Амелл і Орландо лежали на розпеченій землі, не рухаючись. Амелл ніжно гладив пір’я Орландо, розмовляючи з ним спокійним і заспокійливим голосом. Він дізнався, що Орландо опинився в пастці у тому ж місці, як і Дракон. Клітина створювала світ всередині розуму полоненого, і єдиний спосіб вибратися звідти — це оволодівати гнучкістю духу.
- Ти відчуваєш себе добре всередині? У твоїй свідомості все гаразд? – запитав Амелл.
Орландо повільно похитав головою, насолоджючись оплакуванням. Для нього, хто знав тільки основи згинання й не був знайомий з тим, як дух діє, цей тюремний світ став місцем страждань. Він провів там роки на самоті, без допомоги і підтримки.
- Це добре. Коли ти відпочинеш, ми знову підемо до Г'язо та інших. Ми зможемо трохи відпочити і продовжити дослідження, як тільки відновимо сили, — сказав Амелл, і Орландо радісно кивнув. Він повільно підвівся і показав, що готовий йти.
- Ух ти, Орландо. Ти став вищим! - Амел. Тепер Орландо повністю став на свої кігті, і це стало очевидним. Він став вдвічі більшим, ніж раніше. Його зріст сягав сорока метрів, а розмах крил був майже таким же. Він був величезний і, без сумніву, налякав би кожного, хто б бачив його, що летів з неба.
- То ти готовий йти? - Амел, сміючись. Він вже знав відповідь, але поставив питання швидше для форми.
– Каа! - Закрикнув Орландо, і його крик, повний енергії після довгих років самотності, викликав порив вітру, що підвів мініатюрну піщану бурю навколо них.
- Я так радий знову бачити тебе, Орландо. Тепер, до Південного храму повітря, — сказав Амелл, легко підстрибнувши на 40 метрів вгору і приземлившись на голову Орландо.
- Злітай, напарнику! - Амел, і Орландо змив у небо швидко подолати звуковий бар'єр. Земля під ними перетворилася на розмиту пляму. Амелл був незвичайною людиною. Він помічав кожну дрібну деталь, навіть коли вони швидко наближалися до кордонів земного царства.
З часом вони знову побачили величезний гірський ланцюг. Тут почалася їхня пригода, і тут вони стали співучасниками злочину. Це місце було важливим для них обох. Але, сидячи на спині Орландо, Амелл насупився.
- Орландо, збавь швидкість. Тут щось не так, - сказав він. Раніше він відчував могутню життєву силу, яка походить від повітряних кочівників. Але тепер все було тихо, як в могилі.
Орландо перелетів через вершину гори, і вони побачили храм. Точніше, те що від нього залишилося. Колись це було мирне і прекрасне місце, а тепер воно було наполовину зруйноване, і повітря був насичений запахом смерті.
– Ч... Що тут сталося? - Серце Амелла забилося швидше. Його очі, що могли бачити найдрібніші деталі, розрізняли тіла мертвих дітей навіть на такій відстані. Він бачив все, кожне тіло.
Орландо приземлився на платон і вклонився, коли Амелл сстрибнув з нього.
– Гьяцо... Ти попереджав мене, що це станеться. Ти знав, і все ж відпустив мене так легко, — прошепотів Амелл.
- АААA! — Він закричав на всю силу своїх легенів, і його крик мало не викликав обвали навколо храму. Амелл впав на коліна, по його обличчю котилися сльози. Він не плакав рікою, але кожна сльозка тримала тисячі спогадів про це місце.
- Аанг! - Раптом він вдарив рукою по землі, використовуючи своє сейсмічне тіло. Він досконало оволодів ними. Він міг бачити найдрібніші деталі всього, що відбувалося навколо нього.
- Його немає серед мертвих! - Амелл міг легко визначити, хто є серед усіх цих тіл, навіть якщо вони були лише скелетами. Він підняв очі і побачив тіло Г’язо, який сидів у позі, ніби він дивився на Амелла.
– Гьяцо... - Амелл закрив очі, відчуваючи всю гамму емоцій, які тільки може відчувати людина в такий момент. Він був старим вбивцею, і вбити правителя вогню було б надто легко. Але він не зробив цього.
Орландо підійшов до Емілі і обернув довкола нього одне зі своїх крил. Амелл сидів під захистом крила і плакав навиродок. Біль від того, що він не діяв проти народу Огня, пожирала його зсередини.
- Орландо, що б сказав Г'язо якби він був тут зараз? Він сказав би мені рухатися далі і жити заради всіх них. Він сказав би мені знайти Аанга, якщо він живий, і захистити його. Року говорив, що аватар повинен підтримувати рівновагу, так що я взагалі не повинен діяти? - Сказав Амелл, копаючись пальцями в землі.
- Як довго мене не було? Коли це сталося? - Амелл озирнувся, але перед його очима стояло тільки спогад про нього і Ґ’язо, які вперше проходять тут.
– Каа! - Орландо прибрав крило і сів поруч з Амеллом. Вони просиділи так кілька годин, не кажучи ні слова. Амелл почувався безпорадним, але знав, що не може дозволити собі сумніватися. Інакше він повернеться до своєї холоднокровної особи.
- Орландо, якщо я відправлюся на бійню всередині вогненної нації, боюся, мені це дуже сподобається. Особливо тепер, коли я це побачив, Амелл оглянув тіла магів вогню та повітря.
- Я вбиваю, коли це необхідно для захисту. Я не повинен мстити за таку різню, бо це призведе до нескінченного зла. У мене занадто багато людей, які мені дорогі. Я не можу ризикувати їхньою безпекою і повертатися додому гірше, ніж коли від’їжджав, — Амелл встав та глибоко вдихнув у свій розум, намагаючись очистити свою свідомість.
- Якщо Аанг живий, я знайду його. Я буду чекати тут один рік, на випадок, якщо він повернеться в цей храм. Інакше я переїду в інше місце. Я знаю, що спізнююся, Аанге, але будь ласка, будь живий. Мені потрібно, щоб ти був живий, навіть якщо це через мій егоїстичний прагнення відчувати себе краще. Просто щоб знати, що я все ще можу зробити щось для всіх вас, хто прийняв мене багато років тому. Дай мені шанс направити Аватара робити те, що я не можу, — сказав Амелл, сів у позу лотоса і закрив очі.
- Один рік!