Розділ 3230
Якби тільки старий палац зміг одним оком зазирнути в Прості Су Ло і побачити ті високі гори зібраних трав... Якби він тільки присвоював якість і рідкість цих цінних інгредієнтів...
Його щелепа, мабуть, відвалилася б і покотилася по землі.
На щастя, для цієї нервової системи старше покоління Су Ло завжди воліла не привертати до себе надмірного зацікавлення.
Одного дня цілий загін знову влаштував вимушений привал, слухняно чекаючи повернення Су Ло.
Раптом вираз мордочки Малого Божестяного Дракона невловимо змінився.
Він напружився, випрямив своє крихітне тельце, вставши на задні лапки, і насторожено повистрілив ушки. Його великі, ясні очі, в яких чорне чітко відділялося від білого, почали тривожно сканувати простір у всіх напрямках.
Помітивши це, Су Ло відразу припинила вивчення і зосередилась на тварині.
Річ у тім, що маленький божественний Дракон дуже рідко виявляв таку пильність. І якщо він поводився таким чином, це могло означати лише одне з двох: або він відчув смертельну загрозу чи виявив появу якогось справді видатного скарбу.
І що це було цього разу? Чи неминуча катастрофа, чи нечувана удача?
Поки Су Ло в задумливості хмурила брови, Дракончик видав дзвінке "ау-аво" і плей рвався у лісову чащу.
Така поведінка вже давно стала чимось звичайним для інших членів групи. До того часу пухнасте маля, подібно до затоки лайки і дикого захоплення, кидалася в кущі щоразу, коли знаходив ще один гачок.
Але цього разу Су Ло різко повернулася до Нанґун Люню і кинула коротке:
— За ним, швидко!
Як тільки слова злетіли з її губ, вона вже мчала по п'ятах Малого Божествованого дракона.
Це було незвично. Раніше вона завжди бігала за травами сама, ніколи не попросивши Наньгун Люня скласти їй компанію. Але зараз...
Наньгун Левуні млявіше кивнув, міцно стиснув її руку і вони швидко прискорилися між деревами.
Загін, залишений позаду, занурився у збентежене мовчання.
И... Що тепер накажете робити їм, кинутим посеред лісу? Усі, хто здивувався на свого законного лідера — юнака в білому — чекали вказівок.
Юнак у білому сором'язливий ніс і видавив з себе безпомічну, гірку висмішку:
— Ходімо за ними, подивимося, що там відбувається.
Коли хлопець підвищив управління Нанґун Люня до панівного рівня, то вже вважав його головним.
Отримавши команду, група людей з галасливим натовпом попрямувала за своїми захисниками.
Тим часом Су Ло, притискаючи до грудей знайденого Малого Божествного Дракона, стояла в стороні і уважно спостерігала за розгортанням бітової.
Наньгун Левуні височіє біля неї, забезпечуючи безпеку. А от той, хто справді вів запеклий бій, — їхній новий транспорт — Зелене чудовисько грому.
Будучи звірем другої зірки рого Хуаньхуа, монстр зійшов у смертельній сутичці з рівноправним противником — Синім Ведмедельвом, який також був на рівні другої зорі рангу Хуанейхуа.
Коли Су Ло вперше кинула погляд на цього величезного Блакитного Ведмеделява, вона не дала йому особливого значення. Але коли вона бачить, як маленький Божевільний Дракон безупинно облагоджує звіра, всім своїм виглядом показуючи бажання кинутися в бійку, то нарешті вирішила придивитися до звірини уважніше.
Коли Су Ло глибше студіював, то відразу відчула щось погане.
На перший, побіжний погляд очі цього Блакитного Ведмедельва видавалися пронизливо-лазурними, але варто було світитися під певним кутом, як у глибині зіниць спалахував ледь вловлений, блідо -зеленоватий відблеск.
Синій Ведмеделев з проблиском зелені в очах... У мозку Су Ло промайнуло кілька фрагментів щойно дослідної інформації.
Серед тих гір буклетів, які вона проштутувала, були не тільки рослини, але й цінні алхімічні складники тваринного походження — частини тіл магічних звірів.
Згідно з текстами, Ведмеделев з зеленими очима просто за визначенням не міг бути синім! Його вовна мала бути смарагдово-зелена окрас. Але чому цей напис був густим синім? У цьому безумовно крило якесь підвоє, якась хитрість природи.
І якщо ця тварина справді була б Зеленою Ведмедельвом... О, тоді вони наткнулися на дійсно байок!
Зелені Ведмідьви настільки рідко зустрічалися в природі, що вважалися майже міфічними істотами — їх можна було лише жадати, але не отримати. Есенція крові з їхніх сердець була найціннішим каталізатором для алхімії, про який було відомо безліч найвидатніших майстрів.
Схоплення між Зеленим чудовиськом грому та Синім Ведведельвом досяг небувалого розмаху; тварини з’єдналися в жорстокому клубці кігтів і кликів, і жоден не міг отримати верх.
Однак наївне око Су Ло вловило, що їхня тварина поступово починає здаватись. Водночас Синій Ведмеделев, помітивши, що навколо поляни накопичуються дедалі більше озброєних людей, явно втратив бойову запал і лише чекав слушного моменту, щоб дати деру.
І, як і передбачила Су Ло, варто було їй подумати про це, так само як Синій Ведмеделев зробив обманний маневр. Фальшивий випад Зеленого монстра, який відривав грому назад, впав на поверхню і миттєво розлився в повітрі.
— Не дай йому втекти! — У розпачі закричала Су Ло.
Але слова ще не встигли зірватися з її язика, а Наньгун Льоуні вже діяв.
Розділ 3231
Ніхто з присутніх навіть не зрозумів, як саме він наніс свій удар. На місці, де він стояв, залишився лише напівпрозорий остаточний силует, від стрімкості якого у глядачів затремтіло в очах.
А коли люди проморгувалися і сфокусували зір, вони були приголомшені тим, що Наньгун Левуні вже дуже неспокійно тримає втікача за кішку.
Синій Ведмеделев, який ще хвилину тому вражав своєю первісною силою і лютістю, тепер висів обм'яною, жалюгідною ганчіркою. Наньгун Льоунь кинув його на землю; звір, понуривши голову і повністю втративши волю до протистояння, пригнічений замер перед Су Ло.
- Це ж Синій Ведмеделев! — Донеслися з натовпу бійців збуджені шепотки.
— Це справжня коштовність! Якщо ви поставите його тушу на аукціон, за нього передалять надто високу ціну, а бажаючих буде хоч відбавляй!
— Його кров є найціннішим складником для алхімії, потужного тоніка! Цікаво, чи не зволить пан Наньгун відлити нам хоч краплинку...
Усі ці жадібні перешіптування чітко сягали вуха Су Ло.
У глибині її очей промайнула легка, іронічна висмішка.
Якби це був звичайний Синій Ведмеделев, то вона не стала б жадібною і дозволила їм розібрати дикого звіра на трофеї. Але ж це було зовсім не так... Щойно Су Ло провела ще один більш детальний огляд і зрештою переконалася, що перед нею стояв справжній, майстерно замаскований Зелений Ведмектор.
Зелений Ведмесел, перлина серед свого виду! Його кров була винятковою, астрономічною цінністю. Роздати такий скарб цій купці бездарних речей? Так це було б злочинним, варварським марнотратством дарів небес!
Наньгун Левуні недбало передав полоненого звіра Су Ло. При цьому він не упустив випадку лагідно встоїти їй волосся, вимовивши оксамитовим ніжним голосом:
— Розважайся.
"Розважайтеся"? Віддати таку дорогоцінну тварюку просто як іграшку для забави?
За ними шаленіла заздрість, ревнощі та гостра образа.
Су Ло з широкою, добродушною посмішкою дивилася полоненого звіра. Синій Ведмеделев був змушений відповідати на її погляд, і в його очах читала явну гіркоту з ненавистю.
Той жахливий чоловік мав велику силу; він був набагато кращим за нього, тому звір мусив визнати свою поразку і схилити голову. Але ця жалюгідна людська самка! Яке ж право вона має дивитись на нього згори вниз з такою поблажливістю? Величний лорд Ведмеделев дуже протестував!
Вузькі губи Су Ло вигиналися в ще більш лукавій, що дражнить усмішку. Вона з ігривим виглядом наблизилася до морде звірини і, схилившись до його вуха, кинула одну-єдину та тиху фразу:
— Але ж насправді... ти Зелений Ведмеделев, чи не так?
Хоча її формально прозвучала як питання, в інтонації не було ні тіні сумніву.
Звір, який до цього моменту продовжував сердитись на Су Ло, почувши ці слова, відчув такий шок, що його масивне тіло забила велика і неконтрольована тремтіння!
Його маскування миттєво злетіла: лазурні очі в ту ж секунду стали пронизливо-зумрудними, мертвою харію спітнівши в обличчя дівчини!
І все ж таки Су Ло не переставала веселитися і безтурботно посміхатися, а вираз її обличчя залишався повним лукавства.
І тут до Ведмедельва, нарешті, дійшло страшне осяяння... Вона просто взяла його "на понт"!
— Да ты...! — Дикий звір, вихвалений обуренням, люто утупився на цю підступну вивертну дівчину!
Через пережитого секундного шоку він втратив контроль, і його очі розрослися в справжній зелений колір, що послужила незаперечним, залізобетоном доказом його справжньої природи!
А треба розуміти, що якби він залишався в очах людей звичайним синім Ведведельвом, то мав би ще маленьку нагоду вимолити собі життя і врятуватись.
Але тепер, коли ці жадібні люди дізналися, що він є цінним Зеленим Ведмеделем... його абсолютно точно і безжалісно пустять на складники ...
Навіть у гордого лорда Медведеля, дивлячись на нього, промайнув справжній жах.
Су Ло знову присунулася до його мохнатому вуха і ледве чутно, вкрадливо прошепотіла:
— Хочеш жити?
Що за дурне питання? А хто, скажіть на милість, не хоче жити? Адже після смерті не залишиться нічого!
Зелений Ведмедел не відходив від Су Ло напруженого погляду. Він ні на йоту не довіряв цій підступній дівчинці, але в глибині його тваринного серця затінулася слабка і відчайдушна надія. Це була базова, первинна спрага вижити.
Су Ло, зберігши на обличчі ліниву напіввулібку, простягнула:
— Эссенция крові з твого серця...
- Я ж підірву від цього! — Зелений Ведмеделев загострився у паніці, а на своїй груди виднілися широкі товсті лапи. Він з жахом втупився на Су Ло, як на палача, що готово вирвати йому серце.
Сусідні бійці не могли почути тихого діалогу; вони бачили лише дивну пантоміму. Спостерігаючи за тим, як дівчина шепоче з монстром, а той хапається за серце, люди переглядалися, сповнені найглибшого подиву і нерозуміння. Що, в ім'я всіх богів тут взагалі відбувається?
Су Ло, дивлячись на Зеленого Ведмедельва зі своєю фірмовою посмішкою-загадкою, запропонувала компроміс:
- Я можу залишити тобі одну десяту частину твоєї есенції.
Зелений Ведмеделев взявся відчайдушно мотати головою:
— Ни за що! Це ти забирай собі одну десяту!
Віддати дев'ять десятих своїй серцевій ессенції? Так, можливо, від цього він і не помре прямо на місці, але його культивація та життєва сила руйнуються до катастрофічного рівня! З такими ж мізерними залишками сил він не зможе зробити і кроку в цьому безжалісному лісі Цзяна. Так само було б у стократ гірше, ніж сама смерть!