Глава 3595
— Ой, точно-то, - Нанґун Пенх учеснув затилицю, раптово згадавши, що його головне завдання - зловити дівчину.
Отже, Нанґун Пенху піднявся на ноги. Цього разу він вклав у ривок всі свої сили і з диким воплем кинувся вперед, бажаючи спустошити Су Ло.
Але він не мав шансу.
У цю мить Наньгун Ліюнь, вже блискавично завершував бій з Ненгун Ібаєм, на надзвичайній швидкості підлетів до нього і мертвої харі вчепився у комірець на спині Нанґуна Пэнху.
— Ау-у! - Звил Нангун Пэнху. Його тримали на вазі, але він все ще продовжував по інерції гребти об повітря руками й ногами. З боку це видовище виглядало донезя комічно.
Пеньху обернувся і, побачивши зовсім поруч обличчя Нанґун Люня, видав переляканий "й" - очевидно, він був до смерті наляканий.
— Ты... Ты... як ти тут опинився... — Наньгун Пэнху, одночасно торкаючись нангун Ібя.
Бідний старина Ібай! Спочатку він так впевнено і самовпевнено розголосив, а тепер, подивіться-ка, і десять хвилин не пройшло, як його помазали на землі, й він просто болісно стогне... Яка ганьба.
Наньгун Пенху завжди дотримувався правила, що правдивий герой — це той, хто вчасно пристосовується до обставин. Оцінивши ситуацію, він відразу підняв обидві руки на знак капітуляції:
- Хе-хе, пане Нангун...
Наньгун Левуні недбало відкинув його на землю, і швидко попрямував до Су Ло.
Наньгун Пэнху з усіх ніг (а точніше, на четверках) поповз до Ненгун Ібаю. Наньгун Луюньйом озирнувся на них.
Пенні знову простягав рот у дурній, але добродушній усмішкою:
— Хе-хе...
Як тільки Нанґун Льоунь відвернувся, щоб підійти до Су Ло, Пеньху знову засів у бік переможеного товариша...
Невдовзі двоє переслідувачів нарешті возз’їхалися на траві.
Наньгун Пэнху почав бурчати вовсою:
— Я ж тобі казав, Наньгун Люунь чертовски сильний! А ти не слухав, впертий. Ну що, тепер тебе впали у бруд? Хм, якби я тоді теж втрутився і ми об'єднали наші сили, ми б точно його скручили!
Наньгун Ібай просто зажмурився, не бажаючи проронити ні слова у відповідь цьому бовдуру.
А Наньгун Пэнху продовжував нудіти:
- Ех, шкода, яка жалість. Тепер ми обидва програли. І що нам робити? Невже просто дивитися, як вони йдуть?
Наньгун Ібай тримав очі закритими, ніби раптово заснув.
Наньгун Пэнху став несамовито його трясти:
- Та скажи ти хоч слово! Скажи що-небудь! Подумайте, як нам бути далі!
Очі Наньгун Ібя різко відчинилися, сягнувши холодним блиском. Він розлютився і крикнув на свого партнера:
— Якби ти не розібрав свою пащу, ми б зараз не опинилися в такій лайні!
Від цього окрика у Нанґун Пэнху зашумувало в голові, і він не відразу прийшов до себе...
Але поки ці двоє намагалися домовитись про план дій, Наньгун Левуні та Су Ло вже не помітили.
Втікачі діяли рішуче. Вони вилізли на борт свого металевого летючого корабля і невдовзі розчинилися у безкрайній небесній лазурі.
Однак вираз обличчя Наньгун Левуня був дуже серйозним. Його бездоганна краса зараз здавалася якоюсь застиглою і хворобливою, викликаючи у Су Ло щемить жалість.
— Наньгун... — Су Ло присіла поруч з ним, ніжно погладивши його руку на підлокотнику довгого крісла.
Наньгун Левуні привернув Су Ло до себе і посадив її на коліна.
Дівчина підняла голову, зустрічаючись з ним поглядом.
На ньому було багатошарове вбрання темної туші, яке переливалося м’яким блиском. Його губи були алими, зуби — білими й надзвичайно гарними. Очі, що сяють як зорі в нічному тумані були повні глибокої ніжності і любові, коли він дивився на Су Ло.
Його густі і щільні брови розлет, глибокий контур очей, ідеальна лінія нудьги — те, як він дивився на Су Ло, змусило її серце тремтіти.
Су Ло обережно торкалася цього точеного, наче вирізьбленого майстром скульптором обличчя: провела пальцями по лобі, високому переноснику, доторкнулася манячих і вигнутих в легкій усмішці тоненьких губ та повільно спустилась до досконалого підборіддя.
Вона робила це благоговійно і м'яко, наче боячись, що в наступну мить він може зникнути.
Розділ 3596
Серце Наньгун Ляйня раптово стиснуло. Він обхопив Су Ло руками, притискуючи її до себе. Поклавши свій волівий підборіддя їй на макушку, він довго мовчав, перш ніж нарешті вимовити:
— Ло-Ло, не бійся.
Якби Наньгун Люнґун мовчав, Су Ло могла б триматися краще, але після цих слів у її очах зрадники задрижали сльози.
Вузькі, чудові очі Нанґун Льоюня були спрямовані вдале. Але чи міг він при своїй винятковій проникливості не відчувати гіркоти й смутку, які охопили Су Ло?
Його Ло-я-тоу була розумною і чутливою. Навіть якщо він нічого не говорив, вона вже про все здогадалася.
Наньгун Левуні гірко і безсило посміхнувся, тихо зітхнувши:
- Ло-Ло, якщо ти хочеш щось дізнатися, я все тобі розповім.
Чи могли між ними бути таємниці?
Вони розуміли один одного з півслова. Йому достатньо було вимовити одну фразу, щоб Су Ло зрозуміла весь сенс. Брехня і непорозуміння були останнім, що їм зараз потрібно.
Наньгун Люнь сказав:
— Ло-Ло, ти вже здогадалася... Моя пам'ять... з нею щось не так.
Су Ло вся напружилася. Її тендітна, схожа на нефрит рука раптово торкнулася алих губ Наньгун Люня, і вона відчайдушно затрясла головою, ніби благаючи його замовкнути.
У мальовничих зоряних очах Наньгун Левуня відображалася гірка сміховинність і ніжність. Він прошепотів:
— Ло-Ло, якщо я не скажу зараз, боюся, пізніше у мене просто не буде можливості. Дозволь мені договорити, добре?
Клан Драконів і Феніксів - це об'єктивна реальність. Вони були настільки могутні, що тепер Су Ло і Наньгун Левуні нічого не могли зробити для них. Деякі речі відбудуться, навіть якщо про них не говорити вголос.
Поцілунки Наньгун Левюня, легені як весняний вітерець, торкнулися білих пальців Су Ло. Через мить він повільно сказав:
— Ло-Ло, в моїй пам'яті відбувся якийсь збій. Чим більше печаток знімається, тим більше подій я забуваю. Зараз я... я вже навіть не можу згадати, як саме ми познайомилися...
Серце Су Ло пропустило удар!
Наньгун Левюнґ з нестерпним болем дивився на Су Ло, яка була для нього дорожче за своє життя. Побачивши її поблудле обличчя, він відчув, як його серце стискається в тисках тупий, що носить біль.
Дихання Наньгун Левюня на мить збилося, але він відразу ж зробив глибокий вдих, намагаючись зберегти самовладання:
— Зараз Клан Драконів і Феніксів настає нам на п'ять, і вони сповнені рішучості повернути мене. Наша сила перед ними ніщо.
Су Ло вчепилася у одяг Нангун Люня:
- Але ті двоє, що були раніше, не здавалися такими вже непереможними...
Наньгун Левуні тільки гірко посміхнувся:
— Ці двоє для Клану Драконів і Феніксів є зовсім незначними фігурами. Щоб дістатися до звичайного континенту, потрібна величезна кількість пурпурних кристалів і чим вища сила, тим дорожче платня. Клан Драконів і Феніксів вважав, що тих двох буде цілком достатньо для перемоги, до того ж вони дуже недооцінили противника.
- Вони вважаються незначними в Клані Драконів і Феніксів? — пробурмотала Су Ло себе під ніс.
Насправді в її голові все ще лунали попередні слова Нангун Люня. Він сказав, що забув, як вони познайомилися... Забув...
— Да. До того ж перший називав другого "другим". Це означає, що у них є ще й "Старший". Цей старший повинен бути найсильнішим з них, і я не впевнений, що зможу його здолати — продовжував Нанґун Левюнь. - Крім того, в мені тече кров їх клана. Очевидно, що вони справді мають способи вистежити мене, тож втеча - це не вихід.
Навіть якщо їх вдасться цього разу, наступного клан пришле ще сильніші майстри.
Поки що з ними ще намагалися домовитись, але наступного разу їх просто скрутять і заберуть силою.
Су Ло тільки тихо зітхнув. Перед обличчям абсолютної сили вона відчувала себе цілковито безпорадною.