Після розмови з Себасом та Алорою Амелл піднявся до неба і попрямував до Ішгара. Але перед тим як поїхати на материк, йому потрібно було зробити одну зупинку.
- Острів Тенрю знаходиться в тому боці. Якщо я додам швидкість, то дістанусь туди за годину, — пробурмотів він собі під ніс.
Амель швидко прискорився, і його рух викликав звуковий удар, який буквально розділив океан під ним. У мить він зник з уваги, і менше ніж через годину вже стояв перед островом Тенрю. Він завис в повітрі, насолоджуючись видом. Цей острів був священним місцем Хвоста Феї, але не входив до Ліги райських островів.
Він наблизився до острова, і чим ближче підпливав, тим зловіснішим ставало повітря. Амелл знав причину цього, і саме тому прийшов сюди. Приземлившись, він попрямував до найбільш зловісної чари. Джерело цієї магії був Зереф, але Амелл відчував, що чорний маг поки дрімає.
Цей острів був дуже малий, і для того щоб обійти його, потрібен час. Але Амелл не був звичайною людиною. Через кілька секунд він опинився на маленькому полі, де побачив молодого чорноволосого хлопця, який притулився до дерева. Амелл приховував свою присутність настільки майстерно, що навіть боги не могли б відчути його.
Він підійшов до Зерету впритул і сів навпроти, схрестивши ноги. Його плащ приховував масивне тіло.
— Хороший день для сну, Зереф, — сказав він, і чорний маг здригнувся від несподіванки.
Очі Зерефа наповнилися шоком і жахом.
- Ні! Відійди, не підходь до мене близько! - Він закричав.
З його тіла вирвалася чорна спалахи магії, яка атакувала все навколо. Амель спокійно сидів, посміхаючись і клацнув пальцями. Імпульс, наповнений силою космосу, протистояв чорній магії Зерефа.
- Т-ти живий? - Прошепотів Зереф, дивлячись на нього, наче на диво.
- Звичайно. Я один з небагатьох у цьому світі, хто знає, як протистояти твоєму проклятню, а в деяких випадках і зовсім несприйнятливим до нього, — відповів Амелл.
- Хто ти такий і як знайшов мене? - запитав Зерет.
Амелл похитав головою.
- Може, ти і дрімаєш, але не дурний. Подумай секунду, і я дам тобі підказку. Ми одного віку, світ думає, що ми мертві. Вони не знають, як ми виглядаємо, але наша магія відома на всіх континентах.
Зерету потрібно було більше секунди, щоб заспокоїтись і осмислити почуте. Нарешті він подивився на велетня, що сидів перед ним, і повільно сказав:
- Портгас Д. Амелл.
- Це зайняло у тебе більше часу, ніж я думав. Може, я занадто довіряв тобі, — з легкою насмішкою сказав Амелл.
- Чого ти хочеш від мене, Амелл? Ти тут, щоб затягнути мене в Раду? - запитав Зерет.
- Звичайно, що ні. Я майже впевнений, що вони думають, ніби я мертвий. Світ думає те саме про мене. Мій слуга каже, що ми з тобою — лише легенди в цей період часу — усміхнувся Амелл, майже з гордістю.
- Тоді я не можу придумати причину, по якій ти б шукав мене. Як ти казав, я лише ім'я, забуте пережиток давно минули часи.
- Ха-ха, цілком вірно, — Амелл почав ширяти в кількох сантиметрах над землею, просто тому що міг. - Я тут, щоб подивитися чи не станеш ти загрозою. У мене є сім'я та друзі в цьому світі, і якщо ти уявляєш для них небезпеку, я знищу тебе, - сказав він з посмішкою.
- Неможливо. Зереф мало не розсердився на його зухвалі слова. - Ти не перший, хто заявляє, що хоче покінчити зі мною, і не останній. Ти знаєш, що сталося з усіма ними?
- Я вважаю, що вони мертві. Але перш ніж ти скажеш щось ще, знай: ти ніколи не зустрічав когось на зразок мене раніше. Я можу вбити тебе, але це твій вибір - вірити чи ні.
- Це занадто смілива заявка в моїй присутності. Я б не хотів нічого більше, ніж позбутися цього прокляття, але я не можу померти! - Сказав Зереф, і в його голосі прозвучала дивна емоційна вразливість.
- Підніми шум на Ішгарі, і ми побачимо, чи зможу я позбутися тебе.
Зереф відвернув погляд, перервавши зоровий контакт з Амелом.
- Чому ти не вб'єш мене зараз? Я тут, беззахисний.
- Обітниця, яку я дав своїй дружині і можливо мені хотілося б вірити, що в тобі є щось добре. Я прийшов сюди повністю готовий вбити тебе, але думаю, що можливо ти отримав дерьмову руку в житті і заслуговуєш другого шансу - сказав Амелл, дивлячись на чорного мага зверху вниз. - Ти мені її пригадуєш.
- Кого це ти маєш на увазі? — запитав Амелл з самовдоволеним виразом обличчя.
- Тепер твоя черга перестати варити дурня.
Амелл злегка посміхнувся.
- То чому ти вибрав це місце? Її присутність затримується тут, це дуже заспокоює, бути поруч.
— Тут все ізольовано, мені не потрібно бачити людей, і вони не повинні дивитися на мене, — відповів Зереф.
- Звучить дуже самотньо.
- Я не проти. Так, принаймні, люди не помруть.
Амелл кивнув і посміхнувся так, що Зереф зрозумів: він чудово знає, через що той проходить. Амелл зробив круговий рух рукою, і в його долоні з'явився маленький кулька.
— Ну ж, хлопець, - Амелл встав і з самовдоволеним виглядом перекидав м'яч із руки в руку. - Давай подивимося, чи зможемо ми вилікувати твою нудьгу.
Зереф зітхнув і незручно посміхнувся.
- По-перше, я вважаю, що ми з тобою одного віку, так що перестань називати мене хлопчиком. По-друге, що ти збираєшся робити з цим м'ячем? Я не можу померти, ти знаєш.
- Ми вже встановили, що ти можеш померти. І цей м'яч не для вбивства, вставай! - Амелл вимагав.
- Я б волів цього не робити. Чому ти не можеш просто залишити мене в спокої?
— Більше ніяких запитань, вставай і будь готовий прийняти цей м’яч, — сказав Амелл.
- Ні, дякую! - Зереф подивився в інший бік, сподіваючись, що Амелл залишить його у спокої.
- Добре, ти сам напросився.
Амелл кинув м'яч прямо поруч з обличчям Зерета. Шар зруйнував дерево, до якого той притулився, і Зерет кинувся вперед, кілька разів вдарившись обличчям об землю. Він підняв голову і подивився на Амелла, який стояв з переможною посмішкою.
- Ну і що? Ти збираєшся вставати? – запитав Амелл.
Зереф зрозумів, що не має вибору, якщо він хоче миру, і неохоче піднявся на ноги.
- І що тепер? Ти збираєшся кинути цей м'яч мені в голову? Як попередження, це не спрацює. Я невразливий для будь-якого урона.
- Це правда, що жодна з гільдій не може завдати тобі шкоди, але я інша. Ти можеш швидко зцілюватися, але ти все ще відчуваєш біль, якщо я правильно пам'ятаю. І це саме по собі повинно змусити тебе боятися мене, тому що я можу завдати болю, яку ти ніколи раніше не відчував. - Амелл кинув м'яч на землю і зловив його іншою рукою. - Я не зроблю з тобою нічого занадто жорстокого, поки ти мені підигруєш. - Він підняв руку, клацнувши зап'ястям, і м"яч вилетів як куснене ядро, вдаривши Зерефа прямо в груди та вислав його через дерево. Через кілька секунд Зереф вийшов з-під уламків з виразом подиву на обличчі.
- Ти затіяв небезпечну гру, Амелл. Вважаю, ти розумієш, про що я говорю. Ми повинні піти, поки ми попереду.
Коротка насмішка - ось і все, що він отримав у відповідь. - Я знаю про умови твого прокляття, і це мене не турбує. Дозволь пояснити, чому. - Амелл викликав до себе ще одну кулю. - Я давно перевершив усі сили у цьому світі, включаючи уявне божественне. Ніщо не може завдати мені шкоди, але я можу зашкодити всім і кожному. Ось чому я не турбуюся, що ти знову здобудеш контроль над своєю магією. Якщо це станеться, у мене буде більше способів вбити тебе. Це правда.
- Ти більше схожий на занадто самовпевненого мага, який надто впевнений у своїх здібностях. І все ж я бачив, як ти прийняв на себе моє прокляття і після цього був в порядку. Чесно кажучи, тільки Акнологія коли-небудь змушував мене відчувати себе таким суперечливим раніше. Я не зовсім знаю, як діяти тут, — сказав Зереф.
- Не звертай на це уваги прямо зараз. А зараз просто злови цей м'яч, тому що саме так я тебе перевірю. - Амелл знову кинув м'яч зі швидкістю, на яку міг відреагувати Зеретф, і цього разу той же зловив його у свої руки.
- Для людини він має неймовірну витривалість. Тіло Гільдартса все ще сильніше, але це головним чином тому, що він наполовину людина, напівбог. А Зереф має дуже сильне тіло, якщо він цілком людина. - Амелл підняв руку і зловив м'яч, який Зереф відкинув назад. Сила, що стоїть за цим броком, змусила б кулю пробити тіло звичайної людини, але Амелл навіть не відчув удару.
- Ось тепер ми дещо добилися. - Амелл кинув м'яч назад у Зерефа, який встиг зловити його, прослизнувши лише кілька метрів. - Протягом наступних кількох днів ти будеш моїм розвагом. - Амелл жорстоко посміхнувся, викликав ще дві кулі і сказав: - Готовий до класичної гри? Подивімось, чи можуть безсмертні померти?