У місті в’язниць Амелл йшов поряд з Тоф. Вулиці були заповнені людьми, і більшість з них зупинялися, щоб подивитися на гіганта, який недбало прогулювався містом. Ніхто не звертав уваги на маленьку дівчинку, яка була поряд з ним. Тоф, як правило усміхаючись, коли Амелл приходив відвідати її, цього разу була серйозною. Їй не потрібно було слів, щоб зрозуміти, що щось негаразд. Вона відчувала ауру навколо Амелла, і вона не була щасливою. Його обличчя читали вибачення, хоча він не зробив нічого поганого. Це засмучувало Тоф, тому що вона була досить розумна, щоб зрозуміти значення цього слова.
Місто було маленьке, і незабаром вони дісталися до околиць. Ніхто з них не проколов ні слова відтоді, як Амелл забрав її з дому. Батьки Тоф навіть не здогадувались, що вона вже багато років таємно втікала.
- Це прекрасне місто. Ти коли-небудь думала про те, щоб виїхати звідси? - Амел запитав, коли вони вийшли на ґрунтову дорогу, яка вела з міста.
- Мабуть, кожен день. Я просто не знаю, куди б я пішла, — відповіла Тоф без його очей. Їй вже виповнилося дванадцять, скоро буде тринадцять. Амелл непокоївся, як підліток відреагує на те, що він її залишить.
- Тоф, я повинен тобі дещо сказати - вимовив Амелл і зупинився.
Але перш ніж він продовжив, Тоф перебила його:
- Дозволь мені піти з тобою! - Вона вигукнула, і земля під її ногами тріснула від того, як сильно вона стискувала пальці ніг.
Амелл зітхнув:
- Ні. Ти не можеш слідувати за мною туди, куди я йду.
Він намагався виглядати холодним, але по його обличчю було видно, що він ледве стримує емоції. Одна слабкість — і його рішучість зникне.
- Чому? Ти мені більше батько, ніж будь-хто в цьому проклятому будинку! - У розпачі викрикнула Тоф. Вона теж намагалася контролювати себе, але в її серці все розривалося.
- Справа не в цьому, Тоф. Ти не зрозумієш зараз, можливо, ніколи. Але в тебе є роль у цьому світі, а я не маю. Я не знаю, що буде з тобою в майбутньому, але дуже важливо, щоб ти залишилася тут і дізналася про це.
- Про що ти говориш? Мир це, світ то! Ми всі з одного світу, чи не так? - Відповіла Тоф, вступаючи з рішучим видом.
- Ні, це не так. Я говорив з тобою про духовний світ, що це окреме існування. Але я не сказав тобі, що є й інші світи, подібні до цього. І я з одного із них. Тепер я повинен повернутися туди. У цьому світі для мене немає місця, я не граю тут ніякої ролі. Якби це було інакше, я б залишився. Але тепер, коли я знаю правду, мені треба піти, перш ніж заподію шкоду цьому світу і тобі, - монотонно вимовив Амелл, дивлячись на горизонт.
- Дурний! Мені байдуже, звідки ти родом. Все, що я знаю - це те, чим ти займаєшся тут і це я! Ти моя сім'я, старий! - Голос Тоф тремтів, вона боролася з комком у горлі.
Амелл нахилився і поклав руки їй на плечі:
- Тоф, у мене ніколи не було дочки. Але ти настільки близько до цього, наскільки це можливо. Ти завжди будеш моєю сім'єю, і я ніколи не забуду твій сміх або те чарне обличчя, яке ти робиш, коли спиш. Ти завжди будеш в моєму серці.
Він притягнув Тоф до себе, обняв і вона тихо всхлипувала головою до його грудей. Потім Амелл відштовхнув її, все ще тримаючи за плечі:
- Тоф, я повинен піти. Але у мене є подарунок для тебе перед цим.
Амель викликав у вказівного пальця дивну, різноманітну енергію.
- За те, що ти найдостовірніша донька, яку я коли-небудь мав, я зроблю тобі найкращий подарунок, який тільки зможу придумати.
Він обережно доторкнувся пальцем до лоба Тоф, і тепле, невиразне відчуття охопило її. Перед очима дівчинки з'явилася дивна, розпливчаста фігурка.
- Привіт! - З усмішкою сказав Амелл, і фігура почала махати їй рукою.
Тоф не стримався і заплакала, відкривши ворота своїм почуттям. Вона обернулася в обійми Амелла і кілька хвилин ридала.
- Тоф, все гаразд, подивися на мене, — м'яко сказав він, відсуваючи її.
- Як ти це зробив? - Я ледве змогла вимовити Тоф.
- У тебе є свої секрети, а у мене — власні. Це мій подарунок тобі, тому що я не міг піти, не залишивши тобі щось справжнє - посміхнувся Амелл.
- Дякую, — прошепотіла Тоф, витираючи сльози.
— Все гаразд, — сказала вона, повернувшись спиною до нього.
- Що таке? — запитав Амелл, нахиливши голову.
- Ти їдеш. Але тепер я завжди можу просто закрити очі, і ти будеш тут, - сказала Тоф, заплющуючи очі. Перед нею постало обличчя Амелла.
- Я сумуватиму за тобою, Тофе, — сказав він.
- Звичайно, татусю, а хто б не сумував? Зрештою, я найбільша людина у світі — з усмішкою сказала Тоф і зробила перший крок на бік. Сльози текли по її щоках, але вона усміхалася найзапеклішою посмішкою.
- Я стану найбільшою у світі! - Вона впевнено заявила, роблячи ще один крок.
- Так, тобі краще. Я навчив тебе, і я не дозволю тобі бути ніде окрім першого місця, — сказав Амелл, махаючи рукою в бік хмар, подаючи сигнал своєму партнеру.
Тоф не відповіла, вона тільки розсміялася і дала собі обіцянку:
- Я стану найсильнішою у цьому світі, і тоді... Я буду шукати тебе по всьому всесвіті, якщо знадобиться!
Вона закувала цю обіцянку в залізо і невдовзі викрилася з поля зору. Ніхто з них не був печальним. Тоф ніколи раніше не відчував такої палкої рішучості, а Амелл пишався своєю дочкою так, як будь - який справжній батько.
- Гори яскраво, Тоф! - Амелл гукнув, роблячи гігантський стрибок до орлу, що летів високо в небі.
Дивно, я не бачу ніякого тексту для переписування. Будь ласка, передайте розділові, щоб я міг його адаптувати. Я готовий допомогти з переказом, зробивши його простим і зрозумілим, із природними діалогами для тире та перекладом усіх іноземних слів.