Розділ 3877
Вей Сіхуа, не дочекаючись належного догляду за своєю персонікою, зігнув свій довгий та холяний палець і вимогливо постукав по дерев'яній поверхні столу: "Тук-тук-стук". Звук цей, сухий і різкий, повинен був закликати співрозмовника до порядку та змусити його визнати авторитет.
Маленький відрив, Сяо Ке, нехотячи відірвався від свого заняття. Він повільно підняв голову і смілив Вей Сіхуа крижаним, що пронизує поглядом. У цьому погляді не було ні тіні страху, — це просто непереборна ненависть і владність, що народжується в самій крові справжніх хижаків. Сяо Ке здавалося загрозливим, навіть не шивав одним м’язом; від нього виходила аура природного, що лякає величчю.
Коли цей холодний, гострий, наче лезо меча, погляд встромився у нього, Вей Сіхуа раптово відчув дивний, незрозумілий доказів первісного страху. Холодок пробіг по його спині, а серце на мить пропустив удар. « Це, мабуть, лише образа! Звичайна гра уяви!» - відразу почав заспокоювати себе, намагаючись відігнати наївність.
Зробивши глибокий вдих, він сухо кашлянув, намагаючись повернути голос булаю впевненість, і ввічливо, як йому здавалося, запитав:
— Дозволь дізнатися, тут не зайнято? Можу я присісти?
Сяо Ке ніяк не відповів на це запитання. Здавалося, що Вей Сіхуа для нього був не більш ніж надокучливою мухою. Хлопчик знову опустив голову до тарілки і з колишнім упоєм продовжував поглинати соковите смажене м'ясо, насолоджуючись кожним шматочком.
Обличчя Вей Сіхуа миттєво потемніло від гніву, а щелепи мимовільно стисувалися. Однак сьогодні він прийшов сюди як просатор, і тому був змушений натягнути на обличчя маску удаваного люб’язня та смирення. Злегка посміхнувшись краями губ, він сказав гладким тоном:
— Ти ж той самий юнак, який врятував маленького Сяняна, сина управителя Йорку, чи не так?
Маленький відрив був дуже зайнятий їжею, щоб витрачати час на порожню базікання. Він навіть не удостоїв гостя скороминущим поглядом, зосередивши всю свою увагу на блискучих від жиру шматках м'яса.
Вей Сіхуа вирішив, що хлопець просто набиває собі ціну і свідомо поводиться грубо. Не чекаючи відповіді, він продовжив свою промову і розтягнув слова та намагався надати їм значимості:
- Ви врятували Сяо Нюня, і за цей вчинок не тільки пан Йорк, але й все наше помести лорда міста дуже вам вдячні. Це був благородний жест. Однак варто визнати, що Гу Сініан не збиралася завдавати комусь шкоди. Це була лише раптова випадковість. Тому не міг би ти виявити милосердя і, скажімо так, дати їй шанс все виправити? Дозволь їй вийти сухо з води, будь великодушним.
На початку своєї промови Вей Сіхуа ще намагався дотримуватися рамки пристойності. Йому здавалося, що його статус Лорда міста є настільки великим, щоб його поблажливість до цього безрідного учня з нижнього світу викликала у нього захоплення. « Цей селюк, ледве дізнавшись про того, хто стоїть перед ним, повинен негайно впасти ниць і розсипатися у вдячності за виявлену честь! Ха-ха-Ха!» - так думав про себе нещасний пан Вей.
Бідний, бідний Вей Сіхуа... Він і гадки не мав, що весь цей час він просто метал бісер перед свинею. Сяо Ка було абсолютно байдуже до його титулів і красномовності.
Картина, яка розгорнулась далі, повністю відрізнялася від того, що малював собі у уяві Вей Сіхуа.
Маленький відрив раптово вкинув голову і крижаним, що горів тоном обірвав його:
- Відійди в сторону. І не смій заважати мені насолоджуватися м'ясом!
Очі Вей Сіхуа округли від шоку, а дар мови на мить залишив його:
- ... Що? Ти що зараз сказав?
Сяо Ке став більш холодним і відчуженим:
- Ти ще тут? Провалюй.
Вей Сіхуа відчув, що його свідомість затьмарюється від люті! Весь його світ похитнувся. Хто він такий? Він гордий син великого Лорда у Майєрі! У цьому місті навіть пан Йорк поважав його і вважав за правильне. І цей смердючий хлопчисько, який приїхав з якоїсь глухомані, сміється розмовляти з ним у такому тоні?
Це було вище всякого терпіння! Гнів закипів у його грудях, наче яду.
Васильський характер Вей Сіхуа здобув перемогу. Більше не було потреби стримуватись. Він з гуркотом схопився зі стільця, ледве не прокинувши його, і, тича пальцем в бік Сяо Ке, люто викрикнув:
- Як ти смієш так зі мною розмовляти? Ти хоч розумієш, на кого розкрив свій рот?
Маленький відрив залишився абсолютно незворушним. Він спокійно продовжував сплітати м’ясо, пропускаючи повз вуха гнівні крики та погрози. Ярність Вей Сіхуа була для нього не більш важливою, ніж шум вітру у сухій траві.
Вей Сіхуа вже не міг контролювати себе, а його молодші учні стояли за спиною і зовсім не виявляли такої неповаги до свого лідера. Вони відразу оточили стіл, за яким сидів Сіо Ке.
— Ах ты, сільський выскочка! Ти хоч уявляєш, хто такий старший брат Вей? - Проревів один з них, бризза слиною.
— І хто ж? — Сяо Ке, ненароком поцікавився.
- Слухай і запам'ятовуй! Його батько - великий пане Вей Цінхе!
- І хто це такий? — На обличчі Малого відриву було виявлено справжнє здивування.
« Він ніколи навіть не чув імені нашого Лорда міста! І справді, звичайна селюка, неосвічена з глухоомані!» - ця думка пронеслася в головах співучениць і вони виміряли Сіо Ке поглядів, сповнені найглибшого презирства.
- Це наш багатоважний Лорд міста! — З гордістю оголосив один з молодших учнів, вип’ючи груди.
— А-а. Я не знаю такого, — Сяо Ке відповів з такою легковажністю, ніби йшла про погоду.
— Ты? Ти смієш говорити, що не знаєш Лорда міста? Та хто ти такий, щоб знати його особисто? Мріяти не шкідливо! Жалюгідний хробак! — Сученик зайшов у зневажливий сміх, намагаючись принизити Сяо Ке.
У цей момент вперед виступив ще один учень, бажаючи додати ваги їх словам:
— Якщо ти не знаєш Лорда міста, то про чотири великі сім’ї Центрального Континенту ти напевно чув! Так от, сім'я Вей - це вассний клан, який підкоряється великій родині Лен!
— Ха-ха-хо! Ну що, тепер-то ти зрозумів, в яку безодню заглянув? Вже тремтиш від страху? Давай, лягай на коліна і вилизай наші чоботи, може тоді ми тебе пощадемо!
Розділ 3878
Сам Вей Сіхуа вирішив залишитися в тіні, дозволяючи своїм молодшим братам розплутатися з його походженням і пов’язками. Він лише зухвало спостерігав за тим, як вони намагаються залякати хлопця і створюючи навколо нього силу - оборону. На жаль для них... Ця тактика, яка безвідповідно працювала на інших, у випадку з Малим відприським була абсолютно марною. Це було все одно, що намагатися налякати гору громом.
Сяо Ке, не вражений почутим, просто потиснув плечима і запитав з тим же байдужістю:
- І хто вони такі?
« Хто вони такі? Це ж сама сім’я Лен! Один з чотирьох стовпів, на яких тримається весь Центральний Континент! Цей сільський придурок зовсім втратив розум? Він навіть про сім'ю Лен ніколи не чув!» -- обурення в рядах присутніх досягло максимуму.
Обстановка накачилася добелі, обидві сторони застигли, готові ось-ось вчепитися один одному у горлянки. І саме в цей критичний момент з дверей кухні з'явився Су Ло. Вона несла в руках великий, димливий піднос, повний свіжозасмаженого м’яса. Вона спокійно виїхала з миски Сіо Ке і поставила перед ним нову порцію, від якої був одурлющений смачний запах.
Маленький відрив у ту ж секунду викинув з голови всіх цих « неврожай» із секти. Він повністю занурився в процес поглинання їжі, щасливо і зосереджено працюючи щелепами. Його світ знову звузився до шматка м'яса, а вся ця метушня навколо перестала існувати.
Вей Сіхуа відчув глибоку, болісну поразку. Він, великий син Лорда міста, тільки що намагався втягнутися у розум... Справжнього дурня. Сама думка про це змушувала його почуватися безглуздо і нерозумно.
— Кэсйе, эта дівчина! Це саме вона була тоді на вулиці! — Прошепотів йому на вухо той самий охоронець, який вже одного разу розпізнав Сяо Ке.
Вей Сіхуа миттєво переклав погляд на Су Ло.
І в той же момент він застиг, вражений у саме серце. Його подих перехопило, а гнів, ще секунду тому бушував у грудях, випарувався і став ним благоговійним. Він був повністю приголомшений її красою, неземним образом, який, здавалося, сяяв зсередини.
"Невже в цьому світі може існувати дівчина такої неймовірної краси?" - це була єдина, що залишилося у його голові.
Коли він перебував у стані прострукції, Су Ло злегка нахмурившись запитала холодним голосом:
- Що ви тут робите? Чому ви стоїте біля нашого столу?
Вей Сіхуа ледве дістав дар мови і повернувся в реальність. Дивлячись на Су Ло, він почав поводитися набагато ввічливіше і краще, намагаючись справити враження:
— Бареня, ви ж та сама, хто в той день врятував Сяо Няні?
Су Ло не підтвердила і не заперечувала його слів. Вона лише поставила зустрічне запитання, в якому стримувала холодну проникливість:
— Які у вас стосунки з Гу Сін’ян? Навіщо ви прийшли за неї просити?
Це запитання поставив Вей Сіхуа в скрутне становище. Однак, перебираючи сором’язливість, він відповів:
— Она... Вона наречена мого молодшого брата. Вона належить до нашої сім’ї.
Суламітка кивнула:
- Так ось що... І що з цього виходить?
— Ми всі - новобранці Імператорської академії. Ми маємо провести разом 50 років на одному кораблі. Ми будемо постійно стикатися один з одним, хочемо ми того чи ні. Тому, панянка, я б радив вам не доводити справу до крайності і не спалювати за собою мости. Поміркованість зараз - ваш найкращий союзник, — Вей Сіхуа нарешті прийшов в себе після шоку через красу Су Ло і до нього повернулася його звичайна зарозумілість та холодність сина Лорда міста.
Су Ло лише злегка зігнувши губи в іронічній висміці. Вона недбало схрестила руки на грудях і з явним байдужістю поцікавилася:
— Гу Синян? У неї дійсно є шанс піднятися на борт "Шенлуна"? Ви в цьому так впевнені?
Ці слова Су Ло, гострі і точні кинджали встромилися у саму суть проблеми, виявивши головний страх Вей Сіхуа!
Його зіниці на мить звузилися, а в погляді промiлькнув недобрий, холодний блиск:
— Дурниці, милосердіться там, де можливо! Не будьте такими жорстокими.
Су Ло тихо, мелодійно розсміялася:
- Невже ви вважаєте, що це я не проявляю до неї милосердя? Хіба це моїх рук справа?
Вей Сіхуа ніяк не сподівався, що зіткнеться з такою парою: один прикидається дурником і повністю ігнорує реальність, а другий — гостру на язик та хитка, наче лисиця. Вони виявилися набагато більш "кружними орішами", ніж сам управитель Йорк. Його внутрішнє роздратування почало переростати в справжній гнів, який віддзеркалюється у всіх його обличчях!
— Гу Синян не вбила тієї дитини! Він живий і здоровий! А значить, навіть сам управитель Йорк не має законних підстав позбавити її права на вступ в Імператорську академію! — У серцях викрикнув Вей Сіхуа.
Чого він не почав говорити Су Ло, так це того, скільки зусиль доклав його батько. Ґу Фехен виклав величезну кількість фіолетових кристалів, щоб підкупити одного з іспитаторів академії, який відповідав за набір студентів, аби той підтвердив статус Гу Сін’ян. І навіть незважаючи на ці баснословні трати, відповідь тестатора була туманною і невизначеною. Ніхто не міг дати гарантії, що управитель Йорк в останній момент не знайде способу розквитатися з образницею свого сина.
- Якщо навіть пан Йорк не може позбавити її права на навчання, то про що ви так турбуєтеся? До чого ця поспіху і візити до мене? — Су Ло знову посміхнулася своєю загадковою, ірониною посмішкою, від якої Вей Сіхуа захотів лізти на стіну.
Вона знову потрапила в саму точку, замулюючи Вей Сіхуа буквально втекти від власної безсилля. Він відчував себе так, ніби його загнали в кут.
У цей момент у голові Вей Сіхуа промайнула дика, абсурдна думка: порівняно з цією красномовною і лякающою розумною Су Ло, його безглузда та зваблива молодша сестра Гу Син’ян вважалася майже втіленням чарівності й лагідності...