Минув ще один рік, але Амелл раптово відкрив очі і пильно дивився на південь. Його очі немов прокололи милі за милями, і він різко схопився на ноги.
- Орландо, ми вирушаємо до південного водного племені. Там щось відбувається, - сказав він, підійшовши до краю храму і озирнувшись на Орландо. - Постарайся не відставати!
З цими словами Амелл так швидко відірвався від землі, що Орландо скинуло назад повітряним потоком. У мить оку Амелл зник з уваги, і Орландо голосно скрикнув, обурений його раптовим рішенням летіти без попередження. Але коли він розтрощив крила, то змив у небо гучний звук.
Амелл перетнув океан з неймовірною швидкістю. Невдовзі він побачив величезну територію суші, яка була домом для Південного водного племені. Він відчував присутність багатьох людей, але також відчув зловісну аура смерті по всьому селі. Він прискорився.
У селі панував хаос. На неї напали воїни племені Огня, і в середині стін не залишилося жодного бійця. Усі здібні воїни воювали в так звані Столітній війні, тому мешканці не мали можливості протистояти набігу.
В одній хатині солдат племені Огня допитував жінку з племени Води.
- Я знаю, що один з вас залишився. Не бреши мені, — сказав він із садистською посмішкою.
- Їх більше немає. Ви вже всіх забрали. Хіба цього недостатньо? - Жінка розпачливо відповіла, намагаючись захистити свою родину.
- Наші джерела говорять, що один ще живий. Скажи мені, або я почну вбивати по одному, поки не знайду його, — загрозливо вимовив він.
- Ні, будь ласка!. Це я! Я - останній маг води. Візьміть мене в полон і залиште моїх людей у спокої, — сказала вона, дивлячись йому прямо в очі.
— Прости, але сьогодні я не беру полонених, — відповів він і вдарив кулаком, випустивши хвилю вогню, яка повинна була поглинута її.
Але в цей момент величезна рука стиснула зап'ястя солдата, і вогонь вдарив йому в обличчя.
- АААХ! — Він почав спотикатися, вибіг з хатини і впав на засніжену землю.
— Сиди тихо, я зараз повернуся, — сказав Амелл, який з’явився нізвідки з легкою посмішкою. Усередині він все ще відчував біль, але це не означало, що він дозволить іншим страждати.
- ААА! Люди всередині, убийте його! - Ян Ро, тримаючись за обпечене обличчя, закричав командир підрозділу.
Амелл вийшов з хатини, закутаного в плащ із капюшоном. Він виглядав як таємничий рятівник, який з'явився в потрібний момент.
- Командире, що сталося? - Підбіг один з солдатів, але зупинився, побачивши гіганта, який вийшов із хатини.
— Ви зробили велику помилку, напавши на це село, — сказав Амелл, вийшовши на відкрите місце, щоб його могли бачити солдати та селяни. Усі помітили його неймовірний ріст.
- УЙМАЙТЕ ЙОГО! - Ян Ро відчайдушно кричав, і його голос нарешті розбудив солдат.
Перший зайняв позицію проти Амелла.
- Здайся, велетень! - Сказав він, нервуючи.
- Що ти робиш? Убий його! - Ян Ро, стоячи на колінах.
Солдат атакував, але з-під його ніг вирвалося щупальця зі снігу, схопила його за руку і силою кинув на землю.
— Не вагаючись у бою, — сказав Амелл пошевеливши пальцем. За кожним солдатом з’явилися сніжні щупальця, які обвивалися навколо їхньої шиї. Всі вони були знешкоджені.
Амелл повернувся до командира, який дивився на землю з жалюгідним виразом обличчя.
- Ось що має статися, — сказав він, схилившись і приклавши палець до його лоба. Щупальці, які тримають солдатів, торкнулися їх лобів, і Амелл увійшов у свідомість кожного з них.
- Ваша місія увінчалася успіхом. Ви попіклувалися про останнього мага води. У Південному водному племені нічого не залишилось, — сказав він.
Блукачі відпустили полонених, і солдати почали підійматися й йти до корабля.
- Що ти зробив? - Жінка, що стояла позаду. Ніхто ще не бачив його обличчя, і всі були вкрай цікаві.
– Мама! - Закричали двоє дітей, підбігши і обнявши її. Вона нахилилася, щоб обійняти їх і виявити велику вдячність до незнайомця.
- Твоє село в безпеці. Вони більше не повернуться, це я можу обіцяти, — сказав Амелл через свої погляди.
У цей момент над селом пролетів Орландо, зробивши коло перед тим, як приземлитися поруч з Амеллом. Коли він з’явився, жителі села дивилися на нього із страхом і благоговінням.
- О-Орландо? - Повільно сказала жінка.
Амелл посміхнувся, знявши каптур. Його обличчя не постаралось ні на день за останні сто років.
- Я припускаю, ти дочка Кессі? - Він запитав.
- Мама часто розповідала мені про тебе, коли ми стояли перед твоєю скульптурою. Я навіть не знала, чи це правда.
— Знаючи Кессі, яку я знав, вона дуже перебільшувала, — усміхнувся Амелл, помахавши рукою Орландо.
Діти повільно сховалися за спину матері, дивлячись на 40 - метрового дракона.
- Не знаю, але коли я це побачив раніше, то починаю вірити в це, — сказала вона повільно прямувала до Орландо. - Нічого, якщо я його попрошу? - Вона запитала Амелла.
- Запитай його сам, він майже розумніший за мене. Отже, поки ви не обходитеся з ним як зі звичайним домашнім котом, все повинно бути в порядку.
- Все гаразд, Орландо? - Вона запитала, і Орландо кивнув. Він відчував присутність Кессі, тому не заперечував. Вона привела двох своїх дітей, і Орландо нахилився так низько, що вони теж змогли його погладити.
- Ух ти, така м'яка! — Закричала маленька дівчинка, і в ту ж секунду вона перетворилася на справжню дитину без страху та коливань. Вона почала люто гладити Орландо, а в її очах загорілися зорі.
- Як тебе звати? — запитав Амелл у жінки, що стояла позаду своїх дітей.
– Кая. А це Катара і Сокка. Вона дуже зраділа, коли побачила живу легенду.
Амелл нічого не відповів, просто заплющив очі на Коннора і Кассі.
- Я б хотів залишитися і поговорити ще. Але тепер, коли я знаю наскільки агресивна Огненна нація, я повинен піти і переконатися в чомусь. У мене є свого роду учениця, яка повинна бути в безпеці там де вона знаходиться - сказав Амелл і одним стрибком виліз на спину Орландо.
Сокка в очах загортали зірки, коли він побачив, як легко Амелл подолав цю висоту.
- Я розумію. Але ми завжди раді бачити вас тут, Великий Макістр Амелл, — врешті-решт вона назвала його ім'ям, під яким він був відомий у цьому селі.
Орландо мовчазно посміявся з того, що його так часто залишають осторонь. Але тим не менш, він злетів, Збивши більшість мешканців села з його вильоту.
— Сподіваюся, ми ще зустрінемося, — сказав Амелл і помахав рукою усміхаючись сім’ї з трьох чоловік.