Гілдартс ступив вперед, і його нога м'яко занурилася в пісок. Його обличчя сяяла усмішка, яка робила його в тисячу разів привабливішим. Всередині він був настільки схвильований, що здавалося, ось-ось вибухне. Він озирнувся і побачив піщаний пляж, який простягався аж до горизонту. Пляж був пустельним, лише час від часу зустрічались каміння і сухі гілки. Ґілдартс глибоко вдихнув і відчув, як повітря наповнене магією. Все було саме так, як говорили в легендах. Цей острів був справжнім раєм для магів, і висока концентрація магії зробила його ідеальним місцем для тренування.
- Тепер треба придумати, як піднятися на цю чортову скелю, — пробурмотів він, дивлячись на кам'яну стіну, яка служила природним бар’єром, що відділяє пляж від внутрішньої частини острова. Щоб потрапити на острів, треба було піднятися на цю стіну. - Може тут є сходи? - Він оглянувся, але нічого подібного не знайшов. Вирішивши не витрачати час на пошуки, Гілдартс підійшов до стіни і вхопився за першу тріщину. Використовуючи виступи і нерівність, він почав дертися вгору. Думка про те, що він побачить свого батька, додавала йому сил. Але в глибині душі він сумнівався. Що, якщо батька тут немає? Або, що ще гірше, він не прийме його тому що Гілдартс недостатньо сильний? Він чув про батька від Сильвії, але хто знає, як він змінився за ці 12 років? Бути сином Портгаса Д Драгона — це велика відповідальність. Гілдартс завжди відчував, що не відповідає цьому прізвища.
- Папа не може бути таким! Він не поганий хлопець! - Він повторював собі, обережно піднімаючись по стіні. - Ще раз! - Нарешті його рука дісталася вершини, і він підтягнувся. Ставши на ноги, Ґілдартс озирнувся. - Вау! - Перед ним розкинувся величезний ліс, який можна було описати тільки як магічний. Повітря ніби іскрилось, а навколо ширили крихітні блискучі частинки. - А де батько? - Через кілька секунд він прокинувся і оглянувся. Острів був величезним, і з першого погляду неможливо було зрозуміти, що тут знаходиться. - Думаю, потрібно трохи оглянутися. Але як знайти когось на такому величезному клаптику землі? - Гілдартс потягнувся, позіхнув і легонько шлепнув себе по щоці, щоб роздратуватися. - Нічого не поробиш. Почну з цього напрямку. - Він вибрав випадковий шлях і пішов швидким кроком, з кожним стрибком його обличчя виражало все більше емоцій.
---
Тим часом на краю гори, за межами замку, стояв Портгас Д Драгон. Він дивився на острів, і для іншого погляду це могло здаватися простим спогляданням пейзажу. Але насправді його погляд був спрямований на маленького хлопчика, який щойно піднявся на стіну. - Це мій син! - Драгона по обличчю повільно котилася сльози, а на губах грала безглузда, але щаслива усмішка. Навіть найтемніша година життя кожної людини могла освітлювати таку усмішку. - Мій хлопчик...
- Мій син... Нарешті я побачу тебе своїми очима, - він витер сльози. - Система, можу я вже використовувати божественну енергію? - Драгон дуже хотів змінити свою зовнішність перед зустріччю з сином. Гілдартс успадкував вигляд із попереднього життя, і Драгон не хотів зустрічатись з ним, виглядає як хтось інший. - [Так! Божественні зміни доступні для використання. Що господар хоче зробити?
- Зроби так, щоб мій погляд з попереднього життя був єдиним, яким мене пам'ятають.
[Успех.]
Тіло Драгона почало змінюватися, і через кілька секунд він повернувся до того, як виглядав у світі Наруто. Тепер він був схожий на дорослу версію Ґілдартса. Його очі сяяли яскравим сріблястим кольором. Для людини, якій за 200 років, він виглядав надзвичайно молодо і сильним. Його м’язи були чітко замасковані, а каштанова борода акуратно підстрижена. — Приємно повернутися, — Драґон відчув зміни у своєму тілі і всміхнувся щасливо. Його зріст був рівно 8 футів, а темно-каштангове волосся було зачесані назад. На ньому була чорно-біла форма для тайцзі-кунг-фу. Тепер він виглядав як втілення спокою, а повітря навколо нього був теплим і замирящим.
- Лорд Драгон. Молодий господар щойно прибув на острів. Може, послати за ним Алору? - Шисуї раптово з'явився позаду Драгона і опустився на коліна.
- Ні. Ще ні. Нехай цей острів трохи захопить, — Драгон не зводив очей з Ґілдартса.
- Як забажаєте, мілорде, Шісуї зник у пориві швидкості.
- Давно минуло. Але тепер, нарешті, я знову бачу тебе, сине мій, — Драгон спостерігав за тим, як великий тигр обережно підкрадається до його сина. - Побачимо, наскільки сильним є мій первісток.