Розділ 3410
Під пронизовим, наче меч, чорним поглядом Наньгун Ляйня Шуй Сіци внутрішню здригнулася. Вона глибоко надихнула і сказала:
— Так, Су Ло справді так і зробила. Старша сестра Лю, хіба не так?
Лю Юе’ер була розумніша і чутливіша. Вона відчула незадоволення Наньгун Левюня і швидко усміхнулася, намагаючись згладити ситуацію:
« Дівчина Су теж хотіла нам добра, а потім трохи погрожувала з нами. Пан Наньгун, не варто звертати на це увагу.
Хоча вона так казала, всі чудово почули приховану скаргу у словах Лю Юе’ер.
— Дівчина Су? — Тихо повторив Нангун Люнь.
— Пан Наньгун... — Лю Юе’ер і Шуй Сіці переглянулися, обидві були трохи спантеличені. Вони не розуміли, що має на увазі пан Нанґун.
Су Ло обняла руку Наньгун Льов'я, притиснулася до його теплої грудей і примхливо сказала:
— Наньгун, вони мені не подобаються.
Лю Юе’ер і Шуй Сіці холодно фирскали.
- Тоді що ти хочеш з ними зробити? — У голосі Наньгун Левюня не можна було розпізнавати емоцій.
- Не обов'язково відправляти їх на копальні. Просто відправ назад туди, звідки вони прийшли. — Су Ло притиснула руку к лбу.
- Що таке? — Наньгун Люун нахмурився.
— Просто побачивши їх, у мене болить голова. — Су Ло пробурмотала.
Наньгун Левуні безпорадно зітхнув і покликав Лі Дуна:
- Відправ цих двох назад.
Він думав, що допоможе Су Ло як слід навчити цих двох жінок, вже настроївся. А Су Ло виявилася великодушною, щоб просто відсилати їх, аби очі не мозолили. Дурне дівчисько.
- Що? — Почувши це, Шуй Сіці та Лю Юеер повністю розгубилися!
Вони думали, що пан Нанґун відрубає Су Ло, потім охолоне і піде далі. Хто міг подумати, що від однієї фрази Су Ло пан Нанґун вирішить відправити їх геть?
- Пане Наньгун, як же так? Нас прислав сам пан міста! — Не дивися на обличчя монаха, дивись на лице Будди. Навіть коли б'єш собаку, треба дивитися на його господаря!
- Ну і що, що прислав пан міста? Хіба хтось зобов'язаний приймати людей, які йому не подобаються? — Холодно фирснула Су Ло.
— Ты... — Шуй Сіці мало не втратила дар мови! Вона вперше бачила чоловіка, який так зневажливо ставився до пана міста.
У цей момент біля входу попросився на прийом управитель з резиденції пана міста.
Управитель Ван, побачивши Нанґун Лююня, відразу розплився у посмішку:
- Вітаю пана Наньгуна.
Наньгун Льоуні кивнув і лаконічно сказав:
- Забери цих двох назад. Моїй дружині вони не подобаються.
Управитель Ван: «...»
Це було сказано дуже прямо.
Розмова Су Ло він чув ще здалека, а тепер пан Наньгун висловився так чітко... Добре, що пан міста, зазвичай холодний і безжалісний до інших, робить виняток для пана Наньгуна. Інакше вийшла б справжня неприємність.
— Ці дві дівчини не відповідають смакам шанованої дружини. Може, цей негідний підбере інших і пришле? — жартівливо запропонував управитель Ван.
Очі Су Ло стали холодними, як лід, але кутки губ злегка вигиналися в легкій холодній усмішки:
- Мої вимоги до зовнішності дуже високі. Якщо управитель Ван знайде когось з такою ж красою, як я, то можна надіслати його.
Ця планка дійсно поставила до головного управління Вана в глухий кут.
Управитель Ван гірко посміхнувся:
— Эта... Складність занадто висока. Не те, що в місті Небесному Огню - навіть на всьому континенті Сюань не знайдеться нікого, чиє враження могло б зрівнятися з вашою.
- Тоді чому вашому панові міста було так метушитися? — Су Ло говорила без будь-якої ввічливості.
Ван безпорадний і дуже посміхнувся. Ось так подарунок - не тільки не догодили, але й викликали огиду. Інші зляться, коли згадуватимуть пана міста, але не сміли говорити. А ось ця пані Наньгун - вона дійсно насмілюється.
Розділ 3411
— Гаразд, ви двоє збирайтеся і йдіть зі мною назад. — До Лю Юе’єр і Шуй Сіці директор Ван вже не виявляв такої люб'язності, що до Су Ло.
Під час розмови Су Ло і начальник Вана, Лю Юеєр та Шуй Сіці вже розгубилися.
Інші, можливо, не знали про це, але вони добре розуміли: хоча управитель Ван формально був директором, в місті Небесному Огню його часто називали заступником міського голови.
Тому що пан міста майже завжди був у закритому культивуванні і не займався справами. Більшу частину запитань вирішував сам директор Ван.
Крім того, він не закидав своєї культивації на шостій зірці Хуаньхуа.
- Управитель Ван, це... — Шуй Сіці в розпачі топнула ногою!
До зустрічі з Наньгун Левунем хто б міг подумати, що геніальна красуня Шуй Сіці сама попроситься в служниці? Але варто було побачити Наньгуна, і життя прожило даремно. Тепер її серце вже повністю належало панові Наньгуну. Як вона могла змиритися з цим?
- Що, не хочеш йти? — Управитель Ван подивився на брудну й розгублену Шуй Сіці і похитав головою.
Ця дурна дівчинка все ще не розуміє? Пані Наньгун знущається над тобою, а пан Нанґун ще й підтримує її в цьому. Після всього цього ти все ще сподіваєшся, що пан Наньгун тебе полюбить? Мріяти не шкідливо.
— Я не уйду! — У очах Шуй Сіці стояла залізна рішучість!
Пануючий Ван роздратовано подивився на неї. Її вже не хочуть - навіщо вона тут стирчить? Чекає, щоб її ще більше розтоптали?
— Пан Наньгун... — Красиві очі Лю Юе’ер наповнилися вологою, владними та маніпулюючими, невимовно зворушливими і жалобними.
Але наньгун Левуні лише злегка захмурився, і його обличчя відбивалось від огиди й нетерпіння.
Лю Юе’ер нарешті зрозуміла. Тим більше, порівнюючи себе з незрівнянною, яка затьмарює весь світ красою Су Ло, вона мовчки опустила голову.
— Я не уйду! Я не уйду! Дозвольте мені залишитися! Я готова бути рабинею, служницею, робити що завгодно! Управитель Ван, будь ласка, дозвольте мені залишитися! — Шуй Сици плакала і кричала.
Управитель Ван бачив, що скандал стає непристойним. Обличчя його потемніло, і він одним ударом ребра долоні рубанув Шуй Сіці по спині. Та м'яко осіла на підлогу. Ніхто не почав її піднімати.
Управитель Ван ввічливо кивнув Нанґун Люню і Су Ло, а потім махав рукою. Снаружі відразу зайшли двоє охоронців з резиденції пана міста.
Вони підхопили Шуй Сіці і швидко пішли.
Лю Юе’ер нічого не могла вдіяти. Вона йшла, то й справа озираючись, і нарешті теж зникла.
Незабаром усі сторонні люди зникли, залишивши Нанґун Люня і Су Ло.
— Тепер задоволена? — Наньгун Люнь подразнено вщипнув Су Ло за носик.
- А з чого мені бути такою? — Су Ло, отримавши перевагу, ще й хорошилась.
- Маленька ревнива дівчинка, годі прикидатися. У тебе вже усмішка до вуха, так що насолоджуйся втихаря. — Нангун Люнь холодно хмикнув.
- Зовсім ні! Ці дві були служницями. З якого дива мені їх ревнувати? Наньгун Люуню, не зводь на мене марно! — Су Ло уперла руки в боці, категорично відмовившись визнавати свою вчорашню ганьбу.
— Тоді покликати менеджера Вана, щоб він їх повернув? — Наньгун Люнь поднял брови.
— Тільки спробуй! — Су Ло погрожують фирсана!
Раптом Наньгун Льоуню простягнув руку, міцно-крепко прив'язав Су Ло в обійми. Тепле дихання торкнулося її білосніжної, тонкої шиї.
Він обіймав дуже сильно, надзвичайно міцно. У Су Ло навіть повітря в легких скінчилося.
- Що таке? « У цей момент серце Су Ло стало м’яким, немов вода у ставку, а голос — ніжним і слабким.