеську Республікацію.
Проте не всі охоче прийняли цей союз, оскільки Чеський регіон вже за часів Австро-Венгрії був важливим промисловим центром (со 100% індустріалізацією), а Словаччина залишалася непорозвиненою сільськогосподарською ділянкою, і розвиток між двома районами не було збалансованим.
Насправді, якби уряд чеської держави зробив більше, а два регіони об’єднали промисловість та сільське господарство і доповнили сильні й слабкі сторони один одного, Чехословаччина могла б стати сильною країною. На жаль, довгий час Словаччина залишалася бідною і відстала країною, а чеський уряд не мав багато чого для поліпшення поганої економічної ситуації в Словенії. До того ж декілька років тому світова економічна криза ще більше погіршила ситуацію Словаччини.
Словаччина не повинна була приєднатися до Чехії, це був Чеський зговор!
Цей аргумент почав вкорінюватися, а навіть посилюватися і поширюватись. Деякі амбітні люди, як - от Йозеф Тісо з Національного збору Чехословаччини, хотіли втілити свої ідеї в реальність. Йозеф Тісо був одним з них.
Йозеф Тісо (1887-1947) був першим президентом Словаччини і однією з найбільш суперечливих фігур в історії Словачихи 20 століття.
Народився 13 жовтня 1887 року в Тренчіні, Словаччині та релігії. У 1902 році він закінчив середню школу в Нітрі і продовжив навчання у Відніській духовній семінарії. У 1910 році, після закінчення університету, єпископ був закладений на нього. Після початку Першої світової війни він вступив на військову службу як польового священика і став свідком жорстокості. Він покинув армію через стан здоров'я і з цього моменту почав писати військові мемуари, які публікувалися в різних місцевих журналах.
Після заснування Чехословацького уряду 1918 року Тісо зацікавився політикою. Він виголосив публічну промову на мітингі, організованому молоді.
У результаті його звинуватили у використанні античешської риторики, і він був засуджений до двох місяців ув’язнення та певної кількості штрафів, після чого отримав строк покарання за амністію. Після звільнення з в’язниці він став більш політично активним і був обраний у парламент на наступних виборах.
Полум'я ідеалів його серця ніколи не гасло, і пропозиція Німеччини, наче бензин, вилитий на це полум'ї, миттєво перетворилася в реваючий вогонь, та він погодився без коливань.
Почувши розмову між двома чоловіками, Рундштедт не міг запитати себе: « Чи можна дозволити Словаччині стати незалежною? Хіба ми не збираємося анексувати всю Чехословакію?»
Він підхопив виделкою великий стейк на своїй тарілці: « Генерал Рундштедт, можете з'їсти цей вкус за один?»
« Звичайно, що ні. — Рундштедт похитав головою, не в силах запхати в рот такий великий стейк, нічого вже й не кажучи про те, щоб з'їсти його одним шматком. Але він майже зрозумів, що мав на увазі Його Високість.
Він продовжує: « Чехословакія — це стейк; якщо ми проковтнемо його з важкою працею, то маємо шанс, що ми їм подамося. Тому ми повинні розрізати його на маленькі шматочки ножем і виделкою та з'їсти за один прийом." — Коли Словаччина проголосить незалежність, Янік просить у чешський уряд поступитися також Богемією і Моравію. На той час Польща та Угорщина також використовують нагоду, щоб відкусити шматочок і тоді Німеччина зможе анексувати всю Чехословаку під прапором її захисту.
Він подивився у бік Шпеєра: « Професор Шпієр, будьте готові інтегрувати чеську промисловість, особливо арсенал "Шкода" і Чеський арсенал в великих містах якомога швидше, коли прийде час".
Як уже згадувалося раніше, рейтинг сукупної могутності країн перед початком Другої світової війни становили США, Радянський Союз, Німеччина, Великобританія, Франція та Італія, а Чехословасія — сьому позицію. У ті часи Чехословаччина вспадкувала військову промисловість та місцеву економічну зону Австро-Венгрії, і її воєнне виробництво було дуже чудовим.
На жаль, у початковий період часу Німеччина не повністю інтегрувала ці військові галузі, а легкий танк LT-38 чеського виробництва, перейменований в танку 38t, фактично вироблявся до 42 року. Але якщо взяти, що танк No. 2, який був ще менш здібним, ніж танк 38t, випускався до кінця 42-го року, то важко що-небудь сказати з цього приводу.
Тепер все було по-іншому, Янгола просто не міг бачити маленький танк-бобік, як No1 і No2, і відразу ж випустив удосконалену версію No4, тан Jackal. Тому не було необхідності продовжувати виробництво легких танків типу LT-38 в чеському арсеналі, потрібно було швидко завершити перехід на конвеєрне виготовлення німецьких танків Jackal!
Коли чеська військова промисловість буде повністю інтегровано, тоді німецькі бронетанкові сили можуть бути збільшені принаймні на десять повних дивізій.
Шпеєр витончено кивнув і сказав: « Як забажаєте, Ваша Високість".
...
А в цей час президент Чехії Едуард Бенеш, який провів ніч у піклуванні про свою країну, сидів у своєму кабінеті, зітхав і писав заяву про відхід.
Правильно, заява про вихід.
Роки політичної боротьби навчили його, що німецькі амбіції не будуть задоволені тільки Судетською ділянкою.
Але Судетська земля була природним бар'єром на шляху до Чехії, і тепер, коли ці перешкоди повинні бути здані під непристойним впливом Великобританії та Франції, на що могла розраховувати чеська армія для захисту від німецьких панцерів?
Він не міг винести болю від того, що його країна розривають на частини його ж руками, і був сповнений рішучості піти з цієї суворої реальності у відставку.
« Я шкодую про відчитування, але я зробив все можливе» — Після цих слів Бенеш повільно вийшов з кабінету, трохи похитуючись. Він дійсно старався з усіх сил і навіть провів загальну мобілізацію в країні, готовий битися проти німців на смерть. Але він ніяк не очікував, що переможуть його не підступні німці, а англійці та французи, які, взагалі-то, завжди були їх союзниками!
Едуард Бенеш подав у відставку, і ніхто не міг його втримати, тому що він знав, що Чехословаччина безнадійна.
А Чехословаччині потрібен був новий лідер. Отже, більш слабкі або більше „основні" і„ реалістичні ” члени чеського правлячого класу вибрали суддю Еміля Хача як нового президента в Сеймі.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini