Гілдартс залишив позаду Утес і заглибився в ліс, насолоджуючись неймовірним відчуттям сили та спокою від острова. Магія тут була настільки щільною, що він буквально відчував, як його тіло вбирає її частинки. Це був природний процес для всіх магів — з віком вони могли тримати чари, і це збільшувало їх. Але цей острів був особливим. Тут магія була неймовірно чистою і могутньою, ніби саме повітря було просочене нею. Все завдяки зв'язку острова з драконом, чиє магія здавалося необмеженою. Якби Гілдарс не був сином дракона, він би ніколи не зміг проникнути вглиб острова. Магія тут була настільки інтенсивною, що звичайний маг просто не витримав би її тиску. Місцеві тварини, які протягом багатьох років чарували магію, теж були надзвичайно сильними. Особливо ті, що жили за гірським хребтом на небезпечній стороні острова.
Гілдартс йшов по лісі, відчуваючи, як магія злегка сповільнює його руху. Він не міг повністю ігнорувати її вплив, але його вроджений зв'язок з островом дозволяв йому рухатися далі. Раптом він відчув на собі чийсь погляд. Це було схоже на дві пари очей, наповнених злобою і спраги крові. Він різко обернувся, намагаючись знайти джерело, але навколо нікого не було. Тоді він зупинився, вирішивши почекати, поки той, хто спостерігає за ним, не здасться сам.
Кусти позаду нього зашевелися. Гілдартс швидко розвернувся, готуючись до схоплення. Те, що він побачив, одночасно захопило і налякало його. З кущів з'явилися гігантські тигри, а за нею і все тіло. Перед ним стояв шестиметровий тигр, його очі палили спрагу крові. Звір опустився в стійку, готовий у будь-який момент накинутися. Гілдартс підняв руки, прийнявши бойну позицію. Тигр сприйняв це як виклик і кинувся на нього.
- Забирайся звідси! - Проревів тигр, вдаривши Ґілдартса лапою розміром з нього самого.
Гілдартс намагався захиститися, але сили не вистачило. Його відкинуло до дерева.
- Це боляче, котенок-переросток, — проворчав він, витираючи кров з губ.
Вони обидва кинулися один на одного. Гілдартс раптово зупинився і вдарив руками по землі. Земля вибухнула, і хвилі подібні до цунамі кинулися до тигра. Той, однак, стрибнув у повітря, виб'ючи удару. Коли тигр побачив, що Ґілдартс все ще на землі, то відкрив пащу і видав гучний рів. З його пащі вирвався тонкий білий промінь, направлений прямо на Ґілдартса.
– Чёрт! - Гілдартс використовував свою магію руйнування, щоб відбити атаку.
Дві сили зіткнулися в повітрі, і вибух відкинув обох. Гілдартс врізався у дерево, а тигра відштовхнуло.
— Це дуже боляче, — пробурмотів Ґілдартс, встаючи і озираючись у пошуках ворога.
Тигр швидко з'явився через дерево, на його тілі виднілися сліди крові.
- Не такий вже ти крутий, кошеня? - Ухмилнувся Гілдартс.
- Високомерна людина! - Аж раптом тигра, його паща рухалася, але слова звучали чітко.
- Що? Ти можеш говорити? - Гілдарс мало не впав від шоку. Він ніколи не чув, щоб тварини розмовляли.
- Невіжа людина. Готуйся стати їжею, — проревів тигр знову в кидаючись до атаки.
Гілдартс вдарився по плечу, щоб втягнутись у себе.
- Гаразд, розберемося з цим пізніше, — сказав він і стрибнув у повітря.
Тигр пішов за ним, випустивши ще один промінь. Гілдартс уклонився, і вони знову зіткнулися в повітрі. Гілдартс вдарив тигра магією руйнування, а той побачив його лапою. Ще один вибух, але цього разу Гілдартс встояв на ногах і завдав ще одного удару, збиваючи тигра на землю.
- Не вставай! У мене є питання, — сказав Гілдартс, приземлившись на спину тигра.
Тигр спробував поворухнутися, але Гілдартс вдарив його знову, змусивши закопатись глибше в землю.
- Я сказав, у мене є питання. Я знаю, що ти мене розумієш.
- Чого ти хочеш, нікчемна людина? - Пробурмотів тигр, очевидно випробовуючи біль.
- По-перше, звідки ти знаєш, що я людина? Чи є тут інші, чи ви вже покинули острів раніше? — Він запитав Ґілдартс, зручно влаштовуючись на спині тигра.
- Більшість з нас розумніший за середню дорослу людину. Ми знаємо більше про світ, ніж більшість людей.
- Вау! Невже? Чому ти такий розумний? - З зацікавленням запитав Гілдартс.
- Магія тут, на Божому острові, в багато разів краща за будь-де. Вона має таємничі ефекти. Це змусило нас усіх еволюціонувати, — пояснив тигр.
- Острів Бога? Ви так називаєте цей острів? - Дуже здивувався Ґілдартс. В жодній легенді він не чув про тварин або Бога.
- Бачиш он ту гору вдалеці? - тигр показав лапою на північ.
- Найбільша? - Гілдарс запитав, що саме туди він і прямував.
- Так! Ось де живе засновник цього острова. Наш Бог, — сказав тигр.
- Той, хто дав нам те що ми маємо сьогодні, — сказав тигр, його голос все ще тремтів від гніву та роздратування. Йому явно не подобалося, що на його спині сидів чоловік. - Творець? Він там живе? Ти впевнений?
Хлопчик тупо посміхнувся. Нарешті він отримав підтвердження, де може знайти свого батька.
- Звичайно, я впевнений. Це всім відомо. Навіть представники островів не можуть триматися цього місця, а голос тигра змінив свій гнів на страх.
- На цьому острові є володарі? Ким вони були?
- Дракони. Пара драконів, кожен з яких контролює частину острова. На цій горі живе найсильніший з них — Алора. Вона служить самому Творцю. І вона єдина, хто його бачив, — у голосі тигра Гілдартс вловив нотку заздрості.
- Ти заздриш мені з цією Алоре? - Гілдартс посміхнувся і повільно погладив тигра.
- ПЕРЕСТАНЬ МЕНЕ ГЛАДИТИ! Не звертайся зі мною, як з звичайною кішкою! - тигр загарчав і в пориві люті різко повернувся, скинувши Ґілдартса на землю. Його тіло було сильно пошкоджене, і цей різкий рух завдав йому ще більшого болю.
- Не варто так злитися. У тебе таке гарне хутро, що важко втриматися. Вибач! - Гілдартс вклонився.
Тигр знову ліг на спину, незважаючи на біль, що проколов його тіло.
- Гаразд, останнє. Ти повинен відвезти мене на цю гору. З твоєю допомогою я доберуся туди набагато швидше.
- Я відмовляюся. Крім того, я поранений і не зможу нести тебе навіть якщо б захотів, — тигр подивився на Ґілдартса.
Перед тим як Ґілдартс почав відповідати, пролунав гучний рев — ще голосніший за винайдення тигра. Гілдартс рефлекторно вскочив на ноги, а морде тигра відбивалася паніка.
- Тобі треба бігти. Ти не можеш перемогти те, що йде — тигр намагався піднятися, але знову впав на землю.
Земля почала тремтіти, наче крок від величезного створіння.
- Тепер ти дбаєш про мене, так? — Гілдартс встав перед тигром, готуючись до бою.
- Що ти робиш, людина? – тигр був вражений. Він жив за законами джунглів, і така поведінка була для нього новою.
- Якщо забути, що ти намагався мене вбити, ти дуже хороший тигр. Я хочу, щоб ти став моїм другом, — Гілдартс показав тигрові великий палець і посміхнувся.
- Друг? Ні, я не буду твоїм другом. І ми скоро помремо, так що не варто про це думати, — тигр закрив очі, ніби прийняв свою долю.
Через дерева з'явився новий противник - величезна горила заввишки 15 метрів. Її хутро було чорним, а очі горіли червоним світлом. Від неї виходила явна загроза.
[ГАРЧАННЯ]
Річ горили примусив Гілдартса втратити рівновагу. Страх почав його охоплювати.
- Я б утік, якби був на твоєму місці — ліниво вимовив тигр без відкривання очей.
— Стули пельку, Атласе, — роздратовано відповів Ґілдартс.
- Атлас? Ти тільки що назвав мене Атласом? - тигр широко відкрив очі.
– Да. Це твоє нове ім'я. Як друзі, я не можу називати тебе просто тигром. Обговоримо це пізніше.
Горілла, відчуваючи, що її ігнорують, знову заричала і кинулася до Ґілдартса та Атласу.
[ГАРЧАННЯ]
- Це буде боляче! - Гілдартс приготувався до удару, але в цей момент повз них промчала тінь, яка зупинила кулак горили однією рукою.
- Умри! - Чоловік, який з'явився нізвідки, одним рухом відрубав голову горилі. Кров хлинула фонтаном, і все довкола було прекрасно.
Гілдартс і Атлас опинилися на відкритому полі за лісом. Ніяких слідів горили.
— Приємно познайомитися, молодий пан, — пролунав голос поруч.
- Людина? - Атлас дивився на незнайомця в замішанні.
- Ти хто? - запитав Гілдарс, серце якого шалено тряслося.
- Шисуї Учиха. Я служу вашому батькові, молодому майстереві Ґілдартс, — Шісуі вклонився.
- Мій батько! Ти знаєш його? Де він зараз? - Гілдартс озирнувся у хвилю.
- Мені було наказано привести вас до нього. Зараз я відведу вас, - Шисуї посміхнувся.
– Добре! Відведи мене до нього, — рішуче сказав Гілдартс.
Шисуї свиснув, і з неба спустилася величезна тінь.
- Вау! - Гілдарс завмер, а Атлас здригнувся від страху.
- Привіт, Гілдартс! Мене звати Алора, і я тут, щоб відвести тебе до твого батька, дракон посміхнувся, наскільки це можливо для змія.
- Д-дракон! - Гілдартс закричав і знепритомнів, вражений втому та шоком.
Шисуї та Алора переглянулись.
- Гілдарс вибрав тебе, так що йди, — сказала Алора Атласу, який все ще тремтів.
- Він поранений. Я покличу його, — Шісуі зник і через мить повернувся з Атласом.
– Пішли, - Алора змила в небо з надзвичайною швидкістю.